WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Специфіка навчального предмета літератури, поєднання в ньому науки і мистецтва - Реферат

Специфіка навчального предмета літератури, поєднання в ньому науки і мистецтва - Реферат


Реферат на тему:
Специфіка навчального предмета літератури, поєднання в ньому науки і мистецтва
ПЛАН
1. Наукове визначення художньої літератури, її специфіка
2. Наукове обґрунтування змісту предмета, характеристика навчальної програми.
3. Предмет літератури в загальноосвітній школі. Визначення ролі предмета
Наукове визначення художньої літератури, її специфіка
У науковому розумінні художня література як один з основних видів мистецтва становить специфічну, художньо-образну форму відображення і творення об'єктивної дійсності, практично-духовного освоєння світу.
Як витвір людської мислі і почуттів, закріплений у написаному й розмноженому слові, що набуло суспільного значення, тобто як вид художньої писемності, "красного письменства", література виникла і невпинно розвивається на ґрунті народної уснопоетичної творчості.
o Джерело художньої літератури, як і усної народної творчості, - життя, народ. Життя - це той "єдиний кодекс естетичний", про який писав Іван Франко: "... життя. Що воно зв'яже, те й буде зв'язано, а що воно розв'яже, те й буде розв'язане".
Об'єкт літератури, її основу, як і інших галузей мистецтва становить людина, людський світ - зовнішній і внутрішній, різноманітність людських взаємин і ставлень до дійсності, реальність з погляду особи, природа нашими очима. Це й дало підставу О.М.Горькому образно називати літературу "людинознавством", "художнім дослідженням" людського світу. У цьому ж література має свою специфіку в зіставленні з мистецтвом живопису, скульптури, музики, танцю, театру, кіно. В ній людина як носій духовності стає прямим об'єктом пізнання і відтворення в слові - "будівному матеріалі літератури" (О.М.Горький); людина виступає в літературі як головний об'єкт прикладання художніх сил.
Ще Г.Гегель у своїй "Естетиці" виділяв специфіку предмета літератури (за тодішньою термінологією - поезії) тим, що "відповідний їй об'єкт є безкінечне царство духу" людського (внутрішній світ людини), розкрите силою слова. Саме воно, слово, за переконанням великого мислителя, - "найбільш придатний матеріал, що безпосередньо належить духу (тобто чуттям, і мислі людини - її духовності.), і найбільш здатний виражати його (людського духу) інтереси і прагнення в їх внутрішній миттєвості, - слово має застосовуватися переважно для такого вираження, якому воно найбільш притаманне, подібно до того, як в інших мистецтвах це відбувається з каменем, фарбою, звуком". Розглядаючи естетичну природу як специфіку художньої літератури, Гегель далі зауважував: "З цього боку головне завдання поезії буде полягати в тому, щоб сприяти усвідомленню сил духовного життя і взагалі всього того, що буяє в людських пристрастях і почуттях чи спокійно проходить перед спостережливим зором, - всеосяжного царства людських вчинків, діянь, долей, уявлень, усієї суєти цього світу...".
І. Художня література - предмет специфічний не тільки стосовно інших галузей мистецтва, але й щодо науки, в якій переважає логічне мислення. Однак при цьому слід мати на увазі, що як науці властиве і художнє мислення (згадаймо хоча б "Життя рослин" К.А.Тимирязєва або "Питання життя" М.І.Пирогова), так і літературі, яка є творінням художнього, образного мислення, притаманне (і неодмінно присутнє) і мислення логічне, наукове. На відміну від інших видів мистецтва, що володіють безпосередньо - чуттєвою формою з певного матеріального об'єкта - фарби, каменю, дерева або з дії руху тіла, звучання струни, труби, - література, створюючи свої форми зі слів, з мови, що має своє матеріальне втілення в звуках і опосередковано в літерах, письмі, - доходить до її читача не просто в чуттєвому сприйнятті, а обов'язково в інтелектуальному розумінні, у сприйнятті не тільки серцем, а й неодмінно розумом.
Справжній художній твір є актом духовно-емоційного спілкування між людьми і водночас новим предметом, новим явищем, створеним людиною, пізнаним, відкритим нею. Функції спілкування, творення і пізнання властиві всім формам художньої діяльності. Література особливо близько споріднена з наукою, дедалі більше стає на межі з наукою, особливо з суспільними її галузями і передусім з історією, з педагогікою, психологією, філософією.
Не випадково Юрій Бондарєв у книзі письменницьких роздумів "Мгновения" пише: "Багато, незмірне багато може з'ясувати, відкрити й підкорити наука, що мислить категоріями понять, створює речі, системи й формули, та за своєю суттю вона все ж не здатна дослідити одне - почуття людей, творити образи людей в часі, що робить волею притаманної їй долі література.
Вони близькі, наука й мистецтво, вони пізнають навіть близькі сфери -можливості людини в цьому світі, - і разом з тим інструмент пізнання різний, і, звичайно ж, "Одісею" Гомера, російську одісею Льва Толстого "Війна і мир" чи наші сучасні одісеї "Тихий Дон" Шолохова, "Ходіння по муках" Олексія Толстого немислимо втиснути в формулу, подібно до того як це можна зробити в науці, після відкриття якогось закону всесвіту".
Література, мистецтво, за образним висловом письменника, - це історична енциклопедія людських відчуттів, суперечливих пристрастей, бажань, злетів і падінь духу, самовідданості й мужності, це поразка й перемога. Розкривши книгу, людина вдивляється в друге життя, як у глибинну сферу люстри, шукаючи власного героя, відповіді на свої мислі, мимоволі приміряючи чужу долю і чужу мужність до особистих рис характеру, шкодуючи, вагаючись, горюючи, сміючись, плачучи, співчуваючи й беручи участь, - тут і починається вплив книги. Все це і є "зараження почуттями", за висловом Льва Толстого".1
Література, міркує з іншого приводу той же письменник, передусім поезія володіє здатністю ніби спинити в часі конвеєр швидкоплинної реальності і вдивитися в його деталі, які і є неповторні подробиці життя, - і тоді вони o постають в усій своїй життєвості. "Відтворення того, що відходить чи відійшло, повторне надбання його силою чуттєвої і мудрої пам'яті у спілці з уявою народжує художнє пізнання і нашого буття, і нашого побуту. Як відомо, поняття "художник" походить від давньоруського "худоє", що колись мало значення чудесності, чаклунства, чарівництва. Які б соціальні земні проблеми не втілювала в себе поезія, вона завжди має бути чи то радістю, чи болем доторкнення до життя, до чарів прекрасного, що роблять людину мужнішою, закоханішою".2
Маючи свою специфіку, художня література через закономірне поєднання провідного для неї, - образного, мислення з логічним дедалі глибше відображає життя в духовно-мислительних формах, дедалі більше набуває суспільно-перетворюючої, виховної сили.
Прогресивна художня література зберігає форми, що складалися віками. На основі принципу історизму вона розвиває складну динамічну систему літературних родів - епос, лірику, драму. Всередині них відбувається відповідне формування жанрів, видів, мотивів, сюжетів, образів. Це зумовлює застосування певних форм прози і поезії, образотворчих, мовних засобів,
Loading...

 
 

Цікаве