WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

норма з певного погляду ширша за систему, оскільки вона містить більшу кількість ознак. Цілком природно, що система в такому розумінні повністю входить і в поняття літературної норми, бо всі основні "системні" ознаки в першу чергу будуть відібрані як правильні і зразкові. При такому підході дотермінів "система", "норма" і "літературна норма" взаємовідношення між цими поняттями будуть уже інші, ніж у попередній схемі.
Ця схема добре відбиває залежність літературної норми насамперед від мовної системи, цілком відповідає тим основним завданням, які ставить перед собою культура мови: додержання насамперед системних норм, а вже потім і всіх інших.
Недолік визначення норми в Е. Косеріу як обов'язкової реалізації системи деякі мовознавці вбачають у її статичності. Таке розуміння виключає з норми потенційність, яка таким чином приписується тільки системі. Л. Скворцов розширює поняття норми, розрізняючи норму реалізовану (втілену) (вона ототожнюється з нормою в розумінні Е. Косеріу) і потенційну (яка може бути реалізована, невтілену). Реалізована норма складається з двох частин: 1) актуалізована частина (сучасна, продуктивна, активно-діюча, добре усвідомлювана і практично кодифікована) і 2) неактуалізована частина (до неї включаються архаїзми, варіанти норми, що старіють, а також рідко вживані варіанти, дублети і т. ін.). Норма, яка може бути реалізована, в свою чергу також розпадається на дві частини: 1) неологізми і новоутворення, які стають нормою, на різних рівнях мови і 2) принципово некодифікована сфера мовленнєвої діяльності (індивідуальні, оказіональні, створювані на випадок і т. ін., але необхідні у процесі спілкування утворення (Скворцов, 1980, 28). Таке розуміння перешкоджає ототожненню норми літературної мови з уявленням про ідеальний недосяжний зразок, воно перебуває також у відповідності з динамічністю норми.
Детальну історію розвитку поняття норми подає Н. Семенюк (Семенюк, 1970), замінюючи тріаду Е.Косеріу "система - норма - мовлення" іншою - "структура - норма - узус". Під структурою розуміється внутрішня структурна організація, під нормою - нормативні реалізації (сукупність колективних, традиційних реалізацій структурних потенцій мовної системи), а під узусом - сукупність реального вживання мови (сюди включаються - на відміну від норми - і вживання оказіональні, нетрадиційні і нерегулярні). Розрізнення норми і узусу знаходимо ще в перших роботах Б. Гавранека, хоча й у трохи iншому формулюваннi, нiж у Н. Семенюк.
У сучасному мовознавстві поняттям узусу оперують все частіше. Різні вчені вкладають у цей термін різний зміст. Одні ототожнюють його з індивідуальним мовленням. Інші розуміють узус як постійний рух пристосування мовної системи до суспільних потреб її носіїв. Треті називають узусом мовні норми за межами літературної мови, а також окремі нормативні підсистеми в складі літературної мови. "Словник лінгвістичних термінів" Д. Ганича, І. Олійника дає таку дефініцію цього поняття: "Узус (лат. usus - звичай, правило). Прийняте носіями певної мови вживання слів, словоформ, синтаксичних конструкцій тощо" (Ганич, Олійник, 1985, 316).
Усі ці тлумачення узусу дають змогу твердити, що він включає як традиційні, стійкі, правильні, так і нетрадиційні, оказіональні й помилкові реалізації мовної системи. Узус мови неоднорідний, він змінюється від місцевості до місцевості, але залежить також і від суспільного становища мовців.
Визначимо відношення понять "система", "норма мови" й "узус" до ще одного фундаментального поняття лінгвістики - поняття "мовлення" (тексту).
Механізм взаємодії системи мови, її норми разом з узусом, з одного боку, і тексту, з другого боку, К.Бактєєв, Л. Бєлоцерковська і Р.Піотровський (Бактеев, Белоцерковская, Пиотровский, 1977) представили у вигляді схеми:
Народження тексту визначається, як бачимо, системою мови і нормою та узусом, що накладаються на неї, а з іншого боку, зовсім незалежною від мови і неконтрольованою нею ситуацією.
Практично майже кожен текст містить лінгвістичні одиниці (надфразові елементи, реченнєві структури, словосполучення, а інколи й слова-неологізми), які не передбачені ні системою, ні нормою, ні узусом мови. Якщо ці одиниці і зв'язки з'являються систематично у мовленні, то вони врешті-решт проникають в узус, звідки переміщаються в норму, що, в свою чергу, може привести до перебудови системи. Отже, змінам в узусі, нормі і системі мови завжди передує факт мовлення.
Якщо трохи перефразувати висловлювання Е. Косеріу, то система містить те, що можна говорити, норма - те, треба говорити (враховуючи те, як це говорилось раніше), а мовлення - те, говориться насправді. Тоді буде певна різниця між тим, як говориться насправді і як прийнято говорити, переважно говориться. Очевидно, що є різниця також між поняттями "треба говорити" і "переважно говориться". Це "переважно говориться" ("прийнято говорити") і відноситься, напевно, до проміжної ланки між нормою і мовленнєвим актом ("текстом"). Воно становить узус, свого роду узагальнення конкретних мовленнєвих актів і текстів. Як зазначає П. Алексєєв (Алексеев, 1977, 46-47), мовлення у вузькому значенні - це мовленнєві акти і результат мовленнєвих актів - тексти[2].
Норма виконує роль фільтра не тільки при рухові від системи мови до мовлення, тобто при реалізації системи. Вона фільтрує також накопичені у мовленнєвих актах (і текстах) й узагальнені узусом зміни, перш ніж ті зміни потраплять у систему.
Подана таким чином схема мовленнєвої діяльності (Алексеев, 1977) має ту перевагу, що вона не розриває статичний і динамічний аспекти. Кожний рівень схеми може розглядатися в статистичному (строго синхронному) плані, а послідовність дії компонентів (рівнів) схеми - в динамічному: зверху (в нестрого синхронному плані) - розвиток норми і системи (Таблиця "Схема мовленнєвої діяльності").
Стосовно мовної системи літературна норма характеризується стабільністю, відносною єдністю, що забезпечує функціонування літературної мови. Ознака і вимога єдності літературної норми випливає з надтериторіального характеру літературної мови, що особливо важливо для української мови. "Нормальний хід розвитку кожної мови такий, що старі, давно вживані слова, звороти й конструкції відмирають не враз, а живуть часто сотні літ, помалу гублять своє первісне значення, відмінюють його й стають привичними шаблонами, тими відомими з дитячих літ образами, що полегшують нам процес сприймання нового й заощаджують тим психічну енергію" (Гладкий, 1927, 70). Отже, вимогу стабільності слід узгодити з природною мінливістю, яка властива мові як соціальному явищу історичного характеру. Цьому відповідає принцип еластичної (гнучкої) стабільності (pruzna stabilita), сформульований ще В. Матезіусом у 1932 році (Матезиус, 1967, 381), а також принцип динамічності, яким послуговуються в українському
Loading...

 
 

Цікаве