WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

міроприємство (замість захід), приймати участь (замість брати участь) та ін.
Під варіантністю норми ми розуміємо існування варіантних засобів у літературній нормі на її синхронному зрізі.
Варіанти слова - це видозміни того самого слова, що регулярно відтворюються і зберігають тотожність морфолого-словотвірної структури, лексичного і граматичного значення та розрізняються або з фонетичного боку (вимовою звуків, складом фонем, місцем наголосу чи комбінацією цих ознак), або формотворчими афіксами (суфіксами, флексіями). Найбільш поширеними є такі варіанти слів: акцентуаційні (беззхисний - беззахсний,пмилка - помлка), орфоепічні (соня[чн]ий - соня[шн]ий, ро[з]казати - ро[с]казати), фонематичні (онук - внук), морфологічні (бурлак - бурлака).
Ознаками варіантів словосполучення служать: а) тотожність граматичного значення і граматичної моделі; б) матеріальний (лексичний) збіг головного компонента (граматичного центру) словосполучень. Наприклад: виходити за редакцією - виходити під редакцією, співзвучний настроям - співзвучний з настроями).
Слід зауважити, що поряд з поняттям "варіантності норми" функціонує поняття "варіантності (варіативності) літературної мови".
Стилістична диференціація як ознака літературної норми виявляється в існуванні специфічних засобів, закріплених або за формою мови (усною чи писемною), або за певним функціональним стилем мови, або за конкретною стилістичною ситуацією. Такий зв'язок поняття норми із стилістикою визначився уже в поглядах Празького лінгвістичного гуртка. В.В.Виноградов відзначає, що "єдність", "ступінь обов'язковості" і "широта дії" норми варіюється не тільки в "різні періоди історії літературної мови" і "щодо різних сторін мови": вони різні і в різних стилях. Стилістична диференціація відображається і в кодифікації: "інтенсивність і строгість нормалізації підпорядковані також в різних типах чи стилях літературної мови" (Виноградов В.В., 1955, 57).
Лексика сучасної української літературної мови з погляду її стилістичної диференціації подiляється на дві великі групи. До першої належить стилістично нейтральна, або міжстильова, лексика, тобто така, що вільно, без будь-якого обмеження вживається в усіх стилях, а до другої - лексика, стилістично забарвлена. До слів вузького стилістичного забарвлення належать терміни, професіоналізми, жаргонізми, розмовно-просторічні лексеми, застарілі слова, поетичні неологізми та ін. Розгляд взаємозв'язку норми і стилістичної системи диктує необхідність з'ясувати міру охоплення нормою в різні історичні періоди різних рівнів літературної мови, розкриття соціально-історичних умов і структурних якостей різних видів і типів норм.
Суттєвою диференційною ознакою, що характеризує повною мірою розвинуті літературні мови, є кодифікованість норми, тобто створення правил, які усвідомлюються і приймаються у певну епоху даним мовним колективом як обов'язкові для повноцінного вживання літературної мови. Кодифікація літературної норми - це її офіційне визнання й опис в граматиках, словниках, довідниках, що мають авторитет в суспільстві. Отже, кодифікація - це встановлення і фіксація об'єктивної норми. Корелятивна пара "норма - кодифікація" як єдність існує тільки в літературній мові (хоча норма властива будь-якому мовному утворенню). Літературна норма і її розвиток регулюється кодифікацією, нею зумовлена і перебуває під її сильним впливом. Кодифікація відкриває можливість забезпечити більшу стійкість норми, запобігти напівстихійним і начебто не контрольованим нею змінам.
Розмежування понять (і термінів) "норма" і "кодифікація", з якими в чеській лінгвістиці постійно працюють, починаючи з 30-х років, закріпилось тепер в різних лінгвістичних центрах, особливо на Україні, в Росії, у Німеччині. Розрізнення цієї корелятивної пари понять робить можливим глибше і точніше зрозуміти реальний стан літературної мови в даний період (як об'єктивну норму) і тенденції її розвитку.
Норма живої мови є категорією динамічною. Кодифікація, навпаки, статична, зберігає і фіксує літературну норму в даний момент, в момент, коли вона була створена, і протягом всього періоду своєї дії вона залишається незмінною. З моменту вироблення і введення в дію кодифікація виступає - і в цьому її особлива суспільна роль - як стабілізатор і регулятор функціонування і розвитку літературної норми. Метою кодифікації, в нашому розумінні, є розкриття і фіксація синхронної динаміки сучасної літературної норми і тим самим створення умов, за яких кодифікація не була б гальмом природного і суспільно зумовленого розвитку літературної норми. Із статичності кодифікації не випливає висновок про те, що вона не може активно впливати на вживання мовних засобів вираження і здійснювати вплив на зміни в узусі та нормі.
Позитивні сторони кодифікації очевидні: вона дозволяє замінити інтуїтивні уявлення про норму знанням норми, допомагає знайти правильне вирішення у складних чи сумнівних випадках, створює умови для викладання єдиної форми літературної мови, сприяє єдності і стабільності літературної мови на всій території її поширення.
Але кодифікації властиві також недоліки - як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх недоліків її, які не залежать від самої кодифікації, належить типовий для багатьох нормативних описів ригоризм, представлення в них мови у закам'янілому вигляді, відсутність у них вказівок на варіанти і на сфери функціонування варіантів (у межах літературної мови).
Зовнішнім недоліком кодифікації є її невідповідність (звичайно, тільки в окремих випадках) сучасній нормі, орієнтація на стару норму. Деякі дослідники, правда, вважають ретроспективність іманентною ознакою кодифікації, яка відображає "вчорашній день мови". Однак з такою думкою важко погодитись. Кодифікація, яка опирається на об'єктивний опис сучасної мови і своєчасно відображає зміни норм, може позбутися цього недоліку.
Внутрішнім недоліком кодифікації є, власне кажучи, сам факт її існування. Авторитетні посібники, які кодифікують мовну норму, нерідко стають зразком для наступних посібників і довідників, закріплюючи на багато років норму того часу, коли цей посібник створювався. Цю тенденцію підтримує і тенденція стабільності літературної мови.
Кодифікація повинна бути адекватною сучасній для неї нормі. Це основний принцип, який лежить в основі наукової кодифікації літературної мови. І в цьому плані більш небезпечна не передчасна кодифікація того, що ще не стало нормою, не закріпилося (хоча б як один із паралельних варіантів) у літературному вживанні - такі випадки трапляються рідко, а відмова від визнання прав літературної норми за тими явищами, які по суті вже стали нормою, небезпечна орієнтація на стару норму.
Суперечність між динамікою норми і статичністю кодифікації намагався подолати у 1951 році М.Докуліл (НЗЛ, 1988) вимогою, щоб кодифікація мала при своїй статичності і
Loading...

 
 

Цікаве