WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вивчення синтаксису і пунктуації в початкових класах - Курсова робота

Вивчення синтаксису і пунктуації в початкових класах - Курсова робота

завжди важливо знати, яка справжня причина помилки, і на основі цього спрямувати дальшу роботу учня.
У шкільній практиці вкоренилась традиція розглядати розділові знаки лише в межах речення. Це хоч і допомагає осмислити синтаксичну основу пунктуації, але має й певні негативні наслідки: звужує розуміння функцій пунктуації. Л. Т. Григорян переконливо показує можливості ознайомлення з логіко-семантичною роллю коми, двокрапки, крапки з комою на матеріалі розрізнених слів, що використовуються для спостережень і вправ. Заслуговує уваги і певна специфіка пунктуації суцільного тексту, в якому вона, крім інших, виконує і стилістичні функції. Згадаймо хоча б явище парцеляції - відокремлення у самостійну синтаксичну одиницю членів речення або підрядних речень для посилення їх емоційно-експресивного забарвлення:
Назвемо нашу артіль "Дружба народів". Щоб назва ця була вічною подякою і згадкою про тих, хто приніс нам визволення, мир і життя. Щоб вони завжди були з нами... (В. Козаченко.)
А подібне оформлення речень у письмових роботах учнів нерідко кваліфікується як пунктуаційна або граматична помилка.
Правда, методика спостережень над стилістичною функцією пунктуації не розроблена, пояснення таких питань не передбачене програмою. Але принагідні зауваження, що їх можна зробити під час аналізу суцільного тексту, потрібні і корисні. І прагнення учнів (хоч би й окремих) використати нестандартні виражальні можливості пунктуації заслуговують лише схвалення. Адже "пунктуація є одним з дуже виразних засобів передачі тих сторін змісту, які або не можна зовсім, або не можна в усій повноті і глибині передати лише за допомогою слів і граматичного оформлення висловлювання".
Усе це слід мати на увазі під час перевірки та аналізу письмових робіт. Не можна не погодитись з О. В. Текучовим у тому, що від учнів треба беззастережно вимагати не оволодіння усіма тонкощами пунктуації, а тільки твердого засвоєння пунктуаційного мінімуму, до якого входять ті правила, що в своїй сукупності становлять базу, основу пунктуації, що не допускають варіантності, враховують і смислові, і структурно-граматичні особливості висловлювання. Це передусім знаки в кінці речення, кома при відокремленні дієприкметникових та дієприслівникових зворотів, у складному реченні, двокрапка при прямій мові тощо. Будь-яке відхилення від цих правил слід вважати грубою помилкою.
Розмежування грубих, і негрубих порушень пунктуаційної норми, а також мотивованих відхилень від неї -> справа нелегка. Тому слід вітати почин Г. І. Блінова, який розгляд кожного з розділів програми, зв'язаних з пунктуацією, завершує кваліфікацією можливих пунктуаційних помилок.
Висновок
Пунктуація - система єдиних правил вживання розділових знаків. Як і орфографія, вона виступає важливим засобом реалізації комунікативної функції мови у її писемній формі, допомагаючи передати смислові та інтонаційні відтінки мовлення. Досягається це членуванням мовного потоку на окремі логіко-граматичні частини. Відсутність розділових знаків (а саме так писали в давнину) утруднює сприймання змісту. Зміна пунктуаційного оформлення може спричинитися до зовсім іншого розуміння тексту (пор.: Дайте мені іншу цікаву книжку і Дайте мені іншу, цікаву книжку).
Передумовою успіху у навчанні пунктуації є постійна увага до її призначення, до функцій розділових знаків. Подібні відомості шкільною програмою не передбачені для теоретичного вивчення і, отже, не викладені у підручниках. Але при раціональній організації навчання такі уявлення формуються в учнів практично. Вже в роботі над текстом "Букваря" звертається увага на те, що речення відділяються одне від одного розділовими знаками, що вибір знака залежить від призначення речення, від його інтонації. У подальшій роботі з класом учитель неодноразово має змогу розкривати роль розділових знаків у більш складних випадках їхуживання. Поступово учні усвідомлюють, що "призначення пунктуації полягає в тому, щоб разом з іншими елементами мови (словами, граматичними формами слів, синтаксичною структурою) в писемному мовленні служити вираженню думок і почуттів", привчаються вдумливо ставитись до розділових знаків як при читанні і відтворенні готового тексту, так і в процесі самостійного писемного мовлення.
Правильна організація процесу навчання пунктуації немислима без розуміння її теоретичних основ, принципів, на яких побудовані пунктуаційні правила.
Питання про теоретичні засади пунктуаційної системи в історії вітчизняної лінгвістичної думки розв'язувалось по-різному. Представники логічного (смислового) напряму вважали, що пунктуація "має значення для вираження думок на письмі", що "в основі правил лежить смисл висловлювання". Прихильники синтаксичної точки зору розглядали пунктуацію як засіб формально-граматичної організації матеріалу, показник синтаксичного членування тексту. Інтонаційна теорія виходила з того, що розділові знаки служать для позначення фразової інтонації, для передачі мелодики і темпу мовлення.
У кожному з висловлюваних поглядів було, безперечно, раціональне зерно. Вживаючи, скажімо, кому у складнопідрядному реченні, ми тим самим вказуємо на його граматичне членування, на те, що складається воно з двох предикативних частин.
У більшості випадків пунктуація відображає одночасно і зміст висловлювання, і граматичне членування фрази, і особливості інтонування. Напр., у реченні Не досвідчений у лісових справах, Олексій не подбав заздалегідь про ночівлю (Б. Полевой) кома вказує і на смислову специфіку (відтінок причини), і граматичне відокремлення означення, і наявність у реченні паузи.
Інтонаційне і граматичне оформлення властиве будь-якому висловлюванню. Але не можна не враховувати того, що далеко не завжди особливості інтонації можна передати за допомогою розділових знаків (напр., логічний наголос), що не кожна пауза усного мовлення знаходить відображення у розділових знаках (пауза між групою підмета і групою присудка), що не завжди місце паузи і місце розділового знака збігаються, напр., у реченні Чорниш дістав з кишені трикутник листа і, нахилившись до багаття, розгорнув його. (О. Гончар). Навіть тоді, коли ритмомелодика цілком відповідає синтаксичному членуванню, її роль завжди службова, допоміжна, покликана позначати синтаксичну структуру і смислові відтінки висловлювання в усному мовленні. Найголовнішим, вихідним у кожному висловленні є його зміст, але він виявляється лише в граматичному та інтонаційному оформленні. Тому можна погодитися з О. В. Текучовим в тому, що "сучасна пунктуація будується не на ряді принципів, а на одному - семантико-граматичному, компонентами якого є смисл і граматична (а отже, й інтонаційна) будова речення (в органічній єдності)". З цього випливає можливість і доцільність вивчення пунктуації у зв'язку з опрацюванням синтаксису, що й передбачено навчальними програмами.
Використана література
1) Іваницька Н. Л. Вивчення членів речення у 4-8 класах. - Київ: Рад. шк., 1982.
2) Мельничайко В. Я. Робота з граматичними синонімами на уроках української мови. - Київ: Рад. шк., 1976.
3) Мельничайко В. Я. Творчі роботи на уроках української мови. - Київ: Рад. шк., 1984.
4) Плиско К. М. Викладання синтаксису української мови. - Київ: Рад. шк., 1978.
5) Озерская В. П. Изучение синтаксиса на основе взаимосвязи с морфологией. - М.:
Loading...

 
 

Цікаве