WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

і неросіян) і раз у раз агресивніше під'южування проти них, передусім проти свідомих українців, російськомовне населення, представлене в тому числі і денаціоналізованими українцями.
Важливими тут мали б стати:
1) з'ясування й усунення ганебного зловживання поняттям "націоналізм", що, як правило, означає патріотизм неросійських народів, у тім числі українців (тимчасом як патріотизм російський, навіть із шовіністичним відтінком, завжди толерується, а виступи проти нього кваліфікуються як "русофобія" [15]);
2) пояснення, що інтернаціоналізм можливий на грунті будь-якої національної мови, а не тільки російської;
3) боротьба проти виявів будь-якого шовінізму, не виключаючи й українського, якби він виник (але не сплутуючи його з "націоналізмом", любов'ю до свого народу при шануванні всіх інших);
4) поширення знання української мови як державної серед усіх етносів України, передусім українського, при повному протегуванні культурно-мовним, політичним, соціальним та економічним потребам усіх інших народів;
5) делікатне й тактовне ставлення до потреб всіх національних шкіл, де при всебічному ознайомленні із власною національною мовою і культурою було б створено умови для грунтовного засвоєння української мови, літератури та історії.
Перелічені побіжно перешкоди, що заважають дієвості джерел мовної стійкості українського народу, звичайно, крім суто організа-ційно-практичних заходів, вимагають для їхнього подолання великих зусиль фахівців-теоретиків у галузі мовознавства, історії, літератури, соціології й політології. Тут потрібні й глибокі наукові дослідження, які б висвітлили відповідні питання і спростували помилкові погляди на них, інауково-популярні праці, які б ознайомили з усією дотичною проблематикою широку громадськість. Якщо питання справжнього суверенітету України ставиться серйозно, а не обмежується декларацією, то подібна робота є невідкладною.
*) Обнадійливою подією тут є офіційне тлумачення Конституційним судом України статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування, та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України. Рішенням Конституційного суду України від 19 грудня 1999 року визнано:
1. Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах, які визначаються законом... Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов зайняття відповідних державних посад (статті 103, 127 та 148 Конституції України).
2.Мовою навчання в усіх навчальних закладах є українська мова. У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин.
Передумови і фактори формування мовної стійкості у слов'янських народів
Усі слов'янські народи майже без винятку опинялися перед загрозою втрати власної мови. Для деяких з них, а саме українців, білорусів, верхніх та нижніх лужичан, ця загроза цілком реальна й досі. Тому й лишається актуальним вироблення у слов'ян мовної стійкості, яка протидіє цій загрозі. Головні джерела, що живлять мовну стійкість, у всіх народів, у тім числі й слов'янських, однакові. Це - 1) національна традиція, 2) національна свідомість та солідарність, 3) національна культура, 4) національний мир та співробітництво з іншими етносами і народами. Проте у різних слов'янських народів неоднаковими були передумови і фактори, що сприяли або перешкоджали дії цих чинників.
Як і більшість народів Європи, усі слов'янські народи внаслідок християнізації втратили свою язичницьку традицію і дальшу національну традицію мусили будувати кожний у різний спосіб на руїнах язичництва. До національної традиції кожного із слов'янських народів увійшли тільки окремі фрагменти цієї дохристиянської спадщини, наприклад, частина обрядової поезії, адаптована християнством, хоч цю традиційну поезію (зрозуміла річ, у зміненому вигляді) зафіксовано на багато століть пізніш. У найдавнішій писемності слов'ян з її войовничим християнським духом, властивим неофітам нової релігії, для неї не знайшлося місця, так само, як не виявилося місця для відбиття всього розмаїття, напевне, наявних уже тоді слов'янських мов. Для потреб християнської церкви, що монополізувала майже всю тодішню культуру, усе слов'янство використовувало, по суті, лише дві мови: старослов'янську - переважно православні, і латинську - здебільшого католики. Латинська мова, поширена в середньовічній Європі як міжнародна, була зовсім чужа слов'янам. Старослов'янська мова, рідна лише для болгар та македонців, частини південних слов'ян, як близькоспоріднена була більш або менш зрозумілою для всіх слов'ян. Звідси здебільшого випливають різні передумови для вироблення мовної стійкості у різних частин слов'янства.
Здавалося б, у сприятливих умовах мала б опинитися та частина слов'ян, які використовували старослов'янську мову як богослужбову. Мова ця, близька до рідної кожного слов'янського народу, а для давніх болгар та македонців ідентична з нею, давала змогу легко засвоювати, а тим самим поширювати писемність серед південних і східних слов'ян. Латина цієї переваги не мала. Проте старослов'янська мова для більшості слов`янських народів, що її прийняли як богослужбову, була лише ерзацом, замінником мови рідної. Кінець кінцем це торкнулося навіть болгар і македонців, бо їхні новітні говірки в своєму розвитку настільки відхилилися від старослов'янської мови, що обом народам довелося в цілому просто її відкинути і при створенні своїх літературних мов опиратися на матеріал сучасних болгарських і македонських діалектів. Через це розвиток писемності і мовної традиції у слов'янських народів, що належали до православної церкви, полягав у поступовому витісненні старослов'янської мови власною при відносно незначній (за винятком російської й болгарської) адаптації її елементів1. Цей процес, як відомо, розтягся на цілі століття. Тому нові літературні мови на народній основі у східних, а частково й південних слов'ян остаточно сформувалися дуже пізно, протягом ХІХ, а іноді й ХХ століття (як у білорусів і македонців). Подібна мовна невизначеність за бездержавності більшості вказаних вище народів наражала щойно сформовані в основному ще безписемні національні мови на серйозну небезпеку - їхню втрату.
Негативним психолінгвістичним чинником для бездержавних слов'янських народів, територіально суміжних із сильнішими слов'янськими сусідами, став сам факт появи чужої спорідненої, але "вищої" щодо рідної (бо "божественної") мови. Створювався прецедент для подібних дальших ксенофільських
Loading...

 
 

Цікаве