WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

мовознавстві.
Залежні від численних суспільних і мовних причин, процеси становлення літературної норми, вияви варіантних норм, "старіння" і зміни в нормах все ще видаються з першого погляду значною мірою стихійними. Це пояснюється складністю цих процесів, про що свідчать окремі ґрунтовні дослідження норм окремих періодів розвитку української літературної мови або окремих її стилів.
Конкретні мовні норми мають різну стійкість, міцність. Є норми, які впринципі не порушуються носіями мови. Наприклад, ніхто не помиляється у відмінюванні значної частини лексем, при визначенні родової належності багатьох іменників, в узгодженні прикметника з іменником і т. д. Стійкі норми зберігають стійкість мови. Однак мова живе і розвивається. Її життя здійснюється як у діахронії (одні норми відходять у минуле, інші народжуються), так і в синхронії (змагаються між собою різні варіанти, які претендують стати одною нормою).
Дуже активно під безпосереднім впливом живомовної стихії відбувається проникнення в літературну мову нових наголосів, які починають вживатися паралельно зі старими нормативними, а інколи й повністю їх витісняють.
Найбільш стійкою літературна норма є на синтаксичному рівні. Її еволюційний розвиток зумовлений перш за все потребами суспільної комунікації, причому значні зміни відбуваються не в самому наборі синтаксичних засобів, а в способі й частоті вживання цих засобів.
Лексика, як найрухливіша складова частина (рівень) мовної системи, тісно пов'язана із суспільно-історичним розвитком народу. Слова з'являються услід за новими предметами і явищами, коли виникає потреба їх номінації, і поступово зникають разом з ними або набувають нових значень.
Безперечним є той факт, що стосовно мовної системи мовна норма характеризується сталістю, певною "консервативністю", а стосовно стилістики вона є категорією змінною (мається на увазі функціональне розшарування норми). Основні тенденції змін норми, за визначенням М.Пилинського, такі: 1) норми переходять з одного функціонального стилю до іншого у зв'язку з суспільними причинами (незважаючи на їх розподіленість за основними стилями) - розширюється спільний фонд норм у зв'язку з розширенням суспільних функцій літературної мови; 2) відбувається зближення норм усної і писемної мови (і мовлення), зокрема в галузі слововживання, вимови, словозміни тощо; 3) норми сучасної літературної мови дедалі більше орієнтуються на книжні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, а не лише на художній, як це спостерігалося в час формування нової української літературної мови на народній основі; 4) триває все ж вузька стилістична спеціалізація варіантів норм, особливо варіантів регіонального або діалектного походження (Пилинський, 19761, 54-55).
Говорячи про історичні зміни у мові взагалі і в літературних нормах зокрема, слід пам'ятати, що інтра- та екстралінгвістичні фактори цих змін виступають разом, у діалектичній єдності.
Характерною ознакою літературної норми є варіантність. Варіантність мовленнєвих засобів "виявляється" в тому чи іншому використанні (виборі, відборі) співіснуючих у мовній системі однозначних елементів. Там, де немає можливості вибору, немає і проблеми норми. Дещо розширює цю тезу М.Жовтобрюх: "Питання норми пов'язується з існуванням у мові не одного, а кількох однозначних або синонімічних елементів, що перебувають в опозиції до інших однорідних елементів її системи. Варіантність норми дозволяє кожному мовцеві добирати саме ті її засоби, з допомогою яких він може якнайкраще висловити свої думки і почуття" (Жовтобрюх, 1967, 56).
Отже, у вузькому значенні за варіантні вважаються ізофункціональні засоби тієї ж мови щодо всього рівноцінні, не диференційовані. У ширшому значенні варіантами є пари і трійки засобів, один із яких несе додаткову інформацію чи смисловий відтінок, стилістичне навантаження.
Варіантність належить мові інгерентно. Варіанти норми можна розглядати насамперед з погляду походження, що великою мірою визначає їх місце у мові. У конденсованому, хоча й не дуже чіткому, вигляді джерела виникнення нормативних варіантів, переважно на матеріалі німецької і російської мов, розкриває Н.Семенюк. З наведених нею міркувань випливають принаймні чотири основних джерела варіантних нормативних реалізацій: 1) паралелізм системних можливостей мови та історичні зміни, які відбуваються в її системі; 2) гетерогенність літературної мови; 3) природні процеси старіння мовних норм і поява інновацій; 4) проникнення явищ розмовної мови (Семенюк, 1970, 568-569).
Можливість кількох нормативних реалізацій у кожній мові закладена в особливостях її системи і структури, але сама поява таких реалізацій цілком залежить від особливостей функціонування мови у певному соціумі, від складу і структури цього суспільства. Отже, навіть кількість основних типів варіантів норми є неоднаковою в різних мовах.
У лінгвістичній літературі причину виникнення варіантності вбачають переважно у впливі некодифікованих сфер мови на літературну мову.
Як відомо, на практиці не завжди перемагає новий ("периферійний") варіант. О.Леонтьєв запропонував таку схему: 1) диференціація варіантів - семантична чи функціональна (закріплення в різних стилях чи сферах мови); 2) "рух" у бік витіснення старого варіанта новим; 3) "рух" у бік витіснення нового варіанта старим. Розвиток норми "передбачає тимчасове співіснування елементів і вибір одного з них" (Леонтьев, 1966, 12) (точніше - вибір чи спеціалізацію).
Серед факторів, від яких залежить характер нормативних варіантів, М.Пилинський виділяє давність і стійкість літературних традицій. Як правило, великою варіантністю відзначаються літературні мови, що тільки формуються чи cформувалися порівняно недавно. Варіантні форми здебільшого ще позбавлені в таких мовах виразного функціонального навантаження. Пізніше, у зв'язку з виробленням і стабілізацією єдиних літературних норм, спостерігається виразне зменшення кількості допустимих у літературній мові варіантів. Згодом відбувається новий розвиток варіантних реалізацій, але вже стилістично диференційованих.
В українській мові можна виділити такі типи варіантів: 1) хронологічні (діахронічні), 2) регіональні, 3) стилістичні, 4) контактні. Останній тип виділяється не всіма лінгвістами, тому зупинимось на його характеристиці.
Контактні варіанти проникають в узус мовних утворень з ослабленою нормою (у побутово-розмовну мову, у мову молоді, в сленг); у літературну мову - в комунікативну сферу, яка за внутрішніми законами комунікації менше піддається впливу норми; частково у публіцистику. Вони не проникають у ті тексти мови, які є безпосередніми зразками літературної норми (особливо, коли норма стійка). Контактні варіанти часто виникають в узусі української мови, яка функціонує поряд з близькоспорідненою російською, що призводить до так званого суржику:
Loading...

 
 

Цікаве