WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Текст – як об’єкт вивчення фоносемантики - Реферат

Текст – як об’єкт вивчення фоносемантики - Реферат


Реферат на тему:
Текст - як об'єкт вивчення фоносемантики
Як відомо, в сучасному мовознавстві на зміну структурному підходу до мовних явищ, у центрі уваги якого знаходилися питання внутрішньої органі-зації одиниць різних мовних рівнів та мови в цілому, прийшов функціональ-ний підхід, що передбачає вивчення мовної системи в дії, вивчення самого процесу комунікації. Така переорієнтація лінгвістичних дисциплін на вивчен-ня функціонального боку мови призвела до розширення предмета дослід-ження лінгвістики, висунувши на одне з перших місць проблематику тексту. Необхідність виходу за межі речення диктується тим, що "мовне спілкування здійснюється або у формі висловлювань, що репрезентують усний тип мов-лення, або у формі текстів, що представляють письмовий тип мовлення, й то-му саме в текстах та висловлюваннях різного типу, а не в ізольованому ре-ченні, реалізується мовна система у процесі комунікації" [2, с. 200]. Текст у подібному трактуванні виступає як самостійний об'єкт лінгвістичного аналі-зу.
За спостереженнями В.М. Телії, "текст створюється із чогось, і це щось (одиниці мови) передає смисли, які створюють прагматичний ефект мовлення" [9, с. 7]. Об'єктом лінгвістичного розгляду можуть бути різні (звукові, семантичні, граматичні, стилістичні тощо) явища, представлені в тексті того чи іншого художнього твору. Однак у будь-якому випадку дослідник, як правило, повинен враховувати й жанрову приналежність тексту, тему та ідею твору, особливості композиції. У процесі аналізу виявляється, як зміст та ідейний смисл зумовлюють підбір та обробку письменником мовного матеріалу, яке значення для формування естетичного забарвлення контексту твору мають явища, що вивчаються, на чому базується пластичність створених письменником образів.
Художній бік мови має у своїй основі фонетичні елементи: гармонія, виразність, краса мови випливає з її звуків та ритму. Різні звуки в певних умовах можуть викликати певні уявлення, асоціації, причому одні звуки ви-кликають переважно одне коло асоціацій, інші звуки - інше. Цю здатність звуків стимулювати певні асоціації називають звуковою символікою. Сим-воліка звуків пов'язана з різними чинниками. Безумовно, "відіграють роль значення слів, в яких найчастіше зустрічаються дані звуки. Має значення зв'язок між звуком та деякими предметами та явищами, "що звучать", й це знаходить повне відображення в звуконаслідувальних найменуваннях" [1, с. 188]. C.В. Воронін підкреслює, що "звукозображувальна (тобто звуконаслі-дувальна та звукосимволічна) система мови охоплює декілька рівнів, та звукосимволізм діє не тільки на лексемному рівні (на рівні слова), але й на рівні тексту" [3, с. 39]. Вивчення звукозображувальної функції фонем, з яких складаються слова, звуконаслідування та звукосимволізма на рівні тексту є одним із завдань фоносемантики.
Літературознавці приділяють багато уваги питанню співвідношення змісту та форми твору, втім для його рішення вони не мають жодної методи-ки, крім власної інтуїції (на відміну від мовознавців з їхніми лінгвістичними методами дослідження), тому судження в цій сфері спираються частіше не на докази, а на переконання, особливо емоційне. О.П. Журавльов зазначає з цього приводу: "Той факт, що художній твір є єдністю змісту та форми, можна вважати аксіомою, проти якої не заперечує жоден дослідник. Але в практиці аналізу твору в результаті суб'єктивного підходу до розглядання цієї двоєдиності, як правило, виявляються крени то в один, то в іншій бік" [4, с. 12]. Отже, не можна вважати повноцінним аналіз змісту без урахування форми його вираження й, навпаки, аналіз форми у відриві від змісту.
Вивчення проблеми кореляції плану змісту та плану вираження було б неповним без згадування хоча б деяких праць, присвячених функціонуванню фоносимволізму в художньому мовленні.
Дослідження в цій галузі походять, як показано в першому розділі, від Діонісія Галікарнаського, Ніропа та М. Ломоносова, М. Грамона, В. Шклов-ського та Л. Якубинського, поетів-символістів та багатьох інших літературо-знавців.
Ще в 17 столітті М.В. Ломоносов розробив таблицю "звукових потенцій" [6, с. 241], яка потім була доповнена К. Бальмонтом.
На позиціях підтримки ідеї "звукової інформації" у поезії стояли А. Ар-тюшков (1923), В.М. Жирмунський (1921), В. Шкловський (1916).
Однак по-справжньому науковий аналіз ЗС у художньому мовленні став можливим тільки із застосуванням комплексного підходу, який охоплює екс-периментальне дослідження символіки звуків статистичним шляхом.
Так, угорський лінгвіст І. Фонадь вивчив ряд віршів В. Гюго, П. Верле-на, Ш. Петефі, Ф. Рюкерта та дійшов висновку, що звукова організація пое-тичних творів є засобом вираження певної експресивної інформації[11].
А.С. Штерн розробила методику виявлення ефекту фоносимволізму в поезії, що базується на оцінці відхилень частот звуків у вірші від їх нормаль-них мовленнєвих частот [10].
Отримавши в результаті експериментальних досліджень дані про симво-лічні властивості звуків, О.П. Журавльов проаналізував вірші О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, М.А. Некрасова, О. Блока, В. Маяковського, С. Єсеніна та дійшов висновку, що "організація звукової форми явно спрямована на використання фонетичного значення як художньо-зображувального засобу для підкреслення загального змісту й підсилення експресивного звучання твору" [5, с. 56].
Існує ряд праць, в яких значна увага приділялася звукозображувальній стороні поетичної мови, наприклад, І.В. Арнольда, Л.Г. Барласа, К.Д. Ви-шневського, С.М. Гайдучика, Н. Стейджберга та У. Андерсена, І. Стока., Ф. Троян тощо.
Дійсно, аналіз творів різних поетів може служити доказом яскравої гармонії фонетичного оформлення й смислової спрямованості вірша, але з погляду виразності звукової форми може розглядатися й проза. Так, наприк-лад, Н.Ф. Пєлєвіна вважає, що деякі прозові твори (аналізувалося фантастич-не оповідання Дж. Белларда "Скульптор хмар") передбачають семантизацію свого звукового складу [8, с. 88].
Нами проведено фоносемантичне дослідження із застосуванням кванти-тативних методів, в результаті чого було доведено існування звязку між зву-чанням та значенням різних видів текстів (поезії, прози та газетних статей) [7]. Отже, за допомогою сучасних лінгвістичних методів дослідження підтверджується існування звукосимволічних явищ на рівні тексту. Можна стверджувати, що художній текст - єдність змісту та форми, змістова енергія звука впливає на зміст, конотацію твору.
Література:
1. 1. Барлас Л.Г. Так называемый звуковой символизм и поэтическая функция звуков // Русский язык: Стилистика. - М.: Просвещение, 1978. - С. 187-192.
2. 2. Воробьева О.П., Лихошерст Н.И., Мороховский А.Н., Тимошенко З.В. Стилистика английского языка. - К.: Высш. шк.., 1991. - 271с.
3. 3. Воронин С.В. Звукосимволизм на уровне текста // Взаимоотношение единиц разных уровней языковой структуры (на материале романо-герман-ских языков): Межвузовский сборник научных трудов. - Саранск,1985. - С. 39-43.
4. 4. Журавлев А.П. Диалектика взаимоотношений содержания и формы языковых знаков // Лекции по русскому языкознанию. - Калининград, 1975. - С. 3-16.
5. 5. Журавлев А.П. Фонетическое значение. - Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. - 160 с.
6. 6. Ломоносов М.В. Краткое руководство к красноречию // Полн. собр. соч. в десяти томах - М., Л.: Изд-во АН СССР, 1952. - Т. 7. - С. 89-378.
7. 7. Львова Н.Л. Звукосимволічні властивості початкових приголосних звукосполучень і сучасній англійській мові: Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.04. - Донецьк, 2005. - 273 с.
8. 8. Пелевина Н.Ф. О семантизации звуковой стороны художественного текста // Вопросы семантики. - Л., 1976. - С. 88-95.
9. 9. Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. - М.: Наука, 1986. - 143 с.
10. 10. Штерн А.С. Объективное изучение субъективных оценок звуков речи // Вопросы порождения речи и обучения языку. - М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1967. - С. 114-117.
11. 11. Fonagy I. Die Metaphern in der Phonetik. - The Hague, 1963. - 132 S.
Loading...

 
 

Цікаве