WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль фольклору в розвитку української літературної мови XVI-XVIII ст. - Реферат

Роль фольклору в розвитку української літературної мови XVI-XVIII ст. - Реферат


Реферат на тему:
Роль фольклору в розвитку української літературної мови XVI-XVIII ст.
Фольклор - це мудрість народу, це народна поетична творчість. Сама наука про фольклор, фольклористика, оформилася як окрема галузь на початку ХІХ ст. у працях М.Цертелєва, М.Максимовича, І.Срезневського, М.Костомарова. Специфічними ознаками фольклору є спосіб збереження (фіксації) в пам'яті поколінь, усна форма творення й побутування, традиційність, варіантність, неспеціалізованість, колективність. Найпоширенішими жанрами українського фольклору, які побутували у ХУІ-ХУІІІ ст., були думи, історичні пісні, пісні-хроніки та балади.
Століттями тривала боротьба українського народу проти гноблення соціального, національного, релігійного. Історичні обставини склалися таким чином, що довго ворожою народу силою була, окрім турецьких і татарських орд, шляхетська Річ Посполита, "ляхи - мостиві пани". Отже, зрозуміло, що гнів українського народу спрямований не на польський народ, а не магнатів і старшину. Та й на власних "дук-срібляників", які найчастіше відхрещувалися від свого народу. "ляхами" в думах названо і зрадника Барабаша, переяславця Довгополенко, ніженця Войтенка, чернігівця Золотаренка, ключника на турецькій галері Ботурлака.
Питання про витоки думового епосу залишається відкритим. Якщо замислитись над значенням терміну "дума", то можна побачити, що ще в ХУІ ст. в українсько-польських писемних джерелах натрапляємо на цей термін на означення пісень з історичною тематикою. У першому опублікованому збірнику українських дум (1819р. Цертелєв) термін "дума" не фігурував. Але вже у 1825р. виходить збірник "Думи" Рилєєва. Напрошується також порівняння із тотожним за змістом болгарським "дума", що означає "слово". Термін "слово" на означення епічного твору відоме слов'янам ще з ХІІ ст.("Слово о полку Ігоровім"). Якщо "слово" і "дума" означають одне і те ж, а твори, названі цими термінами, близькі за вибором тематики і способом виконання, то є певні підстави вважати, що родовід дум можна вивести з ХІІ ст., тільки як жанр українського фольклору вони виокремилися пізніше, десь у ХУ ст.
Завдяки тому, що думи, історичні пісні, балади жили лише в усній формі і передавалися з уст в уста від покоління до покоління, а також що в них найбільше відображалася жива мова українського народу, його життя і побут того періоду, ми маємо реальне підтвердження багатьом історичним подіям та постатям (бо в думах та історичних пісням відображено дуже багато історичних імен та історичних подій), а також - що дуже важливо - відображення тогочасної української народної живої мови.
Величезне значення має перша публікація українських народних пісень, як спроба фіксація народної поетично-пісенної мови. Мається на увазі закарпатська пісня про воєводу Стефана, вміщена в рукописній граматиці чеської мови Яна Благослава (1522-1571), і пісню про козака й Кулину, надруковану в польській сатиричній брошурі Яна Дзвоновського 1625 року (щоправда, мова цих пісень дуже попсована тому, що вони передані авторами-неукраїнцями, які, до того ж, транскрибували їх готичним алфавітом; отже, і реконструювати цю мову в її первісному вигляді дуже важко).
Наведемо для ілюстрації уривки з зазначених пісень в українській транскрипції.
1. Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
На версі Дунаю три роти ту стою(т)
Перша рота турецька,
Друга рота татарська,
Третя рота волоска.
В турецькі(й) м(и) роті шаблями шермую(т),
В татарські(й) м(и) роті стрілками стріляю(т),
(в) волоскі(й) роті Стефан вий вода.
В Стефанові(й) роті дівонька плачет.
І плачучи повідала:
"Стефане, Стефане, Стефан вий вода,
Альбо мє пуйми, альбом є лиши!"
Ач што ми речет Стефан вий вода:
"Красна діво нице!Ё
Пуймил бих тє, дівонько, неровна - й ми єсь, -
Лишил бих тє, миленька ми єсь"
У мові цієї пісні відбиваються західноукраїнські діалектизми типу лишил бих, што, а також словацизм вийвода та чехізм ач тощо. Зустрічаються тут і характерні для народної пісні пестливі форми іменників та прикметників (дівонька, миленька), постійні епітети (красна діво нице) і діалогічна мова.
2. Уривок з пісні про козака й Кулину
Гой, козачейку пане ж мій,
Далек же маєш домик свій?
"При березі при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений,
Оздоблений
Красним цвітом,
Густим листом -
То дім мій,
то покій,
Кулина!
Тут теж є елементи західноукраїнського діалекту: козачейку - і такі улюблені засоби пісенної мови, як пестливі форми типу козачейку, домик та постійні епітети на зразок зелений, красний цвіт, густий лист.
На другу половину XVI - середину XVIIст. Припадає і розквіт українських народних дум, в яких оспівується героїчна боротьба українського народу з татарськими, турецькими та польсько-шляхетськими загарбниками. Крім своєрідності строфіки (довільність кількості рядків у строфі і кількості складів у рядках), непослідовності римування, переваги дієслівних рим над іншими тощо, думи мають також ряд особливостей щодо мови і стилю, які підносять їх на рівень довершених художніх творів.
Найголовніші з особливостей дум:
У мові дум, цілком природно, значну питому вагу має військова лексика (козак, джура, сотник, полковник, гетьман, лицар, полк, військо запорозьке, застава, зброя, гармати, шабля, спис, куля, порох).
З турецькою неволею в думах зв'язані слова кайдани, каторга, галера, сполучення стрілки-яничари, залізо-кайдани, дівка-бранка ін. на означення місцевості, де відбувалися битви козаків з турками, татарами та польською шляхтою, в думах вживаються численні географічні назви, які відображають географічну картину козацьких походів (Лебедин, Біла Церква, город Козлов, Трапезонт, Яси, Озов, Кілія ін). взагалі в зв'язку з цим думи рясніють різними топонімічними назвами (річка Самарка, Осавул-могила, поле Килиїмське, Великий луг).
Тенденція до особової конкретизації учасників подій, оспівуваних у думах, пояснюється наявністю у думах їх імен і прізвищ історично дійсних і таких, що документально не засвідчені, часто в супроводі вказівки на соціальний стан і територіальне походження носія певного імені і прізвища ( пан Барабаш, отаман Матяш, пан гетьман Хмельницький, Гаврило Довгополенко Переяславський, Олексій Попович Пирятинський ін).
У побутовій лексиці дум є чимало слів на означення одежі, їжі, народного календаря тощо (поясина, жупан, шапка-бирка, попруги, сідло, саломаха, сухарі, мед-вино, пиво, рано-пораненьку).
З лексичних засобів мовної емоційності дум впадає в око скупчення часток (наприклад, тоді ж то козаки…добре
Loading...

 
 

Цікаве