WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова і влада - Реферат

Мова і влада - Реферат

паралізуючи волю до інтелектуального опору.
Не забуваймо й ще одне: на відміну від питомої мови російського народу, енкратична російська "новомова" призначається до комунікації (так і в академічному мовознавстві речено: головна функція "русского языка как средства межнационального общения" - комунікативна), тобто не до продукування думки, а до трансляції вже готових думок (згадаймо Славіну!). Повновартісне, незалежне мислення потребує абсолютно безкраїх обширів "істинної", прозорої щодо світу мови - а в ідеалі, припускаю, ще й співвідношення мови мислення ("батьківської") з мовою почування ("материнською"). "Міжнаціональна" ж, коли вона витісняє національну, замикає людину в шахту ліфта, де рух триває лише вздовж уже напнутих тросів. Відповідно, інтелектуально-творчий потенціал, приміром, тих українців, котрих з дитинства (ясла, дитсадок, школа...) відчужено на Україні від української мови, має бути, порівняно з природними російськомовцями, зрослими в Росії, істотно ослаблений: за самими "стартовими умовами" ці люди приречені на інтелектуальну вторинність. (Тут, до речі, також і відповідь на питання, над яким марно сушать мізки педагоги, психологи, методисти та бозна-хто ще: чому випускники радянських вузів здебільшого не знають тієї іноземної мови, котру гризли, як рахувати середню школу, вісім років поспіль, - чому взагалі в СРСР така рідкощ фахівець із знанням мов?.. Раз у товаристві, де зайшла балачка про С.Лема, я поцікавилася в молодого російськомовного інженера, чи читає він по-польськи, і дістала начебто жартівливу, а насправді разючо точну відповідь: "Никакими языками не владею - с трудом выучил русский". У цьому- страшна правда: "с трудом" убгавши свою свідомість у "вакуумну камеру" "новомови", такий чоловік загалом позбувається ментальної спромоги стати на точку зору іншого етносу, бо йому нема звідки на неї ступити - не можна підстрибнути, висячи в повітрі!).
Перш ніж перейти до останнього - здається, найболючішого - аспекту нашої теми, пов'язаного з "агресією" російської мови, енкратичної щодо національних мов,підіб'ємо деякі підсумки. Внаслідок великодержавної мовної політики в СРСР сформувався досить потужний соціальний шар людей "безмовних", тобто - не побоюсь різкого слова - ментальне кастрованих. Той сердешний донецький шахтар, котрий уславився був на цілу країну, заявивши, що йому байдуже, яка буде мова, аби була ковбаса, по-своєму мав слушність: після того, як закаламучено свідомість, тільки тіло та сигнали внутрішніх органів - зокрема й шлунка - забезпечують людині правдивий зв'язок із зовнішнім світом. А що влада наразі не навчилася, як у "Футурологічному конгресі" того-таки С.Лема, впливати на тіло галюциногенами, штучно надаючи йому відчуття ситости після гнилої сосиски, то "ковбаса", дійсно, якось іще допомагає зберегти реалізм світопогляду та соціально-критичну установку... Себто світ уже сприймається цими людьми суто біологічно - на смак, на нюх, на дотик, - але не по-людськи, не через слово: навіщо сліпому окуляри?
Страшно? Так. Але єдиний приступний людині спосіб позбутися страху - це здати собі справу з реального стану речей.
Зрозуміло, що сталінський заповіт щодо "спільного і єдиного" для тоталітарної імперії енкратичного соціолекту автоматично відпихав усі національні мови на становище соціолектів акратичних, безвладних. Як сказав великий пролетарський поет (ці слова висіли над дошкою в класі моєї рідної київської школи - української, з поглибленим вивченням англійської), "я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин". Позаяк по-українському (по-вірменському, по-білоруському тощо) ні Ленін, ні Сталін не розмовляли, то пріоритети нібито визначались самі собою, і тим було покінчено з ганебною колоніальною спадщиною царизму, котрий мав слабкість називати речі своїми іменами: "обрусение" як офіційний термін звучало, ніде правди діти, негарно - вистачило пересунути його, як фішку, з позиції "самоціль" на позицію "засіб для досягнення братерства" (згодом, частіше, "засіб прилучення до світової цивілізації", що було, м'яко кажучи, таким самим ошуканством), аби русифікаторство здобуло собі ідеологічну carte blanche. У тоталітарній державі, що вповні склалася в СРСР у середині 30-х, національні мови, як акратичні соціолекти, не можуть не бути приречені - механізм їхнього перетравлювання правлячою "новомовою" схвалив і затвердив сам "батько народів", розтлумачивши своїм дітям, що "зовсім неправильно було б думати, що в результаті схрещування, скажем, двох мов утворюється нова, третя мова... Насправді при схрещуванні одна з мов звичайно виходить переможцем,..а друга мова втрачає поступово свою якість і поступово відмирає". "Так було, наприклад, з російською мовою, з якою схрещувалися в ході історичного розвитку мови ряду інших народів і яка завжди виходила переможцем". Здається, ясніше нема куди.
Українській, як і білоруській, логічно випадало стати першою жертвою "схрещування" власне з причин споріднености із своєю сакралізованою сусідкою. Проте в цьому процесі поглинання й перетравлювання виявилася одна проміжна стадія, що бачиться мені вирішальною для подальшої історичної долі нашої багатостраждальної мови, - стадія її енкратизації за принципом прямої проекції - і послідовного витворення української "дубль-новомови".
Особливо вславилася на цьому терені лінґвістика 30-40-х, усуціль поглинута "боротьбою з мовознавцями-націоналістами" (на той час уже репресованими!), котрі, як писав у вищецитованій статті (далі витяг із неї ж) І.Білодід, "зовсім ігнорували освячені багатовіковою історією інтеґраційні процеси між російською і українською мовами" (с. 115), а відтак, розуміється, завдали розвиткові української мови не менше шкоди, ніж заборони та утиски царського уряду [12]. Ну, наприклад, "буржуазно-націоналістичні мовознавці провели через український правопис", затверджений націоналістом М.Скрипником в 1928р., правила, спрямовані на відрив української мови від спільних шляхів розвитку з російською мовою" (с. 126) - це значить, взаконили ґ, м'яке Л та ще дифтонґ ія,нахабно порушивши принцип прямої проекції: одному російському звукові має відповідати один український! - "ставили собі за мету вилучити з української мови інтернаціональні терміни російського походження" (с. 127), "витіснити з української мови українські словосполучення, вислови, спільні з російською мовою" (с. 128), таким робом "намагаючись підірвати братні відносини, соціалістичну дружбу між російським і українським народами" (с. 115), чи то пак "утверждая в малороссиянах развратное мнение, по коему представляют себя народом
Loading...

 
 

Цікаве