WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Грамматика малороссийского наречия...” О.Павловського — перша друковані праця з нової української філології. - Реферат

“Грамматика малороссийского наречия...” О.Павловського — перша друковані праця з нової української філології. - Реферат

займенників чоловічого і жіночого роду "въ гарнымъ, въ гарный" (9), "въ тымъ барлозі" (97); також і в деяких словах: лый, лою (6), потымъ (96).
Рефлекс о-ы вживається ще й сьогодні в північних українських говорах.
Зауваження Павловського, що рефлекс о-уі живе між "грубейшими" 2, ірефлекс о-ы вказують, що перехід о в і на початку XIX ст. ще не був завершений і в південних діалектах.
Описаний Павловським рефлекс о-ы - одне з небагатьох відхилень від фонетичних законів загальнонародної мови. Не відмітив Павловський рефлексу е-і, але він правильно вживає і, яке постало з е, в словнику й хрестоматії.
Консонантизм
Цікаві спостереження Павловського і над приголосними фонемами української мови.
На першому місці Павловський відмічає м'яке українське ц; у розділі "О произношении букв" говорить тільки про м'яке ц в іменниках жіночого роду: цариця, лавочньщя, пьяньщя; у словнику і хрестоматії зустрічаємо м'яке ц у різних позиціях:^буханець (27), навпростець (97), цьвіркун (76), цьвяка (64).
Павловський перший вказав на злиття дієслівного закінчення -ться у подовжене -цьця: загоїцьця (80), опыныцьця, крутыцьця (81), зблудыцьця (95), оччепыцьця, яке, за найновішими нормами, треба вимовляти так, як писав Павловський 3.
Л в середині і на кінці слів звучить "часто", як в: вовк, сказав (2).
Українське задньоязичне г (латинське g) Павловський передає через кг: кгвалть (9), кгуля (4); при цьому він звернув увагу і на звучання гортанного г (латинське h). Написання кг на означення латинського g свідчить про те, що він був ознайомлений і з пам'ятками древньоукраїнської літератури, в яких уже в XIV ст. можна знайти кг на означення латинського g4.
Павловський відмітив українські африкати: плоску фонему дз (дзвинъ) і котловинну дж (джигунъ), які в російській мові вживаються тільки в словах іншомовного походження.
М'якшення приголосних передано через йотовані голосні: я, ю, Ь, іо, на кінці складів і на кінці слів через ь: сядь, сіогодні, весільлЬ. У визвуку після твердих приголосних Павловський всюди дає ъ.
Павловський вказав на твердість губних приголосних в українській мові перед йотованими голосними. В розділі "О произношении букв" він пише, що "я в середине и на конце речений произносится большею частию так, как бы оное состояло, из двух букв ья, напр.: мьясо, мьяккый, времья, тімья" (3); ья у цих прикладах виступає після губного м. У словнику і хрестоматії знаходимо ья також після п, б, в: пьять, хлопья, вьязы (36), полывьяный (53), тобто там, де ми сьогодні ставимо апостроф; у слові бьЬшь (62) ь перед е (і) вказує, що губні є тверді і перед іншими йотованими, не тільки перед я.
Після губних ь писали вже в "Енеїді", але непослідовно. Павловський відмітив це явище в граматиці і так послідовно писав у словнику і хрестоматії.
Павловський перший відмітив в українській мові довгі ("подвоєні") приголосні. Про них він не говорить у своїй фонетиці, але вони у словнику і в хрестоматії послідовно виступають в іменниках середнього роду в звучанні північних говорів: весільлЬ (2), смітьтЬ (36), насіньнЬ (7), збіжьжЬ(26), клочьчЬ (36); в іменнику жіночого роду довге н у слові - свиньня (5), в чоловічому, роді - Ильля (87). У виданнях Енеїди довгі приголосні не відмічені: житье, клочье. Південних форм на я: життя, клоччя - немає ні у Павловського, ні у виданнях "Енеїди".
Ф, за Павловським, треба вимовляти як хв: фарба - хварба, филя - хвиля, фукга - хвукга, а також форый (1) - хворий (62).-
У визвуку всюди тверде р: крамаръ (41), л1хтаръ (43), в інших випадках таке, яке в південно-східному діалекті; тільки у словах: вечера (28), вечерати тверде р (північне- чи західноукраїнське). Але є і вагання: заверуха побіч Заверюха (96). Тверде р у слові бурьянъ, м'яке - у слові бурякъ (96) Ч
Фонетичні спостереження Павловського, передані фонетичним правописом, - це найцінніша частина граматики. Павловський перший, застосувавши фонетичний принцип у правописі, відмітив найбільш характерні фонетичні риси української народної мови. Діалектна основа загальнонародної мови південноукраїнська, елементів північноукраїнських мало.
"О частях речи"
Морфологія, відмінювання імен і дієслова - це головна частина граматики. Тому, що в українській мові "весьма много своих собственных или хотя чистых российских, на переделанных по собственному образцу речений", автор вважав за потрібне, за зразками "всеобщей грамматики", дати таблиці відмін (4).
а) Відміна іменників (4-9)
Павловський нараховує п'ять відмін іменників у системі словозміни.
Відміна іменників неповна, але взагалі правильна. Класифікація іменників, вперше запропонована Павловським, в основному прийнята і в сучасній українській мовознавчій науці.
До першої відміни належать іменники жіночого роду з закінченням -а, -я. Парадигми: груба, свиньня. Всі форми правильні.
Павловський не звернув уваги на іменники жіночого роду мішаної групи з закінченням на -ча, -жа, -ша, які в російській мові мають в орудному відмінку однини закінчення -ой або -ей, залежно від наголосу, а в українській загальнонародній мові тільки -ею.
До другої відміни Павловський відносить іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним і іменники середнього роду з закінченням -о, -е, -є. Парадигми: панъ, лый (род. лоя), колыво, сонце, насіньнЬ.
У родовому відмінку однини іменників чоловічого роду Павловський подає тільки закінчення -а. Однак в хрестоматії часте також закінчення -у: меду (99), зъ пантелику (101), сліду (103), а навіть зъ носу (102).
У давальному відмінку іменників чоловічого роду закінчення -у, -ю, тільки при пан додано ще закінчення -ові (панові) з зауваженням, що воно вживається рідко в особових іменах. Відомо, що закінчення -у переважає ще досі у північних говорах'.
При місцевому відмінку чоловічого роду вказує Павловський на чергування г - з; х - с ( объ стозі, объ дусі); він не відмітив чергування к - ц.
Не звернув уваги Павловський на відміну іменників чоловічого роду з кінцевим о.
Іменники середнього роду другої відміни представлені трьома парадигмами: сонце, колыво, насіньнЬ, усі три без множини 2.
Іменники середнього роду з подвюєним приголосним мають закінчення -е3.
До третьої відміни, за Павловським, належать іменники середнього роду з суфіксом -ят-, після шиплячих з -ат-. Проминув Павловський іменники з суфіксом -єн-. Усі відмінкові форми правильні. Треба підкреслити, що Павловський чітко відрізнив родовий поросят від давального поросяті, хоч у російських граматиках аналогічні відмінки однозвучні.
До четвертої відміни
Loading...

 
 

Цікаве