WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Грамматика малороссийского наречия...” О.Павловського — перша друковані праця з нової української філології. - Реферат

“Грамматика малороссийского наречия...” О.Павловського — перша друковані праця з нової української філології. - Реферат

г; не потрібно відмічати дж, дз двома крапками - дж, дз.
Павловський розглядає кожне зауваження Цертелева про написання окремих слів: вечера, - "хоч грубеньке, але малоросійське; вечеря - церковно-слов'янське".
У Павловського тверде і м'яке р усюди там, де воно тверде або м'яке у південно-східнім діалекті, за винятком слова вечера. Проте він не хоче визнати рації Цертелева. Тверде р у слові вечера Павловський міг почути і на Київщині, що лежить у смузі перехідних говорів, де тверде р могло існувати поруч з м'яким; у словнику зустрічаємо слово заверуха - Заверюха (95-96). Пайматка вимовляють, "избегая запинки языка", замість паниматка.
"Бисъдерево", а не "божъдерево" пише учений Тереховський та ін.", - зазначає Павловський. Він дає таке етимологічне пояснення переходу бож у біс: о часто перехрдить в і (у "грубейшихь въ уі"), так постало з бож1 - біж; ж легко переходить у с, і так біж перейшло в біс; подібні "зіпсуття мови" відбуваються у всіх мовах.
Правильними були зауваження Цертелева про неточний переклад деяких слів. Але і тут Павловський не хоче погодитись з критиком і переходить часом на наївне тлумачення слів. Він визнає з іронією тільки одну помилку - переклад слова меделян; це дійсно не "борзая собака", а "большая собака", але це не його помилка, а друкарська.
У відповіді на критику Павловський негативно висловився про правопис Цертелева в його виданні народних дум 1819 р. ("Опыт собрания старинных малороссийских песеней")і про правопис видань "Енеїди" тому, що слова не позначені знаками наголосу. "Ибо весьма смешно, - писав Павловський, - а иногда и неприятно бывает слыщать, когда кто читает малороссийское ударение, не зная во 1-их ударений оного, во 2-их существующей в словах его и, так сказать, душу его составляющей нежности или грубости, то есть произнося слова его не теми самыми буквами, какими они. произносятся в Малороссии. От сей найпаче, причины не многие из читающих могут ощущать всю красу и достоинство "Песенъ" [Цертелева] и "Енеиды".
Відповідаючи на закид, що зміст його книжки не відповідає заголовкові, Павловський говорить, що його завданням було не тільки дати найважливіші правила в граматичному порядку, а також показати читачеві, "что малороссийский язык приятен".
Критику Цертелева Павловський вважає не корисною, а шкідливою. Він відповідає на неї тільки тому, що люди, які не знають української мови, хвалять цю критику.
Цертелев вказав на деякі недоліки в граматиці, яких Павловському не вдалося спростувати. Слушними є зауваження Цертелева про дієприкметники, про давноминулий час, про правопис таких слів, як вечеря, паніматка, про переклад окремих слів. Проте ці недоліки не зменшують достоїнств граматики. Все ж таки не можна погодитися з проф. Буличем, що Павловським "удовлетворительно защищаются осужденные Цертелевым формы слова и некоторые написания, а также и толкования слов, отмеченных Цертелевым" '.
Відповідь на критику не можна вважати "прибавлением" до граматики, бо нового граматичного матеріалу в ній немає, але вона містить деякі дані, що належать до біографії автора, і полегшує розуміння його граматичних і лексико-стилістичних принципів.
Докладного аналізу граматичної частини твору Павловського, крім зробленого Цертелевим, який перший звернув увагу на недоліки граматики, досі не було 2. Короткий відзив про граматику Павловського дав у 1827 р. М. Максимович у книзі "О малороссийских народных песнях": "В грамматике г. Павловского изложены некоторые свойства языка малороссийского, подслушанныя довольно чутко" 3. А в листі до Основ'яненка "О правописании малороссийского языка" в 1842 р. він негативно оцінив правопис Павловського.
* * *
Граматика Павловського відіграла в розвитку української філологічної думки, а також літературної мови важливу роль. Автор ЇЇ вказав не тільки на деякі відмінності між українською і російською мовами, але, застосувавши фонетичний принцип у правописі, дав вірну картину української загальнонародної мови початку XIX ст., її фонетичних і . морфологічних особливостей, почасти й словникового складу.
Він зумів відрізнити загальноукраїнські елементи від діалектних. Говірковим є тільки рефлекс о-ы. Закінчення північнодіалектні: ы в називному відмінку множини прикметників, є в іменниках середнього роду (весільлЬ), суфікс -ійший в ступенюванні прикметників не можна вважати вузькодіалектним; Павловський зустрічав їх в усіх виданнях "Енеїди".
Але Павловський перший відмітив у правопис! буквою ы найбільш характерний звук української мови - українське и на місці давніх ы та й; відрізнив у правопис! е від е; відмітив подовжені приголосні, твердість губних перед йотованими, асиміляцію у вимові приголосних. Павловський ввів в українську граматику синтетичні форми майбутнього часу, правильно подав дієприслівники.
Хоч Павловський користувався граматикою російської мови Ло-моносова, але русизмів ні в граматиці, ні в мові хрестоматії та словника немає.
Павловський не розв'язує багатьох граматичних проблем, є у нього помилки, проте основні його положення вірні. Павловський і Цертелев висунули, хоч і несміло, питання про відношення української мови до російської.
Павловський називав українську мову майже самостійною мовою ["почти настоящий язык", IV], а у відповіді Цертелеву вжив назву "малороссійский язык". Він вказує на придатність української мови для літератури, головним чином для ліричних і гумористичних творів, дає естетичну оцінку української мови - вона гарна, приємна; він зрозумів значення ритму і позначив всі слова знаками наголосу. Українську мову Павловський бажав би піднести на вищий ступінь розвитку шляхом вилучення з неї варваризмів, "грубих" і жаргонних слів.
Граматика Павловського була першою спробою нормалізувати український правопис і літературну мову. Довгий час вона була єдиною граматикою української загальнонародної мови. Ця граматика швидко стала відома в західних областях України; знали її перші західноукраїнські філологи, автори граматик - І. Могильницький, І. Лаврівський. За прикладом Павловського, появилися в граматиках М. Лучкая (1830 р.) і Йосипа Левицького (1834 р.) збірки прислів'їв1. Фонетичний правопис Павловського, безперечно, вплинув на "руську трійцю" в Галичині, яка в літературному збірнику "Русалка Дністрова" -(1837 р.) застосувала фо-нетичний принцип у правопису.
Граматика Павловського, критика на неї Цертелева і відповідь Павловського критикові - це перші друковані праці з нової української філології. Доповнив ці твори збіркою народних дум в 1819 р, Цертелев, в передмові до якої він також виклав головні особливості української мови.
Loading...

 
 

Цікаве