WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовно-культурне поле Східної України - Реферат

Мовно-культурне поле Східної України - Реферат

про це багато говорилося ще в січні-лютому цього року. Про їх державотворчу місію не йдеться. Схоже, що нова влада діє ліберально і дає шанс місцевим ЗМІ "виправитися".
Громадянське суспільство
Безперечно, громадянське суспільство є "лакмусовим папірцем" сучасного державотворення. Визначаючи громадянське суспільство як "цілісну сферу громадянського життя суспільства, що є відносно самостійною від державних інституцій і механізму державної влади" [19] і підкреслюючи те, що саме воно є особливо важливим чинником підтримки демократії і свободи у суспільстві, ми зупинимося на його важливих елементах - громадських організаціях, партіях та рухах. За загальною кількістю організацій Донеччина (на 2003 рік в області діяло 4053 громадських організацій та рухів і 3170 первинних партійних організацій [20]) не тільки не поступається іншим, але, крім Києва і Львова, навіть перевищує інші реґіони. Натомість їх "якісна" картина на Донбасі дуже строката. Неурядові неприбуткові організації (ННО) часто дуже заполітизовані, їх основнi полiтичнi вектори чітко відповідають настроям у суспільстві. І хоча про повалення Української держави у своєму Статуті ніхто не пише, але євразійські пріоритети, російська мова як друга державна чи офіційна, "слов'янська єдність", і т.і., що зовсім недавно "раптом" матеріалізувалося на виборах Президента України в сепаратистські гасла в Сіверодонецьку, можна зустріти у ряді випадків. Ще одна особливість Східної України - виникнення в останні роки псевдо-громадських об'єднань, які створюються "під вибори", часто просто "за виробничим" принципом. Загалом же в "третьому секторі" Донбасу останні роки, образно кажучи, переважали біло-голубі кольори - "помаранчеві" себе не афішували. В царині політичних партій ситуація така ж сама, якщо не гірша, хоча представницькі функції ряд функціонерів від "помаранчевих" на виборах сяк-так виконували (хоча їх і не було чути в реґіоні). А ефективність їх була така, що перефразовуючи лідера кримських татар Мустафу Джамілєва, який говорив, звичайно, про Крим, треба сказати про Донеччину: "Якби не було штабу "Нашої України" в Донецьку, за Ющенка на Донеччині проголосувало б більше людей". Сьогодні нові "помаранчеві" - вчорашні "заробітчани" на ниві різних виборчих кампаній. Про "ідеологічні" або хоча б "харизматичні" партії на Сході України не йдеться. Вони є тільки в Центрі і на Заході. На Сході партії "патронажні", тобто такі які діють за принципом: "я - тобі, ти - мені", наприклад, "я тобі роботу (зарплату, пенсію, пакет продуктів, 20 гривень тощо), ти мені - голос на виборах". Аполітичність східняків ще раз довів факт "переходу" голосів виборців, які ще вчора збирали тут комуністи (тому й реґіон називали "червоним поясом"), до здавалося б ворогів комуністів - сьогоднішніх буржуїв. Показово, що спроба заполітизувати донецького виборця з боку проросійських сил теж була невдалою. На останніх парламентських виборах до Верховної Ради "Русский блок" отримав у реґіоні 0,51%, а партія "ЗУБР" з подібною програмою - 0,45%. Цим прагматичні донеччани продемонстрували свою прохолодність до проблем будь-якої мови на Донеччини. Їм значно важливіше інше - соціальні виплати, матеріальний добробут. Виходячи з таких реалій громадсько-політичний сектор Донбасу не є інтеґративним чинником і найближчим часом навряд чи таким стане. Хоча спрямованість донеччан на вирішення саме матеріальних проблем болить всім в Україні (для багатьох - за умови, якщо це не за рахунок мови, культури, державного суверенітету і т.д.) і безперечно має інтеґративний потенціал від Сходу до Заходу і від Півдня до Півночі країни (як тут не згадати В.Винниченка, який ще на початку ХХ ст. говорив про необхідність поєднувати націонал-демократичні та економічні гасла і програми). Дуже цікавим є питання - чи могло бути по-іншому на Донеччині з ННО і партіями? Попри, здавалося б, зрозумілу відповідь: "Ні, не могло, бо реґіон дуже проблемний", не все так просто. "Патронажність" - це вже сьогоднішня риса партій і електорату в реґіоні. У перехідній фазі - на самих початках "оксамитової революції" 1989-1991 рр. в діях її фігурантів, - шахтарських страйкомів, новонароджених громадсько-політичних організацій і рухів, - було значно більше пасіонарності, паростки якої, на жаль, були витоптані, і не без участі спершу Центру, а потім - завдяки цинізму олігархів і політиків. Ми вже згадували, що першою масовою і дуже потужною, як на 1989-й - початок 1990-х рр. громадсько-політичною організацією Донеччини було Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т.Шевченка (1500 фіксованих членів, близько 65 осередків у всіх містах області, 3-річне існування щотижневого "Дискусійного клубу" в Донецьку, заснування газети "Східний часопис", яка виходила ряд років масовим накладом 10 тис.). Але реалії перших років "оксамитової революції", коли масове рушення вже в перші два роки (1989-1990) дало 450 тис. членів Всеукраїнського ТУМ, напевно декого налякало… Зрозумівши безперспективність усіляких "наїздів" та ТУМ ззовні, Товариство "завалили" зсередини. 12 жовтня 1991 р. ТУМ перейменували на "Просвіту" і змінили Статут. Ось одна з численних реакцій на ті події - голови шанованого в країні осередку ТУМ Київського університету ім. Шевченка п. Віталія Радчука, видрукувана не на "гарячу голову", а вже аж у 1998 р. [4]: "Щоб знищити могутню спілку однодумців - не треба її переслідувати (крий Боже освітити їй шлях ореолом великомучениці). Досить її очолити, розкрасти зсередини…підсадивши амбітного крикуна-пройдисвіта, щоб відлякував своєю мораллю одних і принаджував інших, а найкраще - підмінити їй і відібрати в неї святу ідею". Хоч і дещо емоційно, але на загал правильно. Залишається й до сьогодні без відповіді питання - "А де ж були шановані засновники Товариства, відомі на всю країну і світ поети і політики?". Констатуємо, що дійсно ідею відібрали, бо у Статуті "Просвіти" (якої славної колись - але в інші часи - часи підневільні, коли Україна була під Польщею, під Росією), вже не було першим пунктом записано як у ТУМ "утвердження української мови у всіх ділянках державного й суспільного життя" (подібний пункт перенесений десь далі), метою ж нової "Просвіти" (як, до речі, і старої) перш за все заявили "поширення знань серед населення". На всіх цих моментах я зупиняюся так докладно лише тому, що вони, як показав майбутній хід подій, і можливо на Донбасі ще не раз покаже, виявилися надзвичайно важливими. "Просвітяни" і "тумівці", на яких поділили ТУМ у Києві у далекому 1991-у, вже не були тією потужною силою, як раніше. Особливо постраждала Східна і Південна Україна. Тут, де мовне питання такеделікатне, було підірвано перші паростки національно орієнтованого громадянського суспільства. Потужну народну ініціативу знизу загасили зверху. Інший шанс було втрачено у 1996-у, коли керівництво Руху фактично відхилило пропозицію зі Сходу докорінно реорганізувати партію, надавши якісно нового - вищого - значення соціально-економічним питанням і змінити кадрову політику щодо керівництва (надавати перевагу не "особисто відданим" - "фахівцям-патріотам"). Така реорганізація Руху просто рятувала організацію, яка скочувалася
Loading...

 
 

Цікаве