WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова(історія, особливості, сучасний стан) - Реферат

Українська мова(історія, особливості, сучасний стан) - Реферат


Реферат на тему:
Українська мова(історія, особливості, сучасний стан)
Українська мова - державна мова України. Вона є рідною для 67,5% населення України, тобто для 33 млн. чоловік (перепис населення 2001 р.) і має до 50 мільйонів носіїв (рідна та друга мова) в Україні та за її межами. У результаті кількох хвиль еміграції, носії української мови проживають у Росії (Воронезька, Ростовська області, Краснодарський, Ставропольський край, Поволжя, Алтай, Далекий Схід), пострадянських державах (Молдова, Казахстан та ін.), західнослов'янських країнах, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та ін.
Українська мова належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов. Найближче українська споріднена з русинською (котра походить з лемківського діалекту української), також багато спільного з іншими мовами групи - білоруською, російською. У цих мовах багато спільного у фонетичній та граматичній будові, зокрема у формах словозміни, у будові словосполучень та речень. За лексичним складом до української найближча білоруська мова (бл. 75% спільної лексики), а також польська, словацька, болгарська (бл. 70%), чеська, російська (бл. 60%).
Історія
З історією української мови пов'язано багато суперечок. Після розпаду гіпотетичної праслов'янської (протослов'янської) мовної єдності у IV-VI століттях утворилось три етномовні групи: західна, східна, південна (VII ст.). У VIIІ-ІХ століттях формується давньосхіднослов'янська (правдавньоруська, протосхіднослов'янська) мова. Ця мова не була однорідною, вона складалась з безлічі різних говірок, відомості про які суперечливі і недостатні, оскільки писемності не було (принаймні, вона не збереглась).
З утворенням Київської Русі у ІХ столітті, що об'єднала всі східнослов'янські племена державною мовою стала старослов'янська (староболгарська), а згодом її варіант - церковнослов'янська. Відтоді риси народної мови поступово почали проникати у ці мови, що сильно відрізнялись від тих говорів, якими говорили жителі Русі. Спочатку ці риси незначні - лише окремі слова, чи більш-менш послідовні фонетичні заміни. У XVI-XVII століттях паралельне існування двох літературних мов (старослов'янської і староукраїнської) вже переконливо засвідчене пам'ятками останньої (Учительні Євангелія, Пересопницьке Євангеліє). У XVII-XVIII століттях староукраїнська мова існує в двох варіантах - книжному і "простому". Перший дуже близький до старослов'янської мови, другий до народної. Проте диференціація за жанрами втрачається, твори одного й того ж жанру могли писатися різними варіантами мови - літопис Самовидця написаний "простою мовою", а літопис Граб'янки книжною (слов'яноукраїнською).
У другій половині ХVIІI століття у Центральній та Лівобережній Україні мовою ділового спілкування стає російська, що призводить до занепаду обох варіантів староукраїнської літературної мови. Деякий час книжна мова ще зберігалась у художніх творах високого стилю, але невдовзі була витіснена народною мовою.
Сучасна українська
Сучасна українська мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів.
У 1798 році виходить друком "Енеїда" Котляревського, від якої починає свою історію літературна українська мова. Наступні письменники сприяли виробленню її норм - Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ'яненко, поети-романтики і, звичайно Тарас Шевченко. У 20-40-хроках ХІХ століття починають з'являтися перші граматики української мови (О.Павловського, 1818), словники (П.Білецького-Носенка, 1840). Загалом протягом ХІХ століття виникло більше 50 правописних систем і граматик, що говорить про відсутність єдиної норми.
Перший фонетичний український правопис було видано у 1-му томі "Записок юго-западного отдела Русского географического общества" 1873 року. Його уклали П.Чубинський, М.Драгоманов, П.Житецький та ін. Проте він був заборонений царським урядом, допускалося видавати українські тексти лише з російським написанням. Надалі українська мова пережила короткотривале піднесення за часів Гетьманату, коли була створена Академія наук, видавалось багато книг українською, вона була державною мовою. У 1918 році було видано проект правопису запропонований проф. І.Огієнком. Згодом його доопрацювали акад. А.Кримський та проф. Є.Тимченко і був виданий у 1919 під назвою "Головніші правила українського правопису". Цей правопис і був основою для всіх подальших. За Радянської влади його значною мірою русифікували. Новий правопис був введений у 1993 році, проте радикальних змін він не вніс.
Лінгвістичні особливості
Фонетика. В українській мові налічується 6 голосних та 31 приголосний звук:
Звуки [у] та [о] - лабіалізовані (огублені). Особливістю української мови є звук [и], він не схожий на російський [ы], що належить до середнього ряду.
Голосні звуки Ряди
передній середній задній
Ступінь
підняття
язика високий і
и у
середній е о
низький а
Приголосні звуки губні
(лабіальні) губно-зубні
(лабіально-
дентальні) передньоязикові середньо-язикові задньо-язикові глоткові
(фарингальні)
альвеолярні альвеолярно-
палатальні
тверді м'які
проривні
(зімкнені) дзвінкі б д д' ґ
глухі п т т' к
фрикативні
(щілинні) сонанти в л л' j
дзвінкі з з' ж г
глухі ф с с' ш х
африкати
(зімкнено-
щілинні) дзвінкі дз дз' дж
глухі ц ц' ч
дрижачі р р'
носові м н л'
Сьогоднішній стан
Сьогодні найбільшою проблемою українських лінгвістів, поряд із захистом української мови від російських та англійських впливів, є новий правопис. Правопис 1993 року, хоч і вніс деякі важливі зміни у радянський правопис (котрий намагався підігнати українську до норм російської мови), все ж вони незначні. Частина лінгвістів вимагає повного відтворення правопису 1928 року, але він вже застарів, багато особливостей, відображених там зовсім не характерні для сучасної мови (м'яке "л" в запозичених словах - "лямпа" замість "лампа" та ін.), тому прийняття нового правопису, пов'язане з гострими суперечками.
Серйозною проблемою є статус російської мови в Україні. Вона є неофіційною другою мовою держави. Майже все населення в тій чи іншій мірі володіє нею, а на Сході, Півдні та у Кримській республіці, більшість населення вважає її рідною. За 15 років незалежності становище української не покращилось, уряд не вживає ніяких заходів, щодо підтримки державної мови. Урядовці навіть не зобов'язані її знати і можуть розмовляти російською.
?
Література
Український правопис. К., 1993, 1996.
Сучасна українська літературна мова. К., 2000.
Енциклопедія "Українська мова". К., 2000.
К. Тищенко. Метатеорія мовознавства. К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве