WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблеми двомовності в Україні. Суржик - Реферат

Проблеми двомовності в Україні. Суржик - Реферат


Реферат
на тему:
Проблеми двомовності. Суржик
А як же "суржик", де він, цей милий покруч, химерний мішанець, кровозмісне дитя білінгвізму?
Юрій Андрухович
Можливо, справжнє полювання на суржик тільки починається.
Тарас Кознарський
Про суржик сказано й написано багато. Щоправда, не так багато, щоб віднайти серед опублікованого солідну розвідку чи розділ монографії, але й не так мало, щоб не спробувати узагальнити й типологізувати доволі строкаті думки й судження. Рамки лінгвістичного контексту для цього феномена, схоже, завузькі, й він стає черговим міфом національного етно- та мовобуття. Навряд чи знайдеться в українській філологічній і культурній комунікації термін, що викликав би стільки емоцій та оцінок, різнотипних метамовних рефлексій, таку кількість наївно-лінгвістичних рецепцій, навіть побіжний огляд яких дає змогу окреслити лінгвосоціокультурну парадигму знань про суржик. Метамовна та оцінкова рефлексії настільки значущі для суржику, що саме вони, а не досить аморфна й розмита власне лінгвальна сутність визначають його існування як поняття: у спеціальних текстах це слово часто береться у лапки, наче щойно винайдена метафора, хоча довідкові видання наводять його як мовознавчий термін. Складається враження, що ті лапки потрібні авторові, щоб дистанціюватися від "нечистої мови", а тимчасом їхня присутність розмиває зміст поняття ще більше.
Образна мотивація цього лінгвістичного терміна доволі прозора та прозаїчна: суржик - суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо; борошно з такої суміші; елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно. Така ж змістово безбарвна мотивація суржикової посестри - білоруської трасянки: "суміш сіна з соломою для годування худоби".
Проте зовсім не зерново-борошняний фактор визначив біографію цього слова-поняття, а людський. Він перебуває на периферії й негайно при вимовлянні слова вголос у свідомості не спливає, але відзначений у Бориса Грінченка: "Человек смешанной расы. Се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села". Так, саме антропоморфна семантика дала відчутний імпульс для метафоричних парадигм і оцінок, що в той чи інший спосіб здатні модифікувати поняття "нечиста мова". Існування в Україні прізвища Суржик (потомок шлюбу представників різних рас) - переконливе свідчення стійкості людського, а отже емоційного фактора в побутуванні слова.
Образний перифраз "кровозмісне дитя білінгвізму" органічно вписується у антропоморфний портрет, додає до нього ще один штрих: кровозмішання від шлюбу близьких родичів - української та російської мов. Вислів, поставлений епіграфом до цієї статті, узято з україномовного оригіналу Андруховичевої відповіді на анкету про проблеми двомовності. Анкетування проводив російськомовний журнал, отож, публікуючи текст, редакція переклала його, й замість "милого покруча" з'явилося таке: "...где он, этот милый ублюдок, химерическая помесь, кровосмесительное дитя билингвизма?" ["Российско-украинский бюллетень", Москва-Киев, 2000, №6-7, с.99]. Не можна не помітити нових емоційних обертонів у семантиці персоніфікації, адже ублюдок етимологічно пов'язано з номеном "позашлюбна дитина". Отже, новонароджена дитина - Суржик - онтологічно є незаконною тричі: кровозмішання близьких родичів, різних національностей, позашлюбне дитя.
Упосліджений гібрид, продукт зв'язку двох мов, має всі ознаки фізичного та психічного каліцтва. Мовна каліч, скалічена мова, калічений суржик - ці та інші емоційні характеристики довершено синтезує інвектива Андрія Окари: "Хіба ж то мова? То каліка нещасна, а не мова!" ["Кур'єр Кривбасу", 2001, №134, с.5].
У міфологічному родоводі суржику простежується також тваринна лінія. Ображена національно-мовна гідність українця доволі часто виливається в образу-відповідь: російська мова - собача мова; ця "генеалогія" цілком закономірно відлунює в побіжно кинутому "й собі загавкаєш вуличним суржиком" (Оксана Забужко, "Книжник-ревю", 2001, №1). Емоційна тональність відрази і жаху (мовна химера; гидка суміш; ні Богові свічка, ні чортові шпичка), з якою говорять про суржик, виказує ставлення до нього як до "нечистої" мови зовсім не в лінгвістичному сенсі цього слова.
Абстрагувавшись так-сяк від зерново-борошняної субстанції суржику, лінгвісти зійшлися та тому, що це все-таки мова, хоч би як сакральна риторика цього поняття у національній культурі суперечила сутності мовної мішанки і хоч би якою безсистемною та невпорядкованою та мова була. Метамовна рефлексія в царині суржику негайно була спрямована в річище стратегії одного з можливих шляхів мовного виживання нації. Перспективи легалізації українсько-російського гібриду як повноцінної мови так і залишилися у площині хіба що публіцистичної інвективи на адресу тутешньої російської мови, яку під гарячу руку можна й суржиком охрестити: "псевдоросійський суржик, що пнеться у "другу державну"" ("Книжник-ревю"), та ще журналістських кпинів: слід узаконити суржик, "адже ним розмовляють, певно, навіть більше людей, ніж галицькою [мовою]" ("Донецкий кряж"), а чи запровадити "грецьку - на Донеччині, вірменську - на Миколаївщині, польську - на Львівщині, румунську - на Буковині, угорську - на Закарпатті. У містечках центральної України слід впровадити в діловодство суржик" ("ПіК"). Цю ідею залюбки підхоплює новітня літературна фантасмагорія:
Українці успішно занедбали свою мову, а перейти на інші вже не було змоги - інші були мертвими. Тому й залишилися з страшним суржиком, який просто різав вуха. Проте, саме він відігравав роль літературної мови.
(Андрій Герасим, повість "Одні")
Термін каже сам за себе: суржик - це погана мова, і згадка про неї, принаймні в публіцистичних дискурсах, одразу тягне оцінковий шлейф "зрада, мовне відступництво, манкуртство". Хоча, слід визнати, що всупереч власним намірам автори вже самою термінологією взаконюють для кровозмісного монстра нормальний мовний статус: суржикова мова; суржиковане спілкування; суржикізм; суржикомовна людина, суржикомовець, суржикомовний радянський народ, суржикомовність, суржикомовні школи, суржифікація української мови; суржикові інкубатори (російсько-українські школи), суржикова політика (концепція про дві рідні мови), суржиковий світогляд, суржикомислячий українець (амбівалентна свідомість, історичне безпам'ятство, національний нігілізм тощо); літературизований, текстуалізований суржик; суржиковані оповідання. Слово, в якому закодовано цілий спектр етнонаціональних, суспільно-політичних негативів, начебто чинить опір будь-якому спокійному, виваженому значенню; до того ж, по-моєму, важко абстрагуватися від звукового символізму шиплячого приголосного "ж": він, кажуть психолінгвісти, приблизно такий самий, як і нечистої мови: "поганий, грубий, негарний, важкий, небезпечний, злий".
Оцінковий шлейф, що претендує на субстанційні характеристики суржику, звичайно ж розмиває, як було сказано, його поняттєву сутність, а тому й певна дражливість терміна, і певна термінологічна сваволя,настійна потреба відхреститися від "мовної нечистоти" у біографії недолугого дитяти даються взнаки. Утворився доволі чисельний ряд лексем, яких вільно уживають на позначення суржику. Іноді трапляється "язичіє", питома семантика якого ("старослов'янська мова з домішками елементів російської і староукраїнської мов, західноукраїнських діалектів") та москвофільська заангажованість легко екстраполюються на українсько-російський гібрид. Своєю популярністю парадигма суржик - язичіє мусить завдячувати Іванові Франкові, який у
Loading...

 
 

Цікаве