WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

певну перспективну глибину. Тобто треба, щоб кодифікація була в момент свого виникнення перспективною і кодифікувала певні явища в нормі з урахуванням свого майбутнього розвитку. Перспективність кодифікації стає можливою завдяки кодифікації варіантів у літературній нормі і відповідному ставленню до них з боку тих, хто користується мовою, тобто разом з вивченням варіантності норми велика увага приділяється розробці варіантності кодифікації. У працях чеських лінгвістів розроблено два основних принципи кодифікації. По-перше, це науковість кодифікації, тобто детальний аналіз мовного матеріалу, його теоретичне осмислення, а також вивчення досвіду минулих кодифікацій. По-друге, це соціолінгвістичне дослідження того, як носії мови ставляться до кодифікації,як її дотримуються. Обидва ці принципи мають також свій прогностичний аспект, тобто дослідження можливостей подальшої кодифікаційної діяльності.
За твердженням М.Пилинського, розрізнення норми і кодифікації все ще не завжди послідовно проводиться в українській науковій літературі. Недостатньо вивчено взаємовідношення цих двох явищ, зокрема вплив кодифікації на норму, умовно кажучи, сила, темпи і межі цього впливу.
З погляду мовної культури є важливим ставлення до кодифікації з боку деяких груп мовців, для яких кодифікація є інструментом їхньої професії. Для вчителів мови, наприклад, культуромовні проблеми можна в цілому назвати втіленням кодифікації на практиці. У цьому процесі беруть участь своєю практичною професійною діяльністю деякі групи носіїв мови: люди, які професійно займаються мовним вихованням, консультаційною діяльністю, лінгвістичним аналізом текстів і мовною практикою. Усі ці види діяльності загалом зараховуємо до сфери мовної культури.
3. Типологія мовних норм.
Норми літературної мови регулюють функціональне варіювання, вибір парадигматичних і синтагматичних варіантів на різних рівнях мовної структури. Широко розповсюджена (і теоретично й практично необхідна) класифікація норм за співвіднесеністю їх з різними рівнями мовної ієрархії (Пор.: Бабич, 1990, 70-71; КУМ, 1990, 8; Доленко, Дацюк, Кващук, 1987, 6-7; Головин, 1988, 48 - 49). Вiдповiдно розрiзняємо такі структурно-мовні типи норм: 1) орфоепічні норми (вимова); 2) акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); 3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); 5) морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6) синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 7) стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 8) орфографічні норми (написання слів); 9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
Кожен із названих структурно-мовних типів норм знайшов відображення у правилах, зафіксованих у правописних кодексах літературної мови, словниках. Звичайно, правила літературної мови вужчі за її норми. При ототожненні норми з правилами значною мірою втрачається об'єктивний характер норми. Адже правила, які залежать від ступеня нашого знання про мову і цілого ряду позамовних факторів, є досить змінними. Правила, або регламентації, - це відбиття в нашій свідомості реальних мовних норм, а не сама норма. Мовці, які вільно володі- ють тією чи іншою мовою, "впорядковують" своє мовлення не за правилами, а за реальною нормою як зразком (що й лежить в основі так званого "чуття мови", властивого всім мовцям без винятку.
Запропонована класифікація стосовно норми є не внутрішньою, а зовнішньою. Типологія, яка є для норм внутрішньою, ґрунтується на суттєвій для норм ознаці - "міцності" норм, "ступені обов'язковості і широті дії" (Виноградов В.В., 1955, 57-58). Інша класифікація співвідносить різні норми з різноманітними формами існування мови. У цьому випадку встановлюється епінорма (норма кодифікованої літературної мови) та різні алонорми (Виноградов В.А., 1983).
Iснують інші типології мовної норми. В.Кодухов називає типами мовної норми узус, літературну мову і стиль. Узус визначається як елементарна форма існування й функціонування мови, що її можна спостерігати при будь-якому спілкуванні. Літературна мова - це оброблена і зразкова форма мови етнічного колективу, якій належить центральне місце серед усіх форм існування й функціонування мови, її називають головною нормою. Стиль мови - це комунікативний і функціональний різновид мовної норми.
У лінгвістичній літературі розрізняють ще імперативні та диспозитивні норми. Імперативні (тобто строго обов'язкові) норми - це такі, порушення яких розцінюється як слабке володіння мовою (наприклад, порушення норм відмінювання, дієвідмінювання чи належності до граматичного роду). Такі норми не допускають варіантів, а будь-які інші реалізації розцінюються як неправильні. Норми диспозитивні (не строго обов'язкові) допускають варіанти - стилістично марковані або цілком нейтральні (варіативні норми). Л.Скворцов дає таку дефініцію диспозитивним нормам: "Диспозитивні норми у мові - це ті рекомендації, які даються з огляду на структуру чи виступають як наслідок тих чи інших теоретичних передумов (часто із свідомими допусками і схематизаціями). Імперативні норми змінюються разом з мовою; диспозитивні - уточнюються, видозмінюються чи відміняються при чергових акціях нормалізації (кодифікації)".
4. Виділення критеріїв літературної норми.
Ще з античних часів протиставляється мова досконала, зразкова мові недосконалій, але питання про критерії літературної норми належить до найменш розроблених у теорії та практиці культури мови. Саме висунення критеріїв нормативності (відповідності нормам літературної мови) може розглядатися як крок уперед в усвідомленні суті мовної норми.
З цього приводу заслуговують на увагу думки М.Сулими, висловлені задовго до широкого обговорення цієї проблеми: "Здається, що за найголовніші загальні критерії в справах літературної норми треба мати оце: як-найширшу вживаність і природність котрогось факту в народній мові, зручність котрогось факту з погляду мовного поступу (нюансація думки, економія енергії, а не "паперу" й т. інш.), поширеність і потрібність котрогось "кованого" факту (коли він узгоджений із системою народньої мови) в мові письменницькій, науковій тощо"[3] (Сулима, 19283, 137).
Більшість мовознавців (ВКР, 1964) уникає розгляду критеріїв літературної норми, деякі лінгвісти[4] розглядають лише окремі критерії нормативності. Їх бачать перш за все у ступені вживання за умови авторитетності джерел (Истрина, 1948, 19) і в традиційності (Филин, 1966, 18). "Слід також враховувати культурно-історичні фактори, які в ряді випадків виявляються
Loading...

 
 

Цікаве