WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова і влада - Реферат

Мова і влада - Реферат

от здешнего совсем отличным" (ця друга цитата - з маніфесту Катерини II 1764-го року - якась, їй-Богу, стилістично симпатичніша - може, тим, що щиріша). Коротко кажучи, українська "дубль-новомова" як лінґвістичний феномен визначається максимально можливим однозначним збігом з російською - зарівно лексичним (слова добираються методом прямого калькування), як і граматичним (звідси витіснення і з навчальних курсів, і, зрештою, з живого мовлення двоїни, давноминулого часу, кличного відмінка іменників - всього, що, за улюбленим висловом Суслова, "роз'єднує народи").
Каноном "дубль-новомови" стали, звісно ж, сакральні тексти - перекладені, а точніше, навпростець "перезняті" з російської на українську "Твори" К.Маркса й Ф.Енгельса (поки що в 49-ти томах) і, особливо, "Повне зібрання творів" В.1.Леніна (в 55-ти томах) - прошу при цьому мати на увазі, що за роки Радянської влади жоден з класиків світової філософської, соціологічної чи економічної думки не з'явився по-українськи хоч би пристойним однотомником, та й узагалі такі переклади можна перелічити на пальцях: у 1932 році зроблений В.Підмогильним Гельвецій та ще в серії "Пам'ятки естетичної думки" в 60-х - на початку 70-х кілька справді вартісних робіт - "Поетика" Арістотеля, "Про красу" Хоґарта, "Парадокс про актора" Дідро... Все!!! А це ж обертається вже не просто невиробленістю термінології, а відмиранням у цілому українському менталітеті щонаймасштабнішого - категоріального - рівня мислення. Пробі, люди!..
Та яке ж там "пробі!", заспокоюють нас теоретики "дубль-новомови", коли "український народ дістав найцінніший духовний скарб - класичні праці В.І.Леніна в перекладі на рідну мову. Самий факт перекладу на українську мову творів, написаних мовою великого російського народу, у яких узагальнено всю мудрість життя (так!!! - О.З.) і досвід боротьби найпередовіших людей нашої епохи за створення безкласового суспільства, свідчать про небувале зростання за роки соціалістичного будівництва української мови" (Багмут Й.А. Проблеми перекладу суспільно-політичної літератури українською мовою. - К., 1968. - С. 155). Подібний арґумент здатен послати в нокаут будь-якого опонента, надто коли той довідається, як плідно попрацювали три покоління перекладачів "найціннішого духовного скарбу", аби якнайдокладніше віддати зміст оригіналу та як од виданнядо видання вдосконалювався український текст - "капелюшництво" перетворювалось на "шляпне виробництво", "буржуазія, що вбиралася в силу", - на "ростущу(!!!) буржуазію", "обчикрижити" - на "обкарнати", "передати куті меду" - на "перегнути палку", - доти, доки вторинність українського варіанту не зробилась настільки підкресленою, що крізь неї виразно проступив російський оригінал і стало можливим просто з розгорнутої книжки зчитати зворотній переклад. Отут творці "дубль-новомови" нарешті перевели дух і спочили по трудах праведних, окриті глибокодумним, методологічно безцінним висновком: "Більша точність приперекладі з російської мови на українську досягаеться там, де перекладачі використовували спільні для обох мов слова і граматичні форми" (Багмут Й.А. Там само. - С.156) [13]. Що й треба було довести.
Але ж навіщо тоді перекладати?! - звомпить читач, змучений "шляпними виробництвами" й товстющою, чи то пак, даруйте, "ростущою" (очевидячки, від прикметника... "ростий"?), буржуазією. Лишіть уже по-російськи, якось розберемося.
І коли він так звомпить, аж тоді ми повіншуємо себе з остаточним торжеством нашої національної політики: ми довели-таки йому навіч усю недоцільність, неекономність послугування цією абсолютно несамостійною, геть у всьому тотожною російській і через те просто зайвою мовою, без якої на сучасному етапі, коли весь радянський народ оволодів "єдиною і спільною", вже цілком - слушно кажете, товаришу! - пора обходитись. Себто основна функція нашої "дубль-новомови" полягала в демонстрації факультативности української мови як такої. Візьміть до рук будь-яку з київських україномовних газет компартійного походження - ну хоч би "Київський вісник", в дівоцтві "Прапор комунізму", киньте оком на заголовки: все це - прямі кальки з російської, те саме "перекладацьке" письмо: "Спробуй себе" (значить - "испытай себя"), "У відповіді за все" (значить - "за все в ответе"), "Результат не примусить чекати" (тобто "не заставит себя ждать"), "Занепокоєння прекрасним" (а оце вже й не знаю, що б воно було...); а ще - "світ зійшовся для нас клинцем", "в цеху практично бездіє комісія", "заготовки явно бажали кращого", "цех знову поставив брак", "жеребкування виявилося схильним тільки до "Зеніту", "наш обов'язок - всемірно подбати, щоб ви не відчували незручностей скрізь", "зволікається капітальний ремонт", "реконструкція додатньо впливає на якість", "за цеглою зупинки не буває"... - можна розважати гостей настільною грою, запропонувавши їм угадувати первісне значення наведених прикладів.
Такої української мови навчають у школах, такою українською до громадян звертаються газети, радіо, телебачення, такою, нарешті, забалакав наш, по-первах ледь не всуціль pосійськомовний, парламент, (ах, яка б це вдячна могла бути тема для соціолінґвістики - мова українського парламенту!) - іншої української майже немає в інституціалізованому, позакухонному вжитку [14]! Вся не - "дубль-новомовна" українщина - від солодкої й тягучої, мов прастаре вино, "Котляревської" архаїки козацького бароко, що в ній кохаються історичні романісти та перекладачі Лукашевої школи, до "соцартівського", круто й солоно замішаного на підкарпатських говірках вуличного арґо рок-групи "Брати Гадюкіни" включно - виявилася, по суті, акратичною, безправною, в найліпшому разі - інтелігентською хатньою забавою, такою собі "грою в бісер" на правах латини. "Новомовна" "безбар'єрність" в очах відчуженого од себе народу накинула на цілу мову імідж факультативної легкоприступности, необов'язковости до спеціального вивчення [15]. Добуті київськими соціологами бадьорі відсотки вільного володіння українською серед наших городян без додаткових мовознавчих тестів гроша варті, бо хто може сказати, в скількох випадках люди, що бездумно ставлять "галочку" в графі "володію вільно", просто не підозрюють про існування іншої української, ніж та, котрою писана міська газета? Мої власні спостереження за студентством (наприкінці 80-х я кілька семестрів викладала естетику в одному з мистецьких вузів Києва) дали значно менш утішну картину: на кожні 100 душ 8-10 не розуміли мови взагалі, близько половини "напіврозуміли" (дуже напружено слухали першу півпару й дуже неуважно, стомившись, - другу, раз у раз перепитували слова тощо),
Loading...

 
 

Цікаве