WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Культура мови як самостійна лінгвістична дисципліна - Реферат

Культура мови як самостійна лінгвістична дисципліна - Реферат


Реферат на тему:
Культура мови як самостійна лінгвістична дисципліна
ПЛАН
1. Мова і духовність етносу.
2. Концепції культури мови у різних лінгвістичних центрах.
3. Основні значення терміна "культура мови".
4. Культура мови і культура мовлення.
5. Предмет дослідження культури мови.
6. Метамова теорії мовної культури.
7. Зв'язок культури мови з іншими дисциплінами.
1. Мова і духовність етносу.
В умовах розбудови української держави все більшого значення набувають проблеми духовної культури нації, позаяк лише повноцінна й багата етнокультура гарантує буття народу в часі. Істотним елементом духовної культури є мова - акумулятор знань і соціального досвіду, першооснова нагромадження культурних цінностей, один з найголовніших засобів самовираження особистості. Розвій духовної культури соціуму детермінується насамперед станом функціонування мови в усіх сферах суспільної діяльності і особливо - мовною культурою особистостей.
Проголошуючи думку "Культура мови - загальна культура людини", маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна самосвідомість, які стають реальністю тільки за умови активного ставлення до слова, коли існує постійна потреба шліфувати свою мову, вчитися слухати й сприймати слово, володіти ним як засобом вираження думки.
Проблема мовної культури невіддільна від розуміння національного і соціокультурного феномена мовної особистості взагалі і мовної особистості вчителя зокрема. Поєднуємо цих два аспекти через те, що на шляху до високої духовності незмірно зростає роль педагога у мовному вихованні та освіті. Від того, наскільки особистісні якості вчителя, культура його мови, думки, почуттів, поведінки відповідають вимогам сьогодення, значною мірою залежить формування загальнонаціонального мовного еталону, інтелектуального потенціалу країни, витворення суспільних етичних й естетичних ідеалів.
2. Концепції культури мови у різних лінгвістичних центрах.
Невід'ємним складником теорії літературних мов виступає культура мови, або мовна культура. Сам термін "мовна культура" безпосередньо пов'язаний з розвитком теорії літературних мов, яка розроблялася, зокрема, в чеському мовознавстві у 30-ті роки нашого століття.
У Празькому лінгвістичному гуртку досить плідно було застосовано функціональний підхід до вивчення літературної мови і сформульовано теоретичні засади культури чеської мови. Празькі вчені висунули своє розуміння суті літературної мови, обґрунтували теорію мовної норми і кодифікації, розробили теорію мовних стилів, застосувавши функціональний підхід до стилю.
У вступі до доповіді, виголошеної на ІV лінгвістичному з'їзді в Копенгагені 1936 року, Б. Гавранек поставив питання, чи є взагалі мовна норма, нормування літературної мови і мовна культура предметом лінгвістичного вивчення, чи належить її дослідження до наукових лінгвістичних завдань? У згаданій доповіді він ствердно відповів на це запитання. Празькі мовознавці, окресливши коло проблем мовної культури, наголосили на свідомому "перетворенні мови як простого засобу, простого представника об'єктивного світу, в самостійний об'єкт нашої уваги, наших роздумів, наших емоцій" (Havranek, 1935, 2).
Поняття мовної культури передусім розглядалося як удосконалення літературної мови, в ширшому плані - як культура вираження й передачі думок. Заслугою лінгвістики 30-х років був вироблений погляд на мовну культуру як на мовну діяльність, як свідому цілеспрямовану турботу про літературну мову; одночасно враховувалася й мета цієї діяльності, тобто сама культивована мова, а також мовна культура тих, хто користується літературною мовою, тобто носіїв мови. Ця багатоаспектність поняття і багатозначність терміна спричинилися до спроб диференціювати в понятійному і термінологічному відношеннях широке поняття мовної культури. Зокрема, розрізняють рівень мови і рівень мовлення, а також стан мови і мовну діяльність. Відповідно кваліфікують поняття мовної і мовленнєвої культури, диференціюючи стан мови, її системи і норми з урахуванням властивих їй комунікативних завдань, а також стан і рівень комунікації у певний конкретний час і в даному суспільстві. Інший аспект - культура мови як культивування (удосконалення) мови і мовних висловлювань.
Отже, у працях чеських і словацьких мовознавців (НЗЛ, 1988) виділяється чотири кола явищ, які входять у різному обсязі в поняття мовної культури: а) явища, що стосуються мови, - йдеться про мовну культуру у власному значенні цього слова; б) явища, що стосуються мовлення, - інколи цей аспект диференціюється і термінологічно, і тоді йдеться про культуру мовлення. Причому в обох сферах (у сфері мови і мовлення) однаково розрізняються 1) культура як стан, рівень (мови і мовлення), 2) культура як діяльність, тобто культивування (удосконалення) мови і мовлення.
Ці проблеми стали предметом узагальнення в теоретичних працях із розвитку слов'янських літературних мов. В українському і російському мовознавстві останніх десятиліть активно обговорювався статус культури мови як окремої галузі знань. Вона оформилась в системі лінгвістичних дисциплін як власне практичний курс у 50-60-ті роки ХХ століття.
У русистиці відомі такі концепції культури мови (за російською термінологією - "культуры речи"): 1) вчення про правильність мовлення, чи ортологія, яке належить О. Ахмановій, Ю. Бєльчикову, В. Веселитському; 2) теорія "комунікативної доцільності" В. Костомарова і А. Леонтьєва, продовженням якої стала теорія "гарного мовлення" Б. Головіна; 3) концепція Л. Скворцова, у якій обґрунтовується необхідність оволодіння на першому етапі нормами літературної мови, на другому - мовленнєвою майстерністю, власне культурою мовлення; 4) концепція М. Ілляша, який культуру мовлення вбачає у володінні літературними нормами, упорядкованій сукупності нормативних мовленнєвих засобів, проте у теорії аналізує також комунікативні якості мовлення (чим близький до Б. Головіна); 5) прагматико-функціональний принцип висвітлення мовленнєво-культурних проблем А. Васильєвої; 6) діалогічна концепція культури мовлення А. Михальської.
Абсолютизація одного з аспектів культури мови приводить дослідників до створення окремих дисциплін чи "вчень", які претендують на визначальне місце в рамках мовної
Loading...

 
 

Цікаве