WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

краще звернули увагу на таку пропорцію. У Донбасі серед науковців українці становлять лише 15% (Р.Лях), хоча в загальній кількості населення відсоток українців перевищує цифру 50 (насправді, етнічних українців значно більше, але чимала кількість із них записана росіянами).
У 30-і роки були ліквідовані всі без винятку українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади (факультети) на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході і т.д. Ось як дбала радянська соціалістична вітчизна про розквіт мови одного з "молодших братів". І мало хто з синів "старшого брата" вбачав у цьому несправедливість. "У своїй свідомості росіяни розчинили Україну давно" (А.Стрєляний).
До зниження престижу української мови спричинилася й радянська педагогіка. Викладання рідної мови в школі впродовж багатьох років було організоване в такий спосіб, щоб викликати нехіть і відразу до цього предмету. "В уяві постають потворні картини уроків мови, які деформують дитячу свідомість. Саме тут корені нашого "малоросійства",національної "неповноцінності", національної закомплексованості. ...Дитина має вивчати мову не як збірник правил, а як продукт власної духовної та інтелектуальної діяльності" (М.Турчик, учителька). Може, і не "саме тут" корені нашого малоросійства, але що і "тут теж" - то це безперечно.
Зате для російської мови створювались неабиякі привілеї. 1978 р. (жовтень) ЦК КПРС і Рада Міністрів видали постанову "Про заходи щодо дальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках", у 1983 р. (травень) вийшла постанова "Про додаткові заходи по поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік". У постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР (травень 1984 р.) "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи" писалося: "У національних школах союзних республік виділяється додатково 2-3 години на тиждень у ІІ-ХІ(ХІІ) класах на вивчення російської мови". На основі цих та багатьох інших постанов партійні органи та урядові структури УРСР розробляли деталізовані заходи щодо подальшого запровадження російської мови, що означало витіснення мови корінного населення.
Оплачувалися ж усі ці заходи, зрозуміло, коштом самих українців. Значною мірою це продовжується й досі.
"Українська держава не повинна фінансувати неукраїнську (а часто - і антиукраїнську) освіту" (Б.Парахонський). З цим не можна не погодитись. Проте українцям не лише в галузі освіти доводиться констатувати: за моє жито та ще й мене бито.
Лінгвоцид через демографічну політику
Демографічна політика щодо нашого народу здійснювалась за принципом, відомим із фольклорного гасла: "хай живе москаль на Україні, а хохол на Сахаліні".
Зараз захисники прав "русскоязычного населения" вимагають запровадження в Україні другої державної мови на тій основі, що в Україні проживає більше одинадцяти мільйонів росіян. До уваги не береться ні той факт, що росіяни мають державну мову в Росії, ні те, що в Україні вони з'явилися в основній масі зовсім недавно.
У 1742 році в Києві на 20 тисяч мешканців було лише 129 росіян - "великороссийских торговых людей".
Щоб позбавити козаків народної підтримки, а заодно відкрити шляхи на Крим, Катерина II видала у 1762 і 1763 роках два маніфести про іноземну колонізацію України: вербувалися серби, болгари, молдавани, греки, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям давали по 60 десятин землі на душу, звільняли їх на ЗО років від податків, наділяли всілякими пільгами, зокрема правом на купівлю українських кріпаків, яке переходило на їхніх нащадків. Що ж до українців, то вони мали безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.
1777 року дипломат Бакунін розробив план: заселити кримські степи українцями, на обжиті ними місця переселити росіян із центральної Росії, а татар "вон из Крыма". У здійсненні цього плану брав участь генералісимус А.Суворов, який за лічені дні виселив на півдні України 32 тисячі душі чоловічої статі (інші душі не рахувались).
У 1820 році маркіз Габріель де Кастельно писав про українців: "... Численна ця нація простягається, починаючи від кордонів Орловщини до меж Угорщини і займає, майже без жодної мішанини, Херсонщину, Харківщину, частину Курщини й Вороніжчини, всю Полтавщину, Чернігівщину, Київщину, Поділля, Волинь, частину Мінщини, більшу частину Галичини - і все це населення без жодної різниці в звичаях і норовах". Сьогодні ж нам доводять, що Харків - "исконно русский город", що до Одеси "понаехало хохлацкое быдло" ("Голос України", 7.03.92), що українці Донбасу за своїм характером і звичаями ближчі до росіян, греків і татар, ніж до українців інших регіонів, що українсько-російська етнічна мішанина виникла спонтанно, сама собою.
За законами від 21 листопада 1869 року та 13 червня 1886 року "В десяти Південно-Західних губерніях особам російського походження, виключаючи, однак, місцевих уродженців, надаються доплати...". Це була плата за русифікацію. "І як це не дивно, ще й тепер не скасовано цього закона...",- писав у 1918 році І.Огієнко.
А ось декілька статистичних даних по Донецькій області за радянській період. У 1926 році тут проживало 64,1 % українців і лише 26,1 % росіян. Решту біля 10 % становили інші народи. У 1939 році українці становили 59%, а росяни - 31 %. Як бачимо, сталінський геноцид 30-их років дав свої наслідки. Результативними виявились і дещо м'якіші методи, які застосовувались у республіці пізніше. У 1989 році українців у Донецькій області налічувалось 50,7 %, а росіян - 43,6 %. За 63 роки відносна кількість українців в області зменшилась на 13,4 %, натомість кількість росіян зросла на 17,5 %.
Про етапи і наслідки демографічної політики в Радянській Україні дає уявлення така статистика:
Рік українців росіян інших
1926 80% 9,2% 10,8%
1959 76,8% 16,9% 6,3%
1970 74,9% 19,3% 5,8%
1979 73,5% 21,1% 5,4%
1989 72,7% 22,1% 5,2%
У 1926 році в Радянській Україні (а це без Галичини, Закарпаття, Волинської і Рівненської областей, без української Буковини і Бесарабії (південної) та без Криму) співвідношення росіян до українців становило пропорцію 1:8,7, тобто на одного росіянина припадало майже дев'ять статистичних українців. Далі пропорція змінювалась таким чином: 1959 рік - 1:4,5, 1989 - 1:3,3. Як бачимо, співвідношення змінилось майже в три рази не на користь корінної нації.
І ще два кількісні показники. Від 1926 до 1989 року російське населення України збільшилось із 2 677 166 до 11 355 582 осіб, тобто на 8 678 416 осіб ( у 4,2 раза), а українське -- після всіх возз'єднань!- з 23 218 860 до 37 419 053 (в 1,6 раза).
До таких наслідків, звісно, призвів не тільки геноцид 30-40-50 років, а й
Loading...

 
 

Цікаве