WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вивчення синтаксису і пунктуації в початкових класах - Курсова робота

Вивчення синтаксису і пунктуації в початкових класах - Курсова робота

літературно-театральними виставами. Іноді вони створювали високі зразки поезії, яка була названа "нищинською" за те, що об'єктом їхнього зображення були "нищі школярі" (школярі, що вдавалися до старцювання). Ця поезія часто відзначалася жартівливим бурлескним тоном, який поєднувався з "високим" стилем біблійних сюжетів. Такі риси бурлескного стилю добре відомі з "Енеїди" Івана Котляревського.
Блискучі зразки "нищинської" поезії залишив подільський мандрівий дяк Петро Попович-Гученський.
На початку ХVIII ст. українська мовна єдність була порушена реформами московського царя Петра. Його правописна реформа внесла певні розбіжності ї в українські правописні норми. Східна Україна, перебуваючи в складі Московської держави, прийняла петров "гражданку" (гражданський, тобто строщений шрифт і алфавіт), а західні землі під Польщею продовжували користуватися кирилицею.
Взагалі, становлення української літературної мови в західноукраїнських землях .було складним. Після майже 400-річного польського панування Західна Україна в 1772 р. потрапила до складу Австрії, а пізніше Австро-Угорщини. Уряд не був зацікавлений у тому, щоб народ України навчався рідною мовою, запроваджувалася німецька та польська мови. Щоправда, у Львівському університеті та Львівській семінарії вивчалася руська мова, але це тривало недовго. У 1833 р. Львівській сємінарії утворився гурток ентузіастів під назвою "Руська трійця.
Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич. Вони склали програму з народознавства, за якою збирали старі рукописи, грамоти, казки, легенди; записували назви сіл, річок, озер, одягу; складали описи свят Купала, Коляди, весіль, похоронів; вивчали народні промисли, господарство, ремесла тощо. У 1837 р. з'явилась їхня перша книжечка "Русалка Дністровая", яка на повний голос заявила про існування української народної мови, про нерозривний зв'язок "західних" українців зі "східними". І це в той час, коли між Західною і Східною Україною пролягав кордон двох держав. Книги з Великої України потрапляли до Маркіяна Шашкевича та його друзів з труднощами, але вони були провідниками на шляху творення спільноукраїнської мови. Австрійський уряд намагався впровадити на українських землях латинську абетку - "абецадло" і рекомендував своїм підданим вивчати німецьку мову "ради їхньої особистої вигоди". "Руська трійця" виступила проти переведення руської мови на польське абецадло; Маркіян Шашкевич написав статтю "Азбука і абецадло", де обгрунтував неприпустимість такої заміни. Вже з ХVIIІ ст. почалося непорозуміння з приводу українського правопису. Московити обурювалися, що українці літеру Ь вимовляють як і, а літеру Й читають як ЬІ. Почався тиск на українську школу і церкву. Наприклад, за московським наказом замість "Світ Христов просвіщаєт всіх? мусили вимовляти "Свєт Хрістов просвєщаєт всєх". Попи намагалися догоджати Москві, а школа вчила читати всі літери так, як читають у Московії. Ці "традиції" насаджувані кілька століть церквою і школою, виявилися такими живучими, що й нині серед науковців давньоруські тексти часто читаються по-російськи. Звідси й помилкові враження, що давньоруська мова ближча до російської. Де ж тут довести українське походження староруських текстів?
Серед письменників початку XIX ст. ще була жива узвичаєна українська вимова Ъ та И. По-українськи їх вживав Іван Котляревський. Він користувався правописом, який мовознавці назвали етимологічним. Так писали і вчені-філологи Осип Бодянськи; Михайло Максимович. Але школа, яка постійно навчала читати Ь як Є, остаточно знищила залишки української вимови цих літер. Тому Григорій Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Тарас Шевченко перейшли на російську абетку (в російський вимові) для передачі українських слів: "добре робы" "билый", "блызькый" тощо. Це давало змогу простому людові, який вчився в церковних школах, читати так, як йому було звичніше, при тому розуміючи, що це українська мова.
Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Куліш. Його правопис був названий "кулішівкою". Він скасував літеру ЬІ, а замість Ь впровадив І, замість йотованого Е Але літера Ь не зразу була скасована, її вживали для позначення роздільної вимови в середині слів (як сучасний апостроф) та в кінці слів: "бьємь" (б'єм). Для звука Йо вживали запозичене зі шведської е (его, до него). Літери І ще не було.
Корректива "кулішівки" зроблена в 1870 р. Було відкинуто Ь у кінці слова І залишено тільки в середині (для роздільної вимови), а також додано літеру І.
Московський цар Олександр III заборонив "кулішівку" і наказав писати російськими літерами. Цей казенний правопис назвали "ярижкою" (від назви російської літери ьі - "єрьі"). У 1905 р. ця заборона була скасована і українці відмовилися від "ярижки" та повернулися до своєї "кулішівки".
На Західній Україні реформу "кулішівки" зробив у 1885 р. Євген Желехівський: він позначив літерою І не тільки йотоване І, але й вживав її для пом'якшення приголосних, наприклад: "діло", "сїрий" тощо. Цей правопис був запроваджений з 1893 р. у школах та офіційних установах Австрійської України. Подібний правопис ми зустрічаємо в творах старших науковців початку ХХ., зокрема у Михайла Грушевського.
Порівняння історичного розвитку російської та української мов.
Українці розвинули свою мову на грунті місцевих племінних об'єднань, а не з якоїсь давньоруської спільності. Українці її безпосередні нащадки населення Київської Русі, а, отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських племен.
Найдавніші іноземні мандрівники, що перебували в Україні і в Московії, бачили відмінність цих мов: "Русинський народ щодо мови відмінний як від росіян, так і від поляків, уже за давніх віків" (Франтішек Палацький);
Українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші. Вона має риси, подібні до московської... всі вони однаково задовольняються двадцятьма дев'ятьма літерами" (Ельвія Челебі, 1657); "Українці - це нащадки Київської Русі" (Мальт-Брюн, 1807); "Можна, отже, малоруську мову вважати зовсім окремою мовою, а не тільки діалектом великоруської мови" (Шафарик).
Ось як красномовно пише про це Делямар (1869): "Історія не повинна забувати, що доПетра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля - Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії".
Питанням порівняльної лексикографії української і російської мов займалися як російські, так і зарубіжні вчені. Наприклад, професор Оксфордського університету Карл Абель виділяв дві- гілки руської народності: слов'яноруси (українці) і фінноруси (московити). Він пише, що в кінці XIX ст. тільки в європейській частині Росії жило 40 млн. фінно-татарського населення і лише 15 млн. чисто слов'янського. Тому процес ослов'янення Московії затягнувся більше як на 500 років. Причини - величезні території, прилив фінно-угорських і татарських етнічних елементів. За
Loading...

 
 

Цікаве