WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Підмет – головний член речення. Числівниковий складений присудок з називним підмета - Реферат

Підмет – головний член речення. Числівниковий складений присудок з називним підмета - Реферат


Реферат на тему:
Підмет - головний член речення. Числівниковий складений присудок з називним підмета
Речення в цілому і його члени зокрема посідають центральне місце в синтаксичній системі української мови. Традиційне визначення членів речення ґрунтується на одночасному врахуванні їхніх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, що нерідко руйнує єдині виміри класифікації низки неоднорідних величин. Через те опрацювання критеріїв розмежування членів речення стало актуальним завданням сучасного мовознавства, розв'язанню якого сприяв передусім розгляд речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці.
Виокремлення формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної структур речення як окремих об'єктів вивчення зумовило також розрізнення двох рядів членів речення - формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних, що певною мірою дає змогу позбутися еклектичних нашарувань, наявних у традиційній класифікації. До того ж такий поділ не заперечує органічної взаємодії членів речення формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної природи.
У сучасному українському мовознавстві дедалі послідовніше розрізняють власне-члени речення (формально-синтаксичні компоненти речення) і синтаксеми (семантико-синтаксичні компоненти) [3 : 17-24; 4 : 63-92; 5 : 16-27]. Два ряди компонентів виявляють різне спрямування: власне-члени речення спрямовані у внутрішню структуру мови, а синтаксеми - у зовнішню, відображаючи предмети та явища позамовного світу.
Формально-синтаксичні члени речення визначають на основі синтаксичних зв'язків, синтаксеми - на основі семантико-синтаксичних відношень. У простому реченні функціональними синтаксичними зв'язками, з огляду на які вирізняють функціональні типи членів речення, є предикативний і підрядний зв'язки. В основі виділення типів синтаксем лежить два різновиди семантико-синтаксичних відношень - субстанціальні й предикатні.
Відмінність між двома рядами мінімальних синтаксичних одиниць (формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних) виразно виявлена на тлі формально-синтаксичної організації простого речення. У найтиповіших випадках формально-синтаксична структура простого речення формується двома взаємопов'язаними головними членами речення - підметом і присудком, а семантико-синтаксична структура - предикатом і його валентністю.
Стосовно інших синтаксичних компонентів речення підмет вважають одним із головних членів. Щодо присудка йому надають різний статус: незалежного члена [6; 2], домінантного над присудком [11; 7; 9], залежного від присудка і зумовленого ним [8; 1]. Значне місце у випрацюванні теорії підмета посідають праці українських мовознавців І.Р.Вихованця, Н.Л.Іваницької, К.Г.Городенської та ін. У зв'язку з обґрунтуванням залежності структури простого речення в цілому і двоскладного зокрема від синтаксичних зв'язків у реченні І.Р.Вихованець розглядає підмет як головний член двоскладних конструкцій, що посідає одну з центральних позицій у реченні, утворює разом із присудком його граматичну основу і визначається на основі формально-синтаксичних і формально-морфологічних ознак, закріплених у структурі слова [10 : 42].
На думку І.Р.Вихованця, підмет перебуває в предикативному зв'язку з присудком, поєднується з ним формою координації і в типових виявах його виражає називний відмінок іменника [4 : 63].
У структурі простого двоскладного речення підмет виділяється за формально-синтаксичними зв'язками. Йому властиві такі диференційні ознаки: ядерність (головний член речення), взаємозалежний зв'язок із присудком (член речення, поєднаний предикативним зв'язком), детермінація присудком з боку синтаксичного часу й модальності [4 : 64]. Напрацювання різних учених у вивченні підмета дають змогу виділити такі основні його ознаки:
а) підмет є одним із головних членів двоскладного речення;
б) вказує на носія предикативної ознаки;
в) у типових випадках співвідноситься з темою (даним) під час актуального членування речення;
г) займає позицію суб'єкта в структурі речення;
ґ) його виражає спеціалізована відмінкова форма - називний відмінок іменника, займенникового іменника тощо;
д) перебуває в предикативному зв'язку з присудком;
е) поєднується з присудком зв'язком координації;
є) у реченні здебільшого стоїть перед присудком [4 : 66].
Встановлено, що однією з найвиразніших диференційних ознак підмета є спосіб його вираження, залежно від якого підмет буває простим і складеним. Простий підмет виражається синтетично, а складений - аналітично. Роль простого підмета можуть виконувати передусім іменники, а також інші субстантивовані частини мови, зокрема субстантивовані числівники - власне-кількісні, збірні, неозначено-кількісні та дробові. У сучасній українській літературній мові активно функціонують кількісно-іменні сполуки, які виражають кількісні відношення між предметами та явищами.
Окремий тип двоскладних речень, породжених предикатами кількості, становлять ті, в яких присудок пов'язаний із підметом у традиційній формі називного відмінка. Він так само складається із призв'язкової частини і зв'язкового компонента. У призв'язковій частині присудка вживається числівниково-іменникова сполука, яка точно або приблизно визначає вік суб'єкта, названого іменником (займенниковим іменником) в позиції підмета. Засобом поєднання такої призв'язкової частини і підмета є специфічне дієслово-напівзв'язка мати, яке тут нейтралізувало своє значення володіння: Дідусь має сімдесят років; Батько має до п'ятдесяти; Бабуся мала за вісімдесят; Споруда має тисячу років. Такі двоскладні речення з підметом у формі називного відмінка співвідносні з односкладними номінативними реченнями, суб'єкт кількісно-вікової ознаки яких виражений формою давального відмінка, пор.: Дідусь має сімдесят років і Дідусеві сімдесят років; Батько має до п'ятдесяти і Батькові - до п'ятдесяти; Бабуся мала за вісімдесят і Бабусі за вісімдесят; Споруда має тисячу років і Споруді тисячу років. Вони є двома формально-синтаксичними репрезентантами спільної семантико-синтаксичної структури, сформованої предикатом кількості і суб'єктом кількісно-вікової ознаки.
Отже, підмет і присудок становлять граматичну основу речення. вони поєднані зв'язком координації.
Література
1. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики / Отв. ред. В.М.Павлов. - Л.: Наука, 1988. - 238 с.
2. Блумфильд Л. Язык. - М.: Прогресс, 1968. - 607 с.
3. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. - 1983. - № 2. - С.65-71.
4. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. - К.: Наук. думка, 1992. - 224 с.
5. Іваницька Н.Л. Синтаксична структура двоскладного речення: Питання формально-граматичного і семантико-граматичного членування // Українська мова і література в школі. - 1986. - № 1. - С.36-41.
6. Мещанинов И.И.Члены предложения и части речи. - Л.: Наука, 1978. - 387 с.
7. Пешковский А.А. Русский синтаксис в научном освещении. - М.: Учпедгиз, 1956. - 511 с.
8. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. - М.: Просвещение, 1968. - Т.3. - 551 с.
9. Смирницкий А.И. Очерк по сопоставительной грамматике русского и английского языков. - М.: Высшая школа, 1975. - 378 с.
10. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. - К.: Наукова думка, 1972. - 512 с.
11. Шахматов А.А. Очерк современного русского литературного языка. - М.-Л.: Учпедгиз, 1941. - 288 с.
Loading...

 
 

Цікаве