WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мовно-культурне поле Східної України - Реферат

Мовно-культурне поле Східної України - Реферат


Реферат на тему:
Мовно-культурне поле Східної України
Загальнонаціональна ідеологія
Це найважливіший фактор консолідації суспільства і найбільш стійкий в часі (на сторіччя), потужний і всеохопний чинник соціальної, політичної та культурної інтеґрації. Слід констатувати, що, на жаль, ще й до сьогодні немає чітко сформульованої української національної ідеї - одні її розуміють як державотворчу, інші - як ідею української культури, треті - як ідею відновлення моці України-Руси [3]. Якщо ставити перед собою мету дати формулу національної ідеї, то слушно послуговуватися тими конструктами, які вже "спрацювали". Як правило, такі формули містять у собі ряд підтекстів, перекидають місток "минуле-майбутнє", відповідають глибинним сподіванням всіх - від лідерів нації і реґіонів до простих трударів. Серед таких апробованих в Україні формул на початку 1990-тих була ідея духовно і матеріально багатої нації - вона відсуває на задній план питання "соціалізм чи капіталізм?", не є ворожою для неукраїнців, і у висліді консолідує всіх громадян України. Схоже саме ця ідея спрацювала у 1991 році і Східна Україна, промисловий Донбас виступили як найбільш консолідуюча і державотворча спільність, проголосувавши на рівні 93% за незалежність України. Причому саме шахтарі Донбасу стали чи не найактивнішими і вже цілком однозначно - найорганізованішими - опонентами радянського режиму.
Загальнонаціональна ідеологія - це взаємоврахування інтересів різних сил суспільства. В українських реаліях - це взаємоврахування інтересів Сходу і Заходу. Цікаво, що ще перед розпадом Союзу в літературі з'явилася майже пророча оповідь про двох лідерів - російськомовного східняка-шахтаря і україномовного західняка, які порозумілися і дали початок радикальним змінам в Україні. Були факти такого порозуміння і в житті. Так під час "оксамитової революції" 1990-х років шахтарські страйкоми Донбасу разом з першою українською масовою громадсько-політичною організацією - Товариством української мови, точніше його Донецькою філією разом виступали за відродження в Донецьку української школи (копія відповідного листа у республіканські, обласні, міські владні структури та до преси поміщена в книзі [4]). Тобто на початках відродженої Української держави настрої національно-демократичних і робітничих рухів реґіону Донбасу корелювали в принципових питаннях, що створювало добрий ґрунт для подальших інтеґративних процесів. На жаль цей делікатний процес не набув розвитку - йому завадили і внутрішньопартійні чвари, поділи молодих українських партій популярних серед робітників Сходу (зокрема у Республіканській партії зразка 1990-тих), і акцентація РУХу на мовно-культурних проблемах, в той час як соціально-економічні відсувалися на другий план. У робітничих рухів Донбасу навпаки - програмними домінували соціально-економічні питання. Спроби зближення позицій шляхом перебудови самого РУХу були втрачені у середині 1990-х років. Згадаймо хоча б пропозицію Д.Павличка про поєднання еліт у РУСі, яка не пройшла на партійному з'їзді РУХу, внаслідок чого Л.Кравчук його покинув. Пропозиція, висунута донеччанами-рухівцями у 1996 р. щодо нової кадрової політики з опорою на авторитетних професіоналів з регіону, нової програми РУХу зі збільшенням ваги соціально-економічних факторів, теж не пройшла (на нараді в Києві були присутні В.Чорновіл, В.Черняк, В.Коваль та ін., від Донецька - В.Білецький), що обумовило подальше віддаляння націонал-демократів РУХу від робітничих рухів і реґіону промислового Сходу. Тобто процеси дезінтеґрації та спроби інтеґрації "Схід-Захід" йшли давно. Отже, інтеґрація реґіонів можлива на ґрунті поєднання в одне ціле "романтизму" Заходу України і "прагматизму" Сходу. Це поєднання втілюється у простій і загальнозрозумілій формулі: "Україна - наш дім" або "Україна - наш дім, а Київ - мати городів руських". Проти такої формули немає застережень ні на Заході, ні на Сході. Образ спільного "українського дому" має державотворче наповнення, згадка про першооснову Києва (Київської Русі) - консолідуюча як у ретроспективному, так і перспективному плані.
Лідери
За часи Радянської України тільки один донбасівець - Олександр Ляшко займав високу посаду прем'єр-міністра України. Він залишив по собі добру славу і як фахівця, і як чесної, справедливої людини (про що, до речі, свідчать три томи його спогадів). Друга спроба висунути загальнонаціонального лідера з Донбасу була менш вдалою, про що свідчать "три-турові" українські вибори Президента, про які дізнався весь світ. Віктор Янукович, який теж був прем'єром України, а до того - губернатором Донеччини, не зміг стати загальнонаціональним лідером; фальсифікації 2-го туру визнані Верховним Судом, команда цього кандидата практично розпалася після виходу з неї чільних фахівців, хоча електорат на Сході України ще залишається (на який серйозно зазіхають вчорашні "однодумці" - Вітренко, Кушнарьов, Васильєв та ін.). Ці події не мали б таких негативних наслідків для реґіону Донбасу, якби не використання донбасівців у брудних виборчих технологіях. Якщо раніше про "донецьких" говорили найчастіше як про шахтарів і металургів, то після прем'єрства В.Януковича і наводнення Києва сумнівними донецькими "авторитетами", після брудних виборів, де трудовий Донбас використовували з цілком певною метою, "донецькі" розуміються вже зовсім інакше. Отже, в цій царині, - висунення загальнонаціонального лідера, - Донбас радше втратив свою інтеґраційну функцію в державотворчих процесах, ніж набув.
Культурна інтеґрація
України відіграє першорядне значення в сучасних державотворчих процесах. Розуміючи непересічність і багатовимірність обширу поняття "культура" зосередимося на аналізі лише деяких чинників, які суттєво впливають на державотворчі процеси, а саме: мова, система цінностей, духовна сфера, загальнонаціональні діячі культури, інформаційний простір. Мова. Попри потужні консолідаційні властивості мови як такої [5], на Сході України мовний фактор сьогодні більш роз'єднуючий, ніж об'єднуючий. Власне, якщо ми говоримо про Схід України в інтеґративних процесах і про мовний фактор як об'єднавчий, то варто визначитися - про об'єднання на основі яких мовних преференцій ідеться - на основі тільки української, чи тільки російської мови або реальної двомовності. В Україні в цілому, як відомо, існує декілька мовно-культурних реґіонів - переважно україномовний Захід (Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська і Чернівецька області), переважно російськомовний Схід (Харківська, Донецька і Луганська області) та Південь (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області й АР Крим) та двомовний Центр: Захід Центру (Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Київська області і м. Київ), Схід Центру (Дніпропетровська, Полтавська, Сумська і Чернігівська області). При цьому сфера вживання української мови нестабільна - після розширення на початку 1990-х років зараз вона скорочується, і, відповідно, зменшуються потенційніінтеґраційні можливості української мови. Якщо у 1989 р. в УРСР україномовними були 55-57% [6] то за даними Київського міжнародного
Loading...

 
 

Цікаве