WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгвокраїнознавство – освіта засобами іноземної мови - Реферат

Лінгвокраїнознавство – освіта засобами іноземної мови - Реферат


Реферат на тему:
Лінгвокраїнознавство - освіта засобами іноземної мови
Тимчасовий державний освітній стандарт в число цілей навчання іноземної мови на базовому рівні включає виховання у студентів позитивного ставлення до іноземної мови, культури, народу, що розмовляє цією мовою. Освіта засобами іноземної мови передбачає знання про культуру, історію, реалії і традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, країнознавство), включення студентів в діалог культур, знайомство з досягненнями національних культур в розвитку загальнолюдської культури, усвідомлення ролі рідної мови та культури в дзеркалі культури іншого народу.
Звертання до проблеми вивчення мови і культури одночасно не випадково, так як це дозволяє вдало поєднувати елементи країнознавства з мовними явищами, що є не лише засобом комунікації, а й засобом ознайомлення з новою дійсністю. Такий підхід до навчання іноземної мови в вищих закладах освіти в більшості забезпечує не лише більш ефективне розв'язання практичних, загальноосвітніх, розвиваючих та виховних завдань, а й містить в собі величезні можливості для виклику та подальшого підтримання мотивації навчання.
Існують два підходи до навчання культури в процесі вивчення іноземної мови: суспільствознавський та філологічний. Перший підхід ґрунтується на дисципліні, що традиційно пов'язана з вивченням будь-якої іноземної мови.
Країнознавство розуміється як комплексна учбова дисципліна , що вміщує в собі різноманітні відомості фрагментарного характеру, і визначається як дисципліна в системі географічних наук, що займається комплексним вивченням материків, країн, великих районів.
Лінгвокраїнознавство з одного боку поєднує навчання мови, а з іншого - дає певні відомості про країну, мова якої вивчається. Оскільки основним об'єктом є не країна, а фонові знання носіїв мови, в узагальненому вигляді їх культура, то було б доцільніше говорити про культурознавство.
Проте термін "лінгвокраїнознавство" міцно увійшов в практику викладання іноземних мов і, можливо, його слід залишити. Проте потрібно чітко уявляти різницю між традиційним країнознавством та лінгвокраїнознавством. Якщо країнознавство є суспільнознавською дисципліною, якою б мовою воно не викладалось, то лінгвокраїнознавство є філологічною дисципліною, що в значній мірі викладається не як окремий предмет, а на заняттях з практики мови в процесі роботи над семантикою мовних одиниць.
При філологічному підході можлива постанова двох різних задач:
1. Вилучення культурознавської інформації з мовних одиниць. В цьому випадку на перший план як основна задача навчання висувається культура.
2. Навчання сприйняттю, або ознайомлення з мовною одиницею на фоні образу, аналогічного тому, що присутній в свідомості носія мови та культури. Мова іде про образ, сформований на базі національно-кодифіцірованих асоціацій, виключаючи індивідуальні та особистостні. Образ, на якому ґрунтується семантика слова чи фразеологізму, створюється у вивчаючого іноземну мову послідовно в процесі роботи над значенням мовної одиниці і виникає у всій повноті, коли студент зіткається з цією одиницею. При такому підході до роботи над семантикою, над національно-культурним компонентом значення на перший план вивчення висувається не культура, а мова і лінгвокраїнознавська компетенція, що покликана забезпечити комунікативну компетенцію, яка передбачає оперування аналогічними образами в свідомості промовця та слухача так, як це відбувається при спілкування між собою носіїв однієї і тієї ж мови та однієї і тієї ж культури.
Отже, головна мета лінгвокраїнознавства - забезпечити комунікативну компетенцію в актах міжкультурної комунікації, передусім через адекватне сприйняття промови (мови) співрозмовника і оригінальних текстів, що розраховані на носіїв мови. Лінгвокраїнознавство забезпечує розв'язання цілої низки проблем, зокрема головної філологічної проблеми - адекватного розуміння тексту. Ось чому воно виступає в якості лінгвістичної основи не лише лінгводидактики, а й перекладу. Бо для того, щоб перекладати, потрібно, передусім, повністю зрозуміти іноземний текст з усіма нюансами значення, включаючи підтекст, натяки, а вже потім з урахуванням адресата, підібрати відповідні еквіваленти в мові перекладу.
Лінгвокраїнознавство ставить своєю метою вивчення мовних одиниць, які найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу - носія мови та середовище його існування (1, с. 58).
Необхідність спеціального відбору і вивчення мовних одиниць, в котрих найбільш яскраво виявляється своєрідність національної культури і котрі неможливо зрозуміти так, як їх розуміє носій мови, відчувається у всіх випадках спілкування з іноземцями, при читанні художньої літератури, публіцистики, преси та при перегляді кіно- та відеофільмів, при прослуховуванні пісень і т. ін.
В число лексичних одиниць, що мають яскраво виявлену національно-культурну семантику, входять назви реалій (визначення предметів та явищ, які є характерними для однієї культури і відсутні в іншій), конотативна лексика (слова, що співпадають по основному значенню, та розрізняються за культурно-історичними асоціаціями) та фонова лексика, що означає предмети та явища, котрі мають аналоги в культурі, що порівнюється, та розрізняються за якимись національними особливостями - функціонуванням, формою, призначенням предметів і т. інш. Для лінгвокраїнознавства величезний інтерес становлять також фразеологізми, в котрих відображаються національна своєрідність історії, культури, традиційного образу життя народу - носія мови (2. с. 56).
Відбір одиниць з яскраво вираженою національно-культурною семантикою є задачею тих розділів лексикології та фразеології, котрі виступають в якості лінгвістичної основи лінгвокраїнознавства і можуть бути названі країнознавсько-орієнтовною лінгвістикою.
В мовознавстві прийнято виходити із значення слова як з відносин мовного знака з означаючим предметом не безпосередньо, а через сигніфікат (референт), котрий виступає як предмет думки, як зміст, з котрим співвідноситься дана мовна одиниця. Ось чому в лінгвокраїнознавській теорії слова, окрім безпосередньо денотативного (словникового) значення, прийнято розглядати весь комплекс асоціацій, що виникають в свідомості носія мови та культури при виникненні образу, викликаного даним словом або фразеологізмом. В цьому плані лінгвокраїнознавство тлумачить значення слова більш широко, чим це прийнято в традиційній семантології, і спирається на дані психолінгвістики, де значення слова - це не лише те, що зафіксовано в словниках, але образ, що включає низку асоціацій, як національно-кодифіційованих (спільних для усіх носіїв даної мови і культури), так і суто особистостних (останні виходять за межі лінгвокраїнознавства). Цей широкий комплекс прийнято ділити на його складові семантичні долі.
Таким чином, якщо виходити з лінгвокраїнознавської теорії, що основується на розмежуванні лексичного значення і лексичного фону, то реаліями слідвважати слова, що не мають понятійних співвідношень в мовах, які співставляються (із-за відсутності самих предметів), а фоновою лексикою - слова, що розрізняються своїми фонами із-за неспівпадання окремих семантичних долей (їх іноді називають другорядними ознаками). Та справа в тому, що самі ці окремі семантичні долі часто грають
Loading...

 
 

Цікаве