WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовно-культурне поле Східної України - Реферат

Мовно-культурне поле Східної України - Реферат

площами, проспектами Постишева, Леніна, Ілліча і т.д. свідчать про індиферентність, невибагливість, незацікавленість мешканців що-небудь міняти. Схоже, що цьому питанню людність просто не надає такого значення, як на Заході України. Для людини з постійним стресом або тимчасового заробітчанина не має великого значення в якому місті, районі чи на якій вулиці він живе. Має значення інше - скільки він заробляє. Такий підхід стійкий і змінити його - це змінити ціннісні орієнтири населення.
Релігійні організації на Донеччині
Попри строкату релігійну картину - у області діє 49 конфесійних напрямків, майже 96% всіх релігійних організацій складають християнські конфесії [17]. Особливість же Донеччини навіть не в тому, що переважає УПЦ МП (35%) проти УПЦ КП (4-5%) а, по-перше, в активності протестанських напрямків (вони охоплюють до 55-57% організацій, тоді як в Україні - до 30-32 %), по-друге, у невідповідному з етнічним складом населення зростанні авторитету і активності мусульманських та іудейських громад (на 1.01.2005 на Донеччині діють 19 мусульманських організацій включно з єдиною в Україні медресе і 18 удейських), по-третє, у тому, що за опитуваннями священнослужителі впливають на політичний вибір всього 2-3% прихожан. Все це свідчить про відсутність чіткого і стабільного релігійного обличчя у реґіону, невеликий вплив церкви на світське життя, що цілком вкладається у ментальний портрет донеччан, змальований нами вище. Отже, система цінностей мешканців Східної України, зокрема Донбасу, дуже суттєво відрізняється від системи цінностей Заходу і Центру України. На Сході люди мислять і діють не з міркувань етнічних, релігійних, культурницьких потреб, а швидше утилітарно практичних, прагматично-ситуативних. Добре це чи погано для процесу державотворення? І добре, і погано. На сьогодні швидше добре, бо різні інтереси Сходу і Заходу залишають можливість для компромісу, виключають жорсткі протистояння Схід-Захід. А погано в перспективі, бо реґіон з людністю без чітких ідейних, релігійних переконань, культурних і мовних традицій, але з потужною економікою не має шансів на роль "локомотива" державотворення. Його ж роль в культурно-гуманітарній, мовній, духовній сфері - пасивного спостерігача, почасти - "розмивача" ціннісних орієнтирів інших реґіонів.
Національно-культурна ідентифікація
За В. Хмельком [7], етнічна структура дорослої людності в Україні станом на початок ХХІ століття (2001-2003 роки) у відсотках така: 62,9 - щирі українці, 22,5 - українсько-російські біетнори, 10,0 - щирі росіяни, 4,6 - інші. Дві третини біетнорів за одноетнічним самовизначенням - українці (кожний п'ятий із загальної кількості українців), одна третина біетнорів - росіяни (двоє з кожних держкомстатівських п'ятьох). Національно-культурну самоідентифікацію жителів Донбасу можна оцінити за даними опитування, яке у 1991 і 1996 роках провели місцеві газети "Жизнь Луганска" і "Наша газета". 54,9 % 1991 року і 45,4 % 1996 року від числа опитаних визначили: "Населення Донбасу - особлива спільність людей, що мають джерела як в Україні, так і в Росії" - тобто українсько-російські чи російсько-українські біетнори. 16,4 % (1991 р.) і 10 % (1996 р.) вважали, що "тут живуть переважно українці". 9,4 % (1991 р.) і 31,9 % (1996 р.) констатували, що "тут живуть переважно росіяни і представники інших народів, що обрусіли". 6,4 % (1991 р.) і 7,5 % (1996 р.) відповіли: "Населення Донбасу - це денаціоналізовані елементи". 11,9 % (1991 р.) і 5,2 % (1996 р.) не змогли визначитися з відповіддю. Культурне майбутнє Донбасу респонденти визначали так: 53,2 % (1991 р.) і 13,3 % (1996 р.) відповіли, що "відбудеться українізація"; 4,9 % (1991 р.) і 7 % (1996 р.) задовільно відповіли на оцінку "відбудеться русифікація" і 24 % (1991 р.) і 36,6 % (1996 р.) не змогли визначитися з відповіддю [21]. Отже, біетнорів у реґіоні Донбасу близько 50% від усього населення з тенденцією все більшої самоідентифікації як частини російської культури. Очікування українізації, які були високими у 1991 р., сьогодні дуже малі, а оцінка респондентами кількості українців на Донбасі сягає всього 10% проти 63% в Україні.
Загальнонаціональні діячі культури і науки, які походять з реґіону
Східна Україна багата видатними людьми, творчий доробок яких має загальнонаціональне або й вселюдське значення. Назовімо хоча б декого з донеччан. Іван Дзюба (з Ясинуватої) - письменник, громадський і політичний діяч, академік НАН України, Микита Шаповал (з с.Сріблянка Артемівського району) - видатний просвітитель, педагог, Вадим Писарєв (Донецьк) - видатний артист світової слави, хореограф, менеджер, педагог, Євген Халдей (з Донецька) - великий майстер фотографії, фотолітописець Другої світової війни, Леонід Биков (з с.Знаменське Слов'янського району) - видатний актор і режисер, Анатолій Солов'яненко (з Донецька), Олександр Ханжонков (м.Ханжонкове) - перший вітчизняний кінопромисловець та багато інших. Без сумніву популяризація їх творчості, висвітлення їх громадянської позиції, ставлення до загальнонаціональних цінностей сприяє і сприятиме державотворчому процесу, інтеґративним процесам. Сьогодні треба більше інформації про видатних людей, якими Донбас і вся Україна може пишатися.
Інформаційний простір Східної України
Це річ, яка давно не контролюється Києвом. Найкращими на Донбасі вважають московські телеканали, потім іде сумнозвісна ТРК "Україна", потім - "Інтер". "Ері" та "5-у каналу" не довіряють, їх мало хто знає і не прагне знати взагалі [18]. За даними [15] картина симпатій донеччан у ЗМІ така: перевагу місцевому ТВ надають 33,7%, "Інтеру" - 22,3%, місцевим газетам - 80,2%. Це, до речі, класика - скрізь місцеві газети і телевізію читають і дивляться більше. Але в даному випадку, схоже, що не тільки реґіон не зацікавлений у інформації з Центру, але й Центр не вміщує у своїх ЗМІ інформацію, яка б цікавила реґіон. Що ж являють собою реґіональні ЗМІ Донеччини? Станом на 01.01.2005 в області зареєстровано 990 періодичних видань, з яких тільки 18 видаються виключно українською мовою, у тому числі тільки одна обласна газета "Донеччина" з мізерним накладом у 20-25 тис. примірників на місяць, 69 газет і журналів видаються українською та російською, а решта 666 - практично російською. В інформаційному просторі Донецької області працюють 136 телерадіоорганізацій. З них - 38 телерадіокомпаній і 18 радіоорганізацій ефірного мовлення, 67 - телерадіокомпанії кабельного мовлення і 13 - радіоорганізації дротового мовлення, що діють згідно з ліцензіями Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення. Телерадіоорганізації, використовують у своєму ефірі в середньому 45% державної мови і 55 % - російської, крім обласної державної телерадіокомпанії, яка ведепрограми у такому співвідношенні мов: українською - 65%, російською - 35%. Про тематичну наповненість передач місцевих телерадіокомпаній український глядач поінформований добре на прикладі ТРК "Україна", ОДТРК "Регіон", КРТ тощо. Назвати їх українськими можна тільки з відомою часткою гумору. Саме ЗМІ реґіону Донбасу суттєво винні у підігріванні сепаратиських настроїв на минулих президентських виборах -
Loading...

 
 

Цікаве