WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

заважати економічному зростанню єврейства. (...).
12. Узагалі на різні посади не допускати людей, котрі коли-будь, хоча б і в далекому минулому, мали стичність із українським елементом".
У підросійській Україні директори гімназій мали обов'язок давати кураторові шкільної округи таємну "референцію" про кожного абітурієнта: якою мовою він користується в розмові, чи дбає про вдосконалення себе в російській мові, чи виявляє відданість Росії і взагалі до всього російського. У миргородській гімназії був напис: "Въ стенахъ гимназіи строго воспрещается воспитанникамъ говорить на малорусскомъ наречіи".
Подібна, тільки більш жорстока політика провадилась і в пізніші, "пожовтневі", часи. Першими, хто підлягав масовим репресіям тридцятих років, були викладачі української мови, літератури, історії.Не диво, що й нині, наприклад, у Вінницькому обласному науково-методичному центрі народної творчості з 26 співробітників українською мовою володіють тільки шість" ("Культура і життя", 1991, 29 липня).
Лінгвоцид через освіту
Чия освіта, того й мова. Про цю стару істину добре знали й керувались нею всі вороги українського народу на всіх його розшматованих теренах і в усі часи. "Кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають у межах нашої вітчизни, безперечно, повинно бути обрусіння",- писав, наприклад, у 1870 році міністр освіти Росії Д.Толстой. Саме через освіту йшов головний напрям удару по нашій мові.
"Народ повинен учитися, народ хоче учитися; якщо ми не дамо йому умов і засобів учитися на своїй мові - він стане учитися на чужій - і наша народність загине з освітою народу", - писав на початку 60-их років минулого століття М.Костомаров. Російські правителі і їхні чиновники в Україні прекрасно це усвідомлювали за сто років до цих слів Костомарова і сто років після них. І робили все для того, щоб українці "загинули з освітою", тобто за допомогою російськомовної освіти.
Навіть один із міністрів народної освіти Росії констатував, що заборона української мови, "значно утруднюючи поширення серед малоруського населення корисних знань шляхом .-видання зрозумілим для селян наріччям книг, заважає піднесенню нинішнього низького його рівня". Звертаємо увагу читача на слово "нинішнього": на початку XX століття серед українців 87 відсотків було неписьменних, а в XVII столітті письменними були майже всі.
Колись депутати Думи ухвалили, щоб навчання для інородців у школі провадилось їхніми рідними мовами: польською, латиською, татарською, киргизькою, черкеською, чеченською і навіть - "на сміх" (!) - єврейською. "Але українцям і на сміх не схотіли позволити" (М.Грушевський). Серед причин депутати Думи називали і те, що "українські селяни самі не просять української школи". Нині, майже через дев'яносто років, шовінізмофренік Круглов, депутат Республіки Крим, твердить, що українці півострова не потребують української школи. А щоб це довести, однодумці Круглова розгромили недільну українську школу в Севастополі.
П.Струве писав, що "створення середньої і вищої школи з малоросійською мовою викладання було б штучною і нічим не виправданою розтратою психічних сил населення". "Населення" ж до подібних застережень не прислухалось. Воно знало, що "відсталість українців щодо писемности в порівнянні з іншими народами, що заселяли Російську Україну, - це безпосередній наслідок русифікаційної політики царського режиму" (С.Сірополко). Тому "населення" вперто домагалося національної школи, на що російський уряд відповідав у своїй звичній манері - заборонами і переслідуванням. Так, лише куратор П.Зілов від 1905 до 1912 року закрив 12 приватних гімназій,звільнив 32 директорів та 972 учителів, а 822 учителів "перевів" до інших шкіл. Коли 1905 року 1400 студентів Київського університету подали петицію з вимогою відкрити в університеті 4 кафедри україністики з українською мовою викладання, ректор відповів, що університет - це "загальнодержавна інституція" і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.
Чорносотенець професор І.Сікорський поширював думку: українська і російська мови ніби-то різняться фонетично (фізично), але збігаються духом (психологічно). Існування паралельних мов є розкіш, якої природа не терпить. Отже, українську мову треба заборонити.
Оскільки повного паралелізму між мовами насправді ніколи не буває, то в радянські роки українську мову почали "паралелізувати" до російської, щоб не лише російським шовіністам, а й українцям вона видалася непотрібною.
"Та ось я перед вами російськомовний українець. Як запхали мене в сім років у російську школу, а потім у російський інститут, так і став я російськомовним",- пише відомий публіцист Володимир Коваленко.
На окупованій Польщею Волині, Поліссі й Холмщині у міжвоєнний час не було жодної української школи. У Галичині відкрити початкову українську школу можна було за умови, що в населеному пункті мешкає мінімум 25% українців і коли було щонайменше 40 нотаріально засвідчених заяв батьків. Щоб відкрити польську школу (при костьолі) достатньо було двох польських сімей на село.
У відносно ліберальний (геноциду таки не було) хрущовсько-брежнєвський період кількість дітей, що навчались в українських школах, неухильно зменшувалась. Цей процес продовжувався аж до самого скону СРСР. Якщо в 1985-1986 навчальному році українською мовою навчалось 48,2% дітей республіки, то в 1990-1991 році частка таких дітей зменшилась до 47,9%. За п'ять років "перебудови" приріст контингенту російськомовних учнів перевищив приріст українськомовного контингенту в 2,7 раза.
Коли врахувати, що українці складають нині майже 73 % населення України, то кожна третя українська дитина позбавлена можливості навчатися рідною мовою. Жодної української школи немає в Криму, де проживає щонайменше сімсот тисяч українців. У процентому відношенні це більше, ніж росіян в Україні в цілому. Однак за кримським ''Законом про освіту" обов'язковим предметом є лише російська мова, а українська, як і кримськотатарська, вивчатиметься "за бажанням". Задовольнити це "бажання" можливості немає, тому що українська мова у шкільних навчальних планах відсутня, є тільки один урок літератури - на вибір між українською і кримськотатарською.
Уявімо собі подібне ставлення до російської школи і російської мови! Як на це реагували би російські парламентарі, російський уряд та інші захисники прав "русскоязычного населения"! Українці ж мовчать. Мовляв, не те було - в кущах пересиділи. Дай Боже пересидіти і на цей раз. Може, й справді "хто терпен - той спасен"?
Немає або майже нема українських шкіл у містах Сходу і Півдня України, що зовсім не заважає російським ура-патріотам лякати публіку українізацією і боротись за ... права російської мови, або, як вони делікатно висловлюються, "за пропорційність мов".
Хай би вони
Loading...

 
 

Цікаве