WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Іноземна мова–інструмент в діалозі культур і цивілізацій. Розвиток соціокультурної компетенції в процесі викладання і навчання іноземних мов (лінгвок - Реферат

Іноземна мова–інструмент в діалозі культур і цивілізацій. Розвиток соціокультурної компетенції в процесі викладання і навчання іноземних мов (лінгвок - Реферат


Курсова робота
на тему:
Іноземна мова-інструмент в діалозі культур і цивілізацій. Розвиток соціокультурної компетенції в процесі викладання і навчання іноземних мов (лінгвокраїнознавчий аспект)
План
Переднє слово
Розділ 1. Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної мови в середній школі
1.1. Теоретичні та методологічні основи лінгвокраїнознавства
" Лінгвокраїнознавство як спосіб викладання іноземної мови
" Роль лінгвокраїнознавчого аспекту у підвищенні пізнавальної активності
Розділ 2. Використання лінгвокраїнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови
2.1. Урок іноземної мови та лінгвокраїнознавчий аспект
2.2. Національно-культурний компонент навчання іноземної мови та засоби його засвоєння
2.3. Лінгвокраїнознавчий компонент як основа для домашнього читання
2.4. Інтернет та міжкультурна взаємодія як частина лінгвокраїнознавчого аспекту
Висновки
Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної мови в середній школі
Переднє слово
Починаючи з 1991 року, коли Україна набула статусу незалежної держави, з року в рік розширюються міжнародні зв'язки, відбувається інтернаціоналізація усіх аспектів суспільного життя, тому іноземна мова є реально необхідною в різних сферах діяльності людини, вона стає дійовим фактором соціально-економічного, науково-технічного та загально-культурного прогресу суспільства. До цього часу головним завданням радянської освіти було оволодіння учнями спілкуванням іноземною мовою, що передбачало досягнення школярами мінімально достатнього рівня комунікативної компетенції.
Наша держава взяла курс на гуманізацію освіти, а це зумовлює відмову від вузьких прагматичних цілей вивчення іноземної мови. У сучасних концепціях навчання іноземна мова розглядається як відображення культури відповідного народу - як оволодіння іншомовною культурою і як засвоєння світових духовних цінностей. Таким чином, соціальне замовлення передбачає не тільки формування в школярів, що вивчають іноземну мову, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю. Таке завдання ставить перед собою лінгвокраїнознавство, що досліджує питання відбору та прийомів подачі учням відомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володіння даною мовою. Лінгвокраїнознавство - це аспект методики викладання іноземних мов, який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу.
Практично лінгвокраїнознавство спрямоване на реалізацію кінцевих цілей навчання іноземній мові, а саме, на навчання спілкуванню. Адже без прищеплювання учням норм адекватної мовної поведінки у відриві від знань неможливо підготувати їх до іншомовного спілкування та сформувати комунікативну здатність. Це визначає, що розробка лінгвокраїнознавчого аспекту в навчанні іноземній мові в середній школі є надзвичайно актуальною та важливою.
Розділ 1. Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної мови в середній школі
1.1. Теоретичні та методологічні основи лінгвокраїнознавства.
Лінгвокраїнознавчу проблематику складають два великих кола питань - філологічні та лінгводидактичні. По-перше, предметом лінгвокраїнознавства є аналіз мови з метою виявлення національно-культурної семантики. По-друге, предметом дослідження є також пошук викладацьких прийомів презентації, закріплення та активізації національно-специфічних мовних одиниць та культурологічного прочитання текстів на практичних мовних заняттях.
В основі лінгвокраїнознавства лежать п'ять методологічних принципів. Розглянемо їх.
Перший принцип - це суспільна природа мови, яка постає як об'єктивна можливість залучення до нової дійсності.
Єдність мови і національної культури реалізується в ряді функцій, з яких для лінгвокраїнознавства особливо важливі три, а саме: комунікативна функція - бути знаряддям передачі інформації від одного учасника акта комунікації іншому (ця функція при вивченні мови не може бути забезпечена, якщо в процесі навчання не будуть використані відомості про країну, оскільки саме вони нерідко визначають змістовний план як усної, так і писемної мови); культуроносна та накопичувальна.
Другий принцип - засвоєння людиною, що виросла в одній національній культурі, істотних фактів, норм і цінностей іншої національної культури. Потрібно не тільки викласти учневі інформацію про країну, щоб він її запам'ятав, але й сформувати в нього позитивне відношення до неї.
Третій принцип - формування в учнів позитивної установки до народу - носія мови, адже вивчення мов починається з метою зближення народів, тих, яких вважають гідними цього.
Четвертий принцип втілює в собі вимоги цілісності і гомогенності мовного навчального процесу: країнознавча інформація підлягає витягу з природних форм мови і з навчальних текстів і не має привноситися ззовні.
Нарешті, п'ятий принцип також пов'язаний з уточненням специфіки країнознавства: країнознавчий аспект викладання реалізує в навчальному процесі філологічний спосіб вторинного пізнання дійсності.
Лінгвокраїнознавство як спосіб викладання іноземної мови
Кожна національна культура складається з національних і інтернаціональних елементів і не може цілком збігатися з іншою культурою. Тому в процесі викладання іноземної мови ми вимушені витрачати час та енергію на формування у свідомості учнів поняття про нові предмети і явища, що не знаходить аналогії ні в рідній культурі, ні в рідній мові. Отже, мова йде про включення елементів країнознавства у викладання мови, але це включення якісне іншого роду в порівнянні з загальним країнознавством. Так як ми говоримо про з'єднання в навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури, такий вид викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим викладанням.
Знання національних реалій важливе при вивченні культури і мови країни. Постійною ознакою належності слова до лінгвокраїнознавчого матеріалу є присутність національно-культурного компонента, якого немає в інших мовах.
Реалії - назви, властиві тільки певним націям і народам, предмети матеріальної культури, факти історії, імена національних героїв, міфологічних істот. Так, наприклад, можна назвати французькі лінгвокультурологічні реалії (лінгвокультуреми), які можуть зустрічатися в іншому виді у представників української лінгвокультурологічної спільноти:
Реалії, які є у французькій культурі та відсутні в українській: державні інститути, економічні структури, суспільні організації, засоби масової інформації, реалії з області мистецтва, історії, повсякденного життя (DOM, Ordre des mйdecins, CNRS, grandes йcoles).Реалії, що є в наявності в обох культурах, але розрізняються якою-небудь ознакою. Наприклад, isoloir m - кабіна для голосування. Під час виборів перебування в ній виборців обов'язкове: бюлетень, вкладений у конверт, без заходу виборців у кабінет, анулюється.
Невідповідністьспівставлення "знак - річ" також виявляється як неадекватність однаково названих реалій. Наприклад, різниця між esprit gaulois і українським - галльська дотепність. Перше означає гумор вуличний, відвертий, грубуватий, в той час як друге асоціюється з легкістю і добірністю (веселий невимушений гумор, властивий французам).
Реалії, що мають інтернаціональний характер, але відрізняються при цьому національним наповненням: - до них відносяться
Loading...

 
 

Цікаве