WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

Лінгвоцид (мововбивство) - Реферат

языковые баталии").Обачність у цій делікатній справі, а тим більше турбота про інших, безперечно, потрібні й заслуговують на схвалення і всіляку підтримку. Треба, однак, глядіти, щоб "провансальська" терплячість й обережність не призвели українську мову до стану провансальської, що колись була квітучою мовою трубадурів, а з кінця минулого століття оголошена мертвою, хоча насправді продовжує животіти приблизно в такому вигляді, як українська десь на Білгородщині чи Курщині.
Інші форми лінгвоциду
Лігвоцид здійснювався і багатьма іншими шляхами та способами, яких не сила хоча б перелічити . Однак не можемо не вказати тут на облудність художньої літератури, що "розминулась з духом і з душею народу" (Р.Миша), на безсоромність так званих суспільних та гуманітарних наук, у тому числі перетвореної на слухняне знаряддя русифікації україністики.
Мовознавців-україністів було вимордовано ще в сталінські часи. Тільки за 1932 рік в Україні було знищено 16,4% всього складу науковців (Д.Соловей), в тому числі лінгвістів. Були вилучені з науки такі блискучі мовознавці, як академік А.Кримський, професори Є.Тимченко, О.Синявський, О.Курило, учені Г.Голоскевич, В.Ганцов, Ф.Шумлянський... А пізніше, хоч "були талановиті люди, люди оригінального мислення і незаховуваних фактів, їх прирікали тікати до інших республік,мовчати в своїй чи сидіти у в'язницях, концтаборах або психушках" (Ю.Шевельов).
Часи, слава Богу, змінились, проте мало змінились люди. "Упродовж останніх років кожен, хто вимушено чинив шкоду українській культурі і усвідомлює це, міг би висловитися і засудити минулу мовну практику і свою в ній участь. А проте таких голосів не чути" (С. Караванський).
І нині на адресу деяких україністів можна віднести іронічні рядки П.Глазового:
Дома в мене мова -
Засіб спілкування.
А на службі мова -
Засібіснування.
Як же рідну мову
Я забуду, тату,
Я ж за неї маю
Непогану плату?
Одним із головних напрямків здійснення лінгвоциду є боротьба з друкованим словом. Недостатньо було заборони на імена і твори. Ще - спалювали бібліотеки. Першою згоріла книгозбірня Києво-Печерської Лаври ще за Петра І. Вночі з 21 на 22 квітня 1718 року православні монахи - царські агенти підпалили приміщення Києво-Печерської Лаври, де знаходилася її бібліотека та архів. За Катерини II згоріла бібліотека Києво-Мо-гилянської академії (1780 p.). Пізніше горіли в основному лише книжки. Так, за розпорядженням куратора Київської округи князя Ширинського-Шихматова було спалено 500 книжок із байками Л.Глібова. Спалення бібліотек відновилося у радянські часи. Найбільш відому бібліотечну пожежу було влаштовано у відділі україністики Бібліотеки АН УРСР у Києві у 1964 році. Не треба думати, що горіли лише українські бібліотеки. У 1833 і 1928 роках було спеціально зібрано і спалено рукописи і книги кримсько-татарського народу.
А ще неухильно зменшували тиражі українськомовних видань: від 60% у 60-і роки до 19% у 1990 році.
А те, що друкувалось українською, являло собою головно пререклади класиків марксизму-ленінізму і вірних ленінців сучасності, агітаційно-пропагандистську, соцреалістичну художню літературу. Ця "продукція" здатна була викликати огиду не лише до самої себе, а й кидала тінь на мову, якою вона - і тільки вона - Друкувалась.
"Десятками мов Союзу повинні були друкуватися і читатися тільки повні зібрання творів Маркса та Леніна. Цього було досягнуто з одами Сталіну на додачу. Задля цього треба було задушити національні літератури (особливо українську і тюркську), винищивши значну частину їхньої інтелігенції" (Г.Федотов).
У роки застою Інститут філософії Академії наук УРСР спромігся видати українською мовою лише одну книжку, та й ту про боротьбу з українським буржуазним націоналізмом.
Чи поліпшились справи після проголошення Україною незалежності? "Комуністична система планомірно йшла до знищення національної видавничої справи, але робила це "медленно, но верно";
сьогоднішній шовінізм пішов у атаку на українське слово навально й цинічно, не приховуючи свого справжнього обличчя" ("Літературна Україна", 1993, 31 березня). 1992 року газета "Друг читача" зафіксувала в Україні 2277 (61,9%) російськомовних і 868 (38,1%) українськомовних видань, тиражем відповідно 54,4 міліона (71,7%) і 21,5 мільйона (28,3%) примірників. Російською мовою було видано 264 переклади (за тиражем - 95,7%), а українською тільки 24 - у 12 разів менше. Тільки четвертина тиражу дитячої літератури вийшла українською мовою.
Відомо, що російські дворяни зневажали рідну мову не з причини відсутності почуття патріотизму (навіть багато декабристів погано володіли російською), а головним чином через те, що цією мовою нічого було читати. Щоб не було чого читати (а в наші часи - ще й слухати і дивитись) українською мовою, машина русифікації працювала на повну потужність протягом кількох століть.
"Руйнування мови - основи національної культури - це вже не просто вина, а злочин держави перед народом" (А. Мокренко). Не дивина. Адже це була не наша держава.
У більшовицько-соціалістичні часи перепало, звісно, і російській мові. "А матюкаюсь я тому, що мат російський рятівний для мене особисто в цій смердячій камері, до якої потрапила наша велика, могутня, вільна і т.д. і т. п. мова. Заганяють її, бідолаху, під нари хто попало: і пропагандисти із ЦК, і смердячі газетярі, і паскудні літератори, і графомани, і цензори, і технократи горді.
Про прізвища
Упродовж кількасотлітньої розкиданості нашого народу по різних державах українські прізвища зазнавали російщення, полонізації, мадяризації та іншої денаціоналізації, тобто втрати національного обличчя. Особливо модним цей процес був у Московській імперії до- і пожовтневих часів: Майборода ставав Майборода, Сірко - Сєрков, Дубина -Дубін, Федйна - Федін, Гайовий - Гаєвой, Кучма - Кучма, Олексійчук - Алексєйчук тощо.
Більшість носіїв таких прізвищ протестувала й протестує проти спотворення. Але окремі власники прізвищ-покручів (здебільшого люди з утраченим національним корінням) задоволені такими метаморфозами і з гордістю заявляють: "А в міня так записано в паспорті, прошу не перекручівать!" Як ото Голохвостий із п'єси "За двома зайцями": "Натурально мая хвамілія Ґалахвастов, ето необразованиє мужики перекручівають!"
У засобах масової інформації можна натрапити на багато спортворених прізвищ. Існує кілька способів перекручення.
Перший. Зміна наголосу, що робить прізвище (на думку його носія) не схожим на слово-апелятив: Баран, Коваль, Кравець, Лопух, Дубіна, Драбіна (хоч усі, безперечно, здогадуються, що йдеться про такі слова, як баран, коваль, кравець, лопух, дубина, драбина й под.). Отже, наголошуймо правильно - Баран, Коваль, Кравець, Лопух, Дубина, Драбина. Так ведеться в
Loading...

 
 

Цікаве