WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми сучасного уроку літератури - Реферат

Проблеми сучасного уроку літератури - Реферат

об'єктивні фактори, від якихзалежать навчання, виховання й розвиток учнів. Проблема підвищення ефективності уроку вимагає всебічного, діалектичного підходу. Це пояснюється тим, що урок - складна, цілісна, динамічна система взаємообумовлених компонентів, серед яких важливе місце належить змісту, дидактичній і методичній структурі. Кожен з цих компонентів має свої резерви, реалізація яких підвищить ефективність усієї системи. Визначимо найголовніші напрями вдосконалення уроку.
1. Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних, закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи.
Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи. Ще в недалекому минулому в методичній літературі надто спрощувався навчальний процес. Основна увага зосереджувалася на тому, яку інформацію повинні засвоїти учні. Набуття знань часто уподібнювалося до простого "перенесення" їх з голови вчителя в голову учня. Учень розглядався переважно як об'єкт педагогічного впливу, а він є і суб'єкт дії.
Відзначимо, що подібне, спрощене, розуміння педагогічного процесу знайшло своє відображення в багатьох методичних посібниках про вивчення творчості письменників. Головна увага в них зосереджується на тому, що повинні засвоїти учні і в якій послідовності подавати їм відповідну науково-художню інформацію. Набір готових алгоритмів, рецептурних стереотипних методичних рекомендацій здебільшого суб'єктивного характеру, без урахування всієї складності педагогічного процесу, - така методична література є своєрідним гальмом у розвитку педагогічного мислення вчителя. Дати розумні поради - зовсім не означає детально регламентувати кожен крок педагога. Навіть найкращий досвід одного вчителя не завжди вписується в систему роботи іншого не тільки тому, що внесення змін у методи навчання вимагає відповідної адаптації учнів. А й тому, що кожен учитель - це особистість зі своїми уподобаннями, манерою спілкування, рівнем педагогічної культури тощо. Та й кожний клас не подібний до іншого, а отже й педагогічні ситуації повинні бути своєрідними і неповторними.
Спрощене розуміння педагогічного процесу породило навіть специ-фічні терміни. Так з'явився, наприклад, вираз "подача нового матеріалу" (замість вивчення).
Серед учителів нерідко можна почути таке твердження: "Головне - як знають діти, а не як ти вчив їх". Набуття учнями знань - важлива сторона навчання. Проте якщо педагог акцентує основну увагу лише на цьому і не бачить самого учня, не помічає його інтелектуального, морального та естетичного розвитку, мотивів, які спонукають учитися, він не досягне успіхів. Такий підхід є науково невиправданим, однобічним, вузько прагматичним. Засвоєння науково-художньої інформації далеко не завжди спричиняє внутрішню перебудову особистості. Навчання і розвиток - це два взаємозв'язаних, але не тотожних процеси. Кожен з них характеризується своїми внутрішніми закономірностями. Без урахування їх не можна виробити науково обґрунтованої концепції вивчення школярами літератури.
Необхідно, щоб на кожному уроці були створені умови для активного самовираження, саморозкриття і самоствердження учня як особистості.
На всіх етапах розвитку нашої школи учитель був центральною фігурою педагогічного процесу. І це закономірно. Навчати - означає керувати набуттям учнями нових знань і процесом учіння. Учитель добирає для школярів потрібну інформацію, озброює їх потрібними вміннями і навичками, ставить конкретну мету уроку і забезпечує її реалізацію. Але було б помилково розглядати учня лише як об'єкт педагогічного виливу. Чи не найголовніше в навчальному процесі - розумно використати можливості школярів, максимально "наблизити" до них зміст тієї роботи, яку вони виконують на уроці, зацікавити нею, щоб мета, яку ставить учитель перед класом, ставала мотивом їхньої пізнавальної діяльності, потребою. Сучасна педагогічна наука прагне розкрити закономірності, механізм переростання екстеріорізованих (від латин. externus - зовнішній) знань школярів в інтеріорізовані (від латин. interior - внутрішній), тобто такі знання, що стають невід'ємною складовою частиною особистості.
Перебудова школи вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимального включення їх у різноманітні види роботи. Самостійність, як і самоствердження і самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, не можливі поза функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфери. "Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків",- писав В.О.Сухомлинський. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання.
Навчання за своєю природою - процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил. Учень - активна сила педагогічного процесу, а не запам'ятовуючий пристрій. Там, де школярам лише нав'язуються готові істини, де панують пасивність і бездумна споглядальність, орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність і творча активність, -не може бути справжнього навчання і розвитку дітей. Подібне навчання здатне лише притупити їх розумові здібності. Відомо, як згубно впливало воно на дітей у старій школі. Засилля в ній авторитарних методів викладання пояснюється не лише тим, що в педагогічній науці були недостатньо розроблені методи навчання, а й безпосереднім впливом різноманітних теорій, в яких недооцінювалася роль учня в навчальному процесі, надто спрощувалася система набуття учнями знань.
У сучасній школі авторитарні методи викладання дедалі більше поступаються пошуковим, творчим. На противагу старій дидактиці, яка "побудована на відтворенні готових знань, народжується нова дидактика творчої активності" (М.Скаткін).
Усе це, однак, не означає, що на уроках літератури зовсім не треба заучувати навчальну інформацію. Матеріал, який засвоюють учні, не однорідний за своїм змістом і характером. Окрім ідейно-художнього змісту твору, учні повинні знати певні факти з історії його написання, біографії автора тощо. Подібні матеріали не можна засвоїти без заучування їх.
Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.
Проте урізноманітнення уроку - не самоціль. Кожен метод, прийом, форма роботи повинні бути педагогічно виправданими. Ефективність методів, форм і прийомів, їх педагогічна доцільність визначаються лише в загальній системі різноманітних засобів педагогічного впливу на особистість учня.
Loading...

 
 

Цікаве