WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

народною творчістю, а це, своєю чергою, збуджувало національні почуття молодої інтелігенції" (А.Фрішке). Ніби цією мовою не говорили свого часу князі, гетьмани і навіть польські королі.
У радянські часи серед керівництва українських більшовиків були теоретики, які вважали впровадження української мови - мови "нижчої культури села" змаганням супроти "вищої культури міста", отже, явищем реакційним. Адже в майбутньому передова російська культура поглине українську культуру разом з мовою (Д.Лебедь).
Навіть у період "українізації" у виробничих школах і вузах важливі предмети викладались російською, а другорядні та політосвіта - українською.
Щодо використання української мови для агітації та пропаганди, то, можливо, кремлівським ідеологам була відома думка єзуїта П.Скарги, який вважав, що причиною невдачі єзуїтів у Русі-Україні було їхнє небажання вживати для агітації руську (українську) мову.
Ще і сьогодні можна почути, що українська мова не годиться для науки. Доброзичливці з сусідньої держави говорять про необхідність єдиного інформаційного простору. Це своєю чергою повинно означати і єдність мовного простору. У цьому "просторі" українській мові відводиться, за всіма ознаками, те ж місце, яке вона займала ще тоді, коли була "національною" мовою. Якщо вже входити у якийсь "простір", то хай би цей простір був не регіональним, а світовим і обслуговувався найінформативнішою мовою.
"Другосортність" української мови у сфері науки не є наслідком її чи її носіїв неповноцінності, а результатом колоніальної залежності України та україножерської політики її поневолювачів. Видатний учений І.Огієнко свого часуне отримав докторської стипендії лише тому, що писав української мовою і друкувався в українськомовних журналах. "Хохлов у науку не пушать"- золоте правило імперського думання, за яких би режимів і строїв це думання не "проістєкало" (Д.Степовик).
Не домігшись мовного розколу України "по вертикалі", "заєдинщики" намагаються зараз зробити це "по горизонталі" - територіальне. Західна і Центральна Україна хай би поки що балакали по-українському, а Східна і Південна - "по-двуязычному", тобто по-російськи. Для цього вони домагаються запровадження другої державної мови, вимагають федералізації України. Мета зрозуміла: позбавити український народ можливості консолідуватись, зробити державу анемічною, безпорадною і "оградить" населення східних та південних областей від українськомовних упливів центральних і західних областей. Люди, які полюбляють розумувати про неконкурентноздатність української мови, застосовують проти неї методи, на які в цивілізованих країнах пристали б хіба що гангстери і мафіозі: перекриваються київські телепрограми, не приймаються передплата на українськомовну пресу, не допускаються українськомовні видання у торгову мережу й масові бібліотеки тощо. При цьому стверджується, що самі українці не хочуть учити своїх дітей в українських школах. А тим часом до єдиної української школи Донецька, яку таки не вдалося задушити, потрапляє лише кожна дванадцята дитина з тих, хто хотів би у ній учитись. Це означає, що вже тепер у Донецьку можна б набрати учнів ще на одинадцять таких шкіл. Очевидно, доказом того, що українці не хочуть учити своїх дітей рідній мові, мало послужити і спалення зразкової української школи на Дніпропетровщині.
Лінгвоцид через "розквіт" мови
Однією з вершин марксистської діалектики є теза про відмирання через розквіт. Не останньою чергою вона стосувалась і національних мов.
Їх відмирання велося з прискоренням, отож треба було показати і іхній розквіт, щоб, бува, з тезою не стався конфуз: мови спочатку відмерли, а тоді розцвіли. "Одним з яскравих прикладів розквіту мов соціалістичних націй СРСР є українська літературна мова", - писав академік І.Білодід у 1967 році.
"І, звичайно, самозакоханий автор йде на все, аби знову й знову просторікувати на теми... "русифікаці Украни". (...). Радянські люди такої проблеми не бачать, вона створена тими, хто, продавши рідну землю, погавкує на неї з європейських та американських смітників",- картали в 1973 році сановні київські мовознавці найвидатнішого українського лінгвіста сучасності Юрія Шевельова. Самі ж вони, заявивши, що "лінгвістика повинна робитися чистими руками", про всяк випадок заховались за псевдонімом "Марія Тарасюк".
Згодом виявилось, що від 1926 до 1979 року в СРСР "щезли, перестали існувати десятки (конкретно 93.-В.І., Я.Р.-В.) етнічних груп" ("Коммунист", 1988, № 15, с. 63). Серед цих народів і мов, що пішли в небуття, багато хто хотів би бачити й українців з їхньою мовою: "Могила давно вже викопана. Й "інтернаціоналісти"-могильники ждуть не діждуться, поки ми ляжемо до ями,- закопать, затоптать, зрівняти з землею, щоб "от етих хохлов" не лишилося й згадки" (А.Дімаров).
А таки не діждуться! Хто комусь копає яму, сам упаде до неї. "М. Тарасюк" може це потвердити...
Лінгвоцид через боротьбу із "засиллям української мови"
Із "засиллям" української мови боролись під час "українізації" і після неї. Чим закінчилось це засилля добре відомо: українська мова-"гвалтівниця" ледве дотягла до розпаду імперії "дружби народів - єдності мов".
Зараз, після прийняття "Закону про мови в Українській РСР", знову посилено мусується брехливе твердження про насильницьке впровадження української мови. У "Зверненні" ініціативної групи "Руху на захист прав російського населення Донбасу" серед іншого ставиться вимога "пропорційного розвитку мов". На перший погляд, можна подумати, що "пропорційності" вимагають ті, хто занепокоєний упослідженим становищем української мови в Донбасі. Насправді ж, хоч як дивно, у "Зверненні" йдеться про російську мову! Все це нагадує класичну ситуацію, коли злодій вигукує: "Ловіть злодія!" Однак ця буфонада потрібна для шумового прикриття ліквідації останніх українських газет, шкіл, чинення перепон "Просвіті" і т. ін.
У Луганську виходили дві українськомовні газети: "Молодогвардієць" (від 1939 р.) і "Прапор перемоги" (від 1946 p.). "Тепер нема жодної", - сумно констатує журнал "Україна" (1991, № 20, с. 21). В Одесі на 73 російськомовні видання виходить одне українськомовне ("Огонёк", 1993, № 25-26, с. 13). Мовляв, самі собі хахли винні: навіщо рвались із СРСР!
Серед тих, хто торкається проблеми української мови, є і такі, котрі радять відроджувати мову українського народу помалу, обережно, щоб часом не образити носіїв інших мов. Тут же пропонується приділяти якомога більше уваги розвиткові мов неукраїнських народів України, аби вони із вдячності за турботу про їхні мови приступили до вивчення української. "Ніжно" відроджувати українську мову радять нам і ті, що готові бути краще "погвалтованими, ніж українізованими", у яких від цієї мови алергія (див., напр.: "Огонек", 1991, № 48, стаття "Одесса:
Loading...

 
 

Цікаве