WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Наочність на уроках літератури - Реферат

Наочність на уроках літератури - Реферат


Реферат на тему:
Наочність на уроках літератури
Художня література відтворює дійсність в живих картинах, і, по суті, сама є наочним відтворенням дійсності. Разом з тим, часто буває так, що засвоєнню літературного тексту допомагають музика, кіно, телебачення, образотворче мистецтво. Ці види мистецтва стають на уроці новим джерелом інформації, допомагають формуванню естетичних смаків, почуттів, можуть допомогти більш повному і чіткому оформленню в свідомості школярів тих образів, які зобразив письменник.
Суміжні види мистецтва на уроці літератури, а також різноманітні графічні матеріали (таблиці, схеми, плакати, буклети і т.п.) називаються наочністю.
У вік бурхливого розвитку технічних засобів, коли магнітофони, відеомагнітофони є у багатьох сім'ях, ( а треба, що були і в школах), значно розширюються і можливості навчання літератури за допомогою наочності.
Використання наочності на уроках і в позакласній роботі носить принципово різний характер і переслідує різну мету.
На заняттях гуртка, факультативу вчитель може поставити собі за мету розширити уявлення школярів про певний вид мистецтва або познайомити з музичним твором, теле- чи кінофільмом. Наприклад, познайомити з роботами сучасного кінорежисера Бійми, за творами І.Франка. ("Украдене щастя", за мотивами роману "Перехресні стежки"), і це в значній мірі буде впливати на успіхи школярів і розумінні літературних творів.
На уроці ж наочність необхідна в тій мірі, настільки, настільки вона допомагає навчити літераторів поглибити сприйняття учнями літературного твору.
Функції наочності: Головна - допомогти учневі осягнути твір чи творчість письменника в цілому, в оволодінні теоретико-літературними знаннями, в розвитку мови - в вирішенні всіх завдань, які стояли перед вчителем літератури.
Однак ця основна функція наочності в кожному конкретному випадку може носити достатньо різноманітний характер.
Можна говорити про пасивну і діяльно-активну роль учня на уроках де використовується наочність. В методиці літературі перевагу віддають, як правило, діяльно-активній. Прибічники цього погляду навіть заперечують значення наочності, якщо учень не задіяний в активну бесіду про картину, фільм, музику, кінофрагмент, які демонструються на уроках.
Між тим, цей погляд є далекий від істини. Хіба обов'язково завжди говорити про музику? Достатньо просто послухати, і використовувати її як своєрідний фон чи експозицію, що визначає емоційне звучання уроку. Особливо великі можливості можна використовувати при вивченні лірики чи ліричної прози.
Таку ж роль для створення емоційної атмосфери виконує така "образна" наочність, як оформлення класу. Якась невелика деталь, штрих в оформленні дає учням багато в розумінні, сприйнятті матеріалу. Букет осіннього листя при вивченні пейзажної лірики про осінь - і досить. Є вчителі, які спонукають учнів до прикрашувань. Але цим зловживати не слід. В.Сухомлинський вважав, що перше знайомство дітей з казкою, билиною має проходити у спеціально обладнаній кімнаті казок; з науково-фантастичною та пригодницькою літературою - в кімнаті думки; а твори про природу Сухомлинський вивчав не в приміщенні, а на природі: в полі, лісі, на березі ріки.
Роль учня, умовно кажучи, є "пасивною" і в тих випадках, коли наочність слугує джерелам необхідної інформації. Працюючи над твором, автор подумки звертається до читача свого сучасника, знайомого з умовами життя, про які він пише. Але ж сучасний учень не знає цих умов, може неправильно уявити собі побутові, культурні умови життя, наприклад, Х1Х ст.. І тут на допомогу прийде не тільки слово, розповідь вчителя, але й ілюстрації, картини жанрового характеру. Наочність активно використовується в процесі розповіді-коментаря.
У всіх наведених прикладах учні зовнішньо пасивні, але, між тим, це не зменшує роль наочності у їх сприйнятті матеріалу. Тільки цими формами використання наочності вчитель не задовольняється: вчитель створює і такі ситуації у використанні наочності, коли учень залучається в бесіду, виконує самостійну роботу. Тоді ми говоримо про активно-дієву позицію учня. Він відкриває якісь нові грані в літературному творі.
Активності вимагає, наприклад, порівняння ілюстрацій різних художників до одного твору. Учень поглиблює свої уявлення про твір, героя, може зрозуміти життя твору в уявленнях читачів різних поколінь.
Активна позиція необхідна у тих випадках, коли наочність використовується для систематизації знань. Учні або самі складають таблиці, схеми, або коментують готові (наприклад, схеми, подається ритмічна основа вірша: таблиці, які наочно ілюструють поділ літературних творів на роди, види і жанри).
Наведені приклади показують, що функції наочності різноманітні. Вона активізує асоціативні зв'язки, допомагає поповнити знання про культурні норми життя в минулому, поглиблює уявлення про письменника, героїв, допомагає систематизувати історико-літературні та теоретичні знання учнів. Справа вчителя - визначити функції наочності на кожному уроці.
Види наочності: У розпорядженні кожного вчителя є різні засоби наочності: ілюстративно-художні і графічні матеріали, грамзаписи, кінофрагменти, навчальні кінофільми, телеуроки. Кожен з цих засобів належить до окремого виду наочності: зоровою, слуховою чи синтетичною.
Зорова наочність. Це репродукції портретів письменника, ілюстрації до творів, картини жанрового характеру, фотографії місць, зв'язаних з життям письменника, скульптурні фігурки героїв книг, макети і т.п.
Крім того, вчитель має можливість використовувати матеріали, які спеціально видаються для допомоги школі: набір листівок і фото за темами шкільного курсу літератури, альбоми "Письменник в образотворчому мистецтві", "Письменник в портретах, ілюстраціях і документах".
Набори листівок називають роздатковим матеріалом.
За своїм педагогічним призначенням, до зорової, ілюстративно-художньої наглядності віднесемо і статичні екрані засоби: діафільми, діапозитиви.
До зорової наочності віднесемо і графічні: таблиці, схеми, плакати. Доцільність їх використання у багатьох методистів викликає певні сумніви. Доводиться, що таблиці, схеми, плакати хоча і повідомляють знання, разом з тим руйнують силу естетичного сприйняття мистецтва на читача.
І це в значній степені так. Справа в тому, що графічна наочність дійсно вимагає від вчителя особливого тексту і міри. Важливо не тільки те, що щоб схеми були складені вміло і узагальнювали матеріал, але й те, щоб схема ніби падала на підготовлений грунт, щоб у школярів уже накопився достатній запас конкретних спостережень і певних висновків.
Захищаючи цей вид наочності, Т. Брайко писала, що "розуміння твору вимагає не тільки бачення конкретних образів, в так званому цілісному їх сприйнятті, але й у абстрагуванні".
Найбільше розповсюдження в школі одержали синхроністичні таблиці, що співставляють події життя і творчості письменника, і картки з позначенням подій життя і творчості: (Т.Шевченка: Моринці,Кирилівка, Вільно, Варшава, Петербург:
Loading...

 
 

Цікаве