WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вивчення синтаксису і пунктуації в початкових класах - Курсова робота

Вивчення синтаксису і пунктуації в початкових класах - Курсова робота

мову він писав: "Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня".
Перші Словники
Для вивчення історії мови велике значення має лексикографія галузь мовознавства, яка займається укладанням словників та вивченням їхньої історії. Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так, "Повість врем'яних літ" мас кілька місць, які можна назвати тлумаченням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав. У Збірнику Святослава є цілий розділ, де подано пояснення незрозумілих слів з Свангелія та інших книг. .На сторінках церковних книг трапляється чимало так званих "проізвольників" - записів, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слів, незрозумілих іншим читачам. Все це свідчить про те, що потреба у словниках існувала ще за часів Київської Русі.
У Новгородському списку Кормчої книги зберігся словник "Речь жидовскаго язьїка преложена на роускоую, неразоумно на разоумь". де так пояснювалися давньоєврейські імена: Сара - приди, Ревекка - радость, Рахиль - присещеніє; а також деякі географічні назви та деякі грецькі імена. Всього тут пояснено 174 слова, а в XV ст. переписувачі додали ще 350 слів. Другим відомим в Україні словником був словник 1431 р. під назвою "Тлекованіс неудобь познаваемомь вь писаньїхь речемь...", в якому пояснювались слова грецької, сербської, болгарської та словенської мов.
Українська мова XIII - XVI СТ.
Феодальна роздробленість і татаро-монгольська навала завдали нищівного удару по культурі й всьому життю давніх українців. Значних руйнувань та знищення зазнали міста, горіли бібліотеки і документи. Списки творів письменства Київської Русі збереглися головним чином у Новгородській та Псковській землях, які не зазнали повного розгрому. Найбільшому спустошенню піддалися Київська, Чернігівська, Переяславська землі. Але, незважаючи на жорстокі часи, культурне життя на завойованих землях не припиняється. Писемні пам'ятки цього періоду: "Галицько-Волинський літопис", "Слово о погибелі Руської землі", "Києво-Печерський патерик". Для мови творів цього періоду характерна образність, урочистість стилю, на-, родно-поетичні вислови, афоризми.
Ослаблені південноруські та західноруські землі в XIV ст. потрапляють у нову залежність: Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина (Полтавщина), Поділля, Волинь аж до XVI ст. перебувають під владою Великого Литовського князівства; Галичина з 1387 р. - під Польщею, Закарпаття - з XIV ст. входить до складу Угорщини, а Буковина - до Молдавського князівства. Рівень культури держави-завойовниці був нижчим, ніж на завойованих нею землях. Тому, незважаючи на велику військову могутність, Литовське князівство не змогло обійтися без руської мови, яку було визнано за державну. Про це свідчать пам'ятки ділового письменства, грамоти XIV - XVI ст., "Судебник" Казимира Ягайла 1468 р., "Литовський статут" 1566, 1588 рр.
Ось що написано в "Литовському статуті" про мову:
"А писар земський маєть по-руску літерами і словьі руськими вси листьі, вьшисьі й позовьі писати, а не иньш язьїком й словьГІ.
У рукописному примірнику "Литовського статуту" вміщено вірш Яна Казимира Пашкевича про руську мову:
Полска квитнет лациною,
Литва квитнет русчизною,
Без той в Польше не пробудешь,
Без сей в Литве блазнем будешь.
Світські і релігійні книги в Литовській державі писалися також руською мовою: "Литовський літопис", "Люцидарій", "Четья-Мінея".
Люблінська унія 1569 р. проголосила утворення однієї федеративної держави (польсько-литовської) - Речі Посполитої. У цей період у мові українських грамот з'являється чимало полонізмів і запозичених через посередництво польської мови германізмів: маршалок, канцлер, чинш, голдаваньє (у знач, "присяга") тощо, а також латинізмів: маистат, привильє тощо. Однак кількість лексичних запозичень була незначною. Основа термінологічної лексики складалась із слів давньоруських, успадкованих від ділового письменства Київської Русі. Вплив польської мови на морфологію та фонетику був також незначним, оскільки існувало паралельне вживання як польських, так і українських форм: король - круль, волость - влость, добровольне - добровульне та ін. Найбільш стійким залишився синтаксис, він зберігав порядок слів живої української народної мови та пам'яток Київської Русі.
Отже, польська мова, яка з XIV - XV ст. користувалася латиницею, а мова діловодства була виключно латинською, не могла значно вплинути на мову українських пам'яток, як це може здаватися на перший погляд.
Молдавське письменство відчувало вплив старої української актової мови, адже молдавські господарі мали писарів (канцлерів) українського походження з числа буковинців. Ось для прикладу зразок мови молдавської грамоти: "... Гергеч уставши ся з добрьіми людьми, перепросиль пана Костю, абьі его простиль на тое село й на домьі, й пань Косте ся смиловаль на него..."
Боротьба православ'я з католицтвом певною мірою впливала на розвиток писемних пам'яток. Оборонці православ'я вважали, що треба писати старослов'янською, а католики ганьбили старослов'янську як непридатну для церковного письма. Так Петро Скарга, завзятий пропагандист католицтва, писав: "із слов'янською мовою не можна стати вченим. Та й що це за мова, якої тепер ніхто не розуміє і не розуміє писаного нею. Цією мовою немає ні граматики, ні риторики і бути не може... Звідси загальне неуцтво і помилкові погляди". У відповідь на його книгу "Про єдність церкви Божої" виникає багато творів полемічної літератури, які захищають православну церкву і старослов'янську мову: це твори Христофора Філалета, Іова Борецького, Захарії Копистенського, Івана Вишенського та ін. Потреба зберегти старослов'янську мову в культово-релігійному письменстві, а отже, штучне обмеження сфери вжитку простої народної української мови стало причиною гальмування розвитку української мови.
Оскільки старослов'янська мова уже в IX ст. не зазнавала змін, фактично була мертвою мовою і застосовувалася тільки в релігійній літературі, вона дедалі більше ставала незрозумілою народові. Тому з'являються словники, які подають переклад з старослов'янської на українську народну мову. Так у XVI ст. був написаний "Лексись с толкованісмь словенскихь словь просто" невідомого автора, в якому пояснено 776 слів, 121 слово - без пояснення. Це була вже лексикографічна спроба української мови. Ось приклади перекладів: абиє - заразь, бращася - боролися, возискаю - шукаю, благодару Пдякую, лщерь - дочка, заемлю - позичаю тощо.
Першим друкованим словником став "Лексись сиреч речення, вькратце собраньї й изь словенскаго язьїка на простьі рускій діялектистолкованьГ Лаврентія Зизанія, який вийшов 1596 р. Тут пояснено всього 1061 слово:
авва - тато, отець; баснь - казка, слово, байка; юноша - парубок, младенець; виновньї й тот, которьій єсть чему причиною тощо.
Видатною пам'яткою староукраїнської мови с "Пересопницьке євангеліє", написане в 1556-1561 рр. Його мова має виразний народний колорит, насичена фразеологізмами з живої народної мови, живописними заставками, орнаментами в староукраїнському стилі. Переклали книгу Михайло Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря
Loading...

 
 

Цікаве