WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема української мови - суржик - Реферат

Проблема української мови - суржик - Реферат

"нова історична єдність" - "радянський народ". Досить згадати бодай білоруський аналог суржику - "трасянку", де до початку дев'яностих незмивні плями білоруськості навіть у мовленні селян лишилися хіба у фонетиці.
Географічні, демографічні й соціальні аспекти побутування суржику дослідити досить важко - з огляду як на розмитість самого явища, так і на брак відповідних досліджень. До того ж носії суржику не ідентифікують себе окремою групою, а можуть зараховувати себе до найрізноманітніших груп: "православних" (згадаймо "Чухраїнців" Остапа Вишні), "хохлів", "руських", "українців", "совєтських людей". Політичні погляди сьогоднішніх носіїв суржику можуть також різнитися в найширших рамках - від затятих прибічників відновлення Союзу до не менш завзятих прихильників незалежності.
Втім, певні висновки можна зробити з розгляду етнолінгвістичної карти України. За переписом 1989 року українці складають 72,7 відсотка всього населення. При цьому 64,0 відсотка населення держави назвали своєю рідною мовою українську. Втім, для багатьох це означало родинну традицію чи політичний сентимент, бо реальна мовна ситуація є цілком відмінною від наведених вище цифр. Для оцінки цієї реальної ситуації соціологами Києво-Могилянської академії було запроваджено поняття "мови, якій надається перевага" (мова, яку вільно обирав респондент для відповідей на запитання, поставлені відразу двома мовами - українською і російською). За даними репрезентативного опитування в цілому українській мові в Україні віддають перевагу 43,6 % респондентів (показник цей різко коливається від 91,6 % у західному регіоні й 78,0 у центрально-західному, до 14,6% - у східному й 11,3 % - у південному). Схожі дані було отримано й під час опитування, проведеного центром "Демократичні ініціативи": самою лише українською в родині спілкується 37,0 % населення, лише російською - 32,7 %, а по-різному, залежно від обставин - 26,6 % (на всі інші мови національних меншин припадає лише 0,7 %). Звісно, й українська, й російська мова спілкування в самооцінці респондентів реально так само може виявитися суржиком (з домінуванням українського чи російського елементу). Однак більшість випадків родинної диглосії в сьогоднішній Україні можна ототожнити з суржиком цілком упевнено.
Українська література, вийшовши поза межі суто селянського побуту, постала перед вельми непростим завданням: як описувати по-українському життя верств, що в масі своїй є чужомовними? Подібні дискусії точилися від часів "Хмар" Нечуя-Левицького й драматургії Лесі Українки. Більшість українських радянських письменників (після Винниченка й Хвильового, які охоче вдавалися до відвертих русизмів для надання розповіді максимальної достовірності) воліли бодай у своїх творах плекати "щиру українську мову", майже завше загрожену щодо самого свого існування, й тому вводили суржик хіба як характеристику малосимпатичних героїв (на думку спадає безіменний Єльчин-залицяльник з Гончаревого "Собору" з його вікопомним "січас служить какось непривично"). Лише мало кому зі справжніх письменників, та ще й в часи відносної "відлиги", вистачало відваги іронізувати над самими собою щодо власної "надзвичайно далекої від народу" мови. А назагал україномовний сектор "української радянської культури" й мас-медіа послуговувався майже виключно дистильованою, псевдоромантичною й котурновою мовою "театру ім. Франка", - втім, відмінною від реальної мовної ситуації за лаштунками того ж театру.
Офіційно санкціонованою шпариною для суржику лишався гумор - від "Вишневих усмішок" до діалогів Тарапуньки-Штепселя й гуморесок Павла Глазового. Тут його завданням було не зачепити, крий Боже, тему русифікації, - а зробити обіграні сюжети ближчими й смішнішими для невибагливої масової публіки. Цей прийом діяв безвідмовно - і Вишня, і пізніше Тарапунька з Глазовим стали справжніми "культовими" постатями для масового українського споживача текстів і видовищ. І навряд чи слід їх за це ганити, - бодай у цьому вузькому секторі література й мистецтво лишалися дзеркалом реальної мовної дійсності.
Втім, серед україномовної міської інтелігенції, дедалі численнішої протягом останнього часу, виникла й інша функція суржика. Як проникливо зауважив Ю. Шерех-Шевельов, "в обставинах двомовності українського великого міста українська інтелігенція, говорячи по-українському, залюбки вдається до русизмів як емоційно забарвлених жаргонізмів. Явище протилежне селянському суржикові. Там настанова русизмів - піднести стиль, тут знизити". На потвердження цієї тези наведемо ще одну цитату з роману Оксани Забужко "Польові дослідження з українського сексу" (пересипаного англійськими, польськими, російськими та "блатними" включеннями): "набиваються, натрушуються, як пух у ніздрі, напохватні чуженецькі слівці і звороти… - і мусиш - або повсякчас провадити в умі розчисний синхронний переклад, що звучить вимушено і ненатурально, - або ж приноровлятися, як усі ми, самим голосом брати чужомовні слова в лапки, класти на них такий собі блазнювато- іронічний притиск як на забуцім-цитату (наприклад… "Ти себе що "побєдітєльніцей" почуваєш?")".
Досі ми говорили про українсько-російський суржик. Але, на теренах Галичини місце російських історично посідали польсько-німецькі, Закарпаття - мадярські, а Буковини - румунсько-німецькі вкраплення. Сьогодні, за умов, коли польська політична зверхність давно перестала бути пекучою проблемою, говірка львівських напівбогемних "кнайп" сприймається нами як ще одна риса місцевого шарму. Але якихось шістдесят років тому ситуація була докорінно іншою, і місцеві патріоти гнівно таврували чужинецькі нашарування в мові. Не менше суржикових рис притаманно й мові української діаспори, чистотою якої (на противагу зросійщеній "підсовєтській" мові) ця "діяспора" вельмипишається.
Втім, зі здобуттям Україною політичної незалежності й підвищенням статусу і престижності української мови, ситуація українсько-російського суржику трохи змінилася. До нього стали охочіше звертатися серйозні письменники. В останніх повістях Валерія Шевчука "Горбунка Зоя" (Сучасність, №3, 1995) та "Сім тітоньок великого музиканта" (Березіль, №12, 1996) ретельно виписано мовний статус кожного персонажа, й незрідка трапляються ремарки типу "говорила вона суржиком, але більш російським, аніж українським" чи "хлопчик, до речі, говорить досить правильно українською". Суржиком охоче послуговуються письменники покоління вісімдесятих - чи то для характеристики окремих персонажів, чи то продукуючи цілісні, іноді досить великі "суржикові" тексти (новели Богдана Жолдака "Маня чи Таня", "Про ізвращенцьов", "Яловичина", "Нікада впрєдь", п'єси Леся Подерев'янського тощо).
Нарешті, суржик посів значне місце в молодіжній субкультурі, куди він почав проникати ще з сімдесятих на рівні андеґраунду і де остаточно ствердився на першій "Червоній руті" 1989 року (тексти "Братів Гадюкіних", "Сестрички Віки"). І слід визнати, що ці калічені, огидні з погляду пуриста рядки на кшталт "я хочу бути твоїм антрацитом, ти будь моїм отбойним молотком" зробили для пробудження української свідомості в поколінні тінейджерів значно більше, аніж вірші лауреатів про "калиново-солов'їну мову". Причина цього феномена доволі проста: старші школярі й учні ПТУ раптом виявили, що українська мова анітрохи не гірше від російської обслуговує їхні нехай справді обмежені духовні попити, а суржик надавав текстам ще й відтінку забороненої пікантності.
Нарешті, якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотньому напрямкові. Зразків можна навести надзвичайно багато: від скандально-соковитої (на першому році головування в парламенті) мови Івана Степановича Плюща, що за пару років зробилася цілком нормативною, до віддрукованих на звичайній машинці оголошень на парканах на кшталт: "Обьява. Проводимо благоустрій дачних участків по западному стілью, або на замовлення". І не варто кпити з цих невідомих авторові "благоустроїтелів" з Боярки. Якщо їхній бізнес піде пристойно (сподіваємося, що з успіхом економічних реформ так воно й станеться), то за два-три роки вони друкуватимуть вже значно респектабельніші оголошення на доброму папері й доброю мовою.
Loading...

 
 

Цікаве