WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат

Мовна норма – категоріальне поняття культури мови - Реферат


Реферат на тему:
Мовна норма - категоріальне поняття культури мови
ПЛАН
1. Дефініція поняття норми.
2. Ознаки літературної норми.
3. Типологія мовних норм.
4. Виділення критеріїв літературної норми.
5. Нормування (нормалізація). Мовний стандарт.
1. Історія розвитку поняття норми.
Центральне поняття теорії культури мови - норма лiтературної мови в її конкретно-iсторичному виявi. Це одна з найскладніших проблем, багатовимірність якої визначається фактами iсторичними, культурно-соціологічними і власне лінгвістичними.
У переважній більшості мовознавчих досліджень природа й обсяг поняття норми не розглядаються, автори користуються цим терміном як чимось наперед даним, очевидно, вважаючи, що поняття норми всім відоме, принаймні інтуїтивно, і найчастіше його ніяк не диференціюють. Коли ж узяти праці, де наводиться визначення, що таке "норма", то одразу бачимо досить значні відмінності в наукових дефініціях цього поняття. Ці відмінності залежать від різного підходу до проблеми нормативності: чи з погляду загальної теорії мови, чи з погляду теорії культури мови, чи із практичних міркувань мовної культури. Таким чином, у поняття "норма" часто вкладається неоднаковий зміст. Проте різні визначення норми потребують узгодження, що сприятиме уточненню обсягу поняття "норми" і розробці його змісту.
Заслугою представників Празького лінгвістичного гуртка є вивчення норми як поняття лінгвосоціологічного і конкретноісторичного. Норма визначалась як сукупність структурних засобів, регулярно уживаних певним мовним колективом. Спостереження над змінами норми в часі і в її функціональній варіативності дало змогу осмислити її діалектичну суть і власне мовну природу. Чеська (а почасти і словацька) теорія виходить з основних ідей, понять, визначених ще Б. Гавранеком. Значний вплив має теорія норми Л. Єльмслева і Е. Косеріу, вперше представлена у 1952 році, знову поглиблена й уточнена у 1969 році.
Ще в середині 50-х років російський мовознавець С. Ожегов сформулював досить поширену дефініцію норми: "Норма - це сукупність найбільш придатних ("правильних", "кращих") для обслуговування суспільства засобів мови, які складаються як результат добору мовних елементів... з існуючих, наявних, утворюваних знову чи добутих з пасивного запасу минулого в процесі соціальної, в широкому розумінні, оцінки цих елементів" (Ожегов, 1955, 15).
В. Іцкович дає своє визначення норми: "Норма - це об'єктивно існуючі в даний час у даному мовному колективі значення слів, їх фонетична структура, моделі словотворення і словозміни і їх реальне наповнення, моделі синтаксичних одиниць - словосполучень, речень - в їх ідеальному наповненні"(Ицкович, 1968, 5). Тут, природно, виникає запитання: чим же, у такому випадку, норма відрізняється від самої структури мови? Правда, далі В. Іцкович пропонує цікавий поділ норм на два типи. Перший тип - норми, які визначаються системою російської мови на відміну від систем інших мов. Ці норми обов'язкові, не знають винятків. Їх порушення означає вихід за межі можливостей, які надає система, тобто не тільки за межі того, що реально існує у мові, але й за межі того, що в ній може бути. Інакше кажучи, порушення цих норм означає вживання утворень не тільки неіснуючих, але й неможливих у даній мові.
Другий тип норм - це норми, які визначаються структурою мови, норми, які накладають обмеження на можливості, що надає система. Ці норми також є обов'язковими, але відхилення від них інколи не таке очевидне, як порушення норм першого типу: у тих випадках, коли мовець вживає форму чи конструкцію, яка допускається системою мови, але відсутню в її структурі, він користується утворенням, що врешті теоретично не суперечить основним законам даної мови, він вживає те, чого немає в мові, але що могло б у ній бути. Ці два типи норм ототожнюються з внутрішнім "об'єктивним" аспектом норми, на відміну від зовнішнього, "аксіологічного" аспекту норми, пов'язаного з прийняттям тих чи інших засобів мовного вираження як правильного, зразкового.
Пізніші формулювання більшою чи меншою мірою ґрунтувалися на визначенні норми С. Ожеговим. Детальний аналіз висловлювань про норму міститься у збірнику Інституту російської мови "Актуальные проблемы культуры речи" (АПКР, 1970). У ньому простежується еволюція поглядів на норму за останні 60-70 років і поряд зі зведенням існуючих визначень пропонуються нові, уточнені визначення.
Сьогодні теоретичні проблеми мовної норми досліджуються у різних лінгвістичних центрах (ПНСЛЯ, 1976; Абрэмбска-Яблонска, 1972; Падлужны, 1973; Cienkowski, 1978; НЗЛ, 1988).
Власну багату традицію має вивчення норми в українському мовознавстві (Гладкий, 1927; Сулима, 19281; Сулима, 19283; Синявський, 1931; Жовтобрюх, 1968; Пилинський, 1968; Пилинський, 1969; Пилинський, 1972; Москаленко, 1972; Москаленко, 1974; Пилинський, 19762; Франко З., 1981; Єрмоленко, 1990 та ін.).
Звернемось до 20-х років нашого століття, часу особливого розвою українознавства. М.Сулима у статті "Проблема літературної норми в українській мові" пише: "... літературна норма - конче потрібна річ, літературної мови" (Сулима, 19283, 132). Питання норми порушується на сторінках часописів "Шлях освіти", "Життя й революція", "Молодняк".
У 1927 році у Харкові відбулася правописна конференція, яка заклала підвалини нормалізації української мови. Одним з найдіяльніших її учасників був професор О. Синявський. Його підручники тисячами розходилися по Україні, численні розвідки з проблем мовної культури друкувалися в наукових журналах. Синтезом граматичних праць вченого стали "Норми української літературної мови" (Синявський, 1931). Як зазначає у передмові до цієї книги (1941 року видання) В. Сімович, з "твору ясно зарисовуються шляхи, якими праця для повної нормалізації літературної мови йде й далі йтиме" (Сімович, 1941, 4).
Дослідження поняття мовної норми в українському мовознавстві з 60-х років дає змогу досить чітко окреслити лінгвістичну і соціально-історичну сутність норми, виділити її основні ознаки, найголовніші аспекти її вивчення.
Сучасне розуміння норми висуває цілий ряд важливих теоретичних проблем, а саме: ознаки літературної норми, взаємовідношення норми і літературної норми, взаємовідношення норми і системи мови, стабільність і змінність норми, варіантність норми, норма і кодифікація, типологія мовних норм, критерії літературної норми.
Незалежно від різниці у поглядах окремих мовознавців і цілих лінгвістичних шкіл (української, російської, празької, польської та ін.) усі дефініції норми так чи інакше неодмінно вказують на її суспільний характер. Суспільний характер норми виявляється ще сильніше, ніж суспільний характер мови. Мовна норма нерозривно пов'язана з якимось колективом мовців, а на вищому щаблі - як норма літературної мови - з певним людським суспільством, з усіма
Loading...

 
 

Цікаве