WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Культура мови як самостійна лінгвістична дисципліна - Реферат

Культура мови як самостійна лінгвістична дисципліна - Реферат

науки, який вивчає мовне життя суспільства в певну епоху (аспект об'єктивно-історичний) і встановлює на науковій основі правила користування мовою як основним засобом спілкування людей, знаряддям формування і вираження думок (аспект нормативно-регулювальний). Зіставлення різних форм усної і писемної мови, з'ясування норм літературної мови на всіх рівнях мовної системи... дають можливість не тільки виявити тенденції її розвитку, а й впливати на цей процес, сприяти реальному втіленню в мовній практиці норм літературної мови, проводити цілеспрямовану мовну політику" (Ганич, Олiйник, 1985, 115-116).
На нашу думку, культура мови - це: 1) сукупність комунікативних якостей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання; 2) культивування (удосконалення) літературної мови й індивідуального мовлення, виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови, відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан i статус норм сучасної української лiтературної мови в певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних особистостей.
Як прагматична дисципліна культура мови займається вихованням мовної особистості, дослідженням мовної поведінки в контексті людської діяльності. Комплексна теорія культури мови охоплює вивчення й опис літературної мови,функціонування й динаміку розвитку літературних норм; вивчення й опис загальної мовної ситуації у даному суспільстві; соціологічні дослідження ставлення носіїв до своєї мови, мовних норм і їх кодифікації (реальної і прогностичної), виявлення рівня володіння мовою; вивчення і використання попереднього досвіду в цій сфері.
4. Культура мови і культура мовлення.
У лінгвістичній літературі вживаються паралельно терміни "культура мови" і "культура мовлення" (пор., наприклад, рос. культура речи, нім. Sprachpflege, англ. culture of speech чи speech culture, польськ. kultura jezyka, чеськ. jzykov kultura, словацьк. jazykov kultra, болг. езикова култура та ін.).
Між мовою і мовленням існує діалектичний зв'язок. У такій опозиції (на що вперше звернули увагу незалежно один від одного І. Бодуен де Куртене і Ф. де Соссюр) мова розглядається як система знаків із закодованими у ній результатами пізнання людиною дійсності, а мовлення - як реалізація мови-коду, яка тільки через нього перетворюється в акт комунікації. Мовлення не iснує без мови, її словникового складу, фонетичних законів, правил граматики. Мова абстрактна, потенціальна, відтворювана - мовлення конкретне, актуальне і неповторне; мова відносно стабільна - мовлення динамічне; мова об'єктивна і обов'язкова стосовно мовців - мовлення суб'єктивне і довільне; мова відображає досвід колективу, а мовлення - насамперед досвід індивідуума. Отже, під мовленням розуміється реалізація можливостей мови, функціонування засобів різних мовних рівнів. "Якщо ми говоримо, що в мові відбито характер народу, його психічний склад, побут, історію, то в мовленні виявляється в усіх своїх барвниках конкретна людина з її світосприйманням і самовіддачею, зі своїми знаннями і етичними параметрами" (Панько, 1992, 9).
Надаючи перевагу термінологічному словосполученню "культура мовлення", О. Біляєв (Біляєв, 1995, 39) дотримується думки, що поняття "культура мови" і "культура мовлення" співвідносяться між собою так само, як мова і мовлення, тобто як загальне і конкретне.
Назву лінгвістичної дисципліни культура мовлення пiдтримує Н. Бабич: "Сама мова не може бути правильною чи неправильною, багатою чи одноманітною, логічною чи нелогічною, точною чи неточною, асонансом чи дисонансом у якомусь стильовому вияві - ту чи іншу із названих ознак може мати мовлення, і насамперед індивідуальне. Тому слід говорити про культуру мовлення: мова (її система, усі її рівні), безперечно, володіє арсеналом засобів для досягнення ознак, які визначають високий рівень її розвитку, необхідний для виконання всіх суспільних функцій, але в мовленні цей арсенал може використовуватись неповно" (Бабич, 1990, 16).
Слушно висловлює припущення М. Пилинський, що "антиномія "мова - мовлення" не завжди є принципово необхідною для дослі- джень у галузі культури мови, зокрема для розробки змісту поняття норми і нормативності" (Пилинський, 19761, 65). Оскiльки у галузі культури мови навіть при оцінці індивідуальної практики мовлення справа зводиться, зрештою, до володіння засобами мови і мовними нормами, розгляд конкретних питань у спецiальному аспектi культури мовлення або норми мовлення не завжди потрiбний. А. Коваль, виходячи з теорiї культури мови В. Виноградова, зазначає, що культура мови i культура мовлення мають рiзнi плани дiяльностi. Перша - об'єктивно-iсторичний, друга - iнструктивно-регулятивний. Розвиваючи цю думку, А. Коваль вiдносить до сфери завдань культури мови "визначення мовних норм на всiх рiвнях системи в iсторико-регулятивному i динамiчному планах, визначення структурних типiв рiзних стильових систем мови, їх спiввiдношення i взаємодiї", а до сфери завдань культури мовлення - аналiз усiєї повноти сучасного мовного життя в його вiдповiдностi з системою мови, визначенням рiзних композицiйних форм мовних побудов з уточненням меж вживання слiв, виразiв, конструкцiй i дiапазону їх коливань" (Коваль, 1968, 43-44). Водночас А. Коваль вживає термiн "мовна норма" i вiдносить його до категорiй культури мови.
Але iнструктивно-регулятивного плану не можна вiдривати вiд об'єктивно-iсторичного, як не можна вважати, що вiн визначає самостiйну наукову дисциплiну - культуру мовлення. Iнструктивно-регулятивний план - це фактично впорядкування реальної мовної практики на основi встановлення мовних норм. Навряд чи застосування на практицi наукових даних, результатiв однiєї дисциплiни можна розглядати як самостiйну наукову дисциплiну або навiть її частину. Крiм того, визначення мовних норм є неможливим без аналiзу всiєї повноти сучасного мовного життя, який i передбачає встановлення норм.
Термiн "культура мовлення" можна вживати тiльки тодi, коли йдеться або про якийсь конкретний акт мовлення, або про особливостi мовлення певної соцiальної чи територiальної групи мовцiв, або про деякi функцiонально-стилiстичнi i так званi ситуативнi норми, що справдi виявляють себе
Loading...

 
 

Цікаве