WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

мові здобували не тільки К.Чапек і Я.Гашек, а й підприємства Баті та Шкоди. На цих прикладах можна переконатися, що дуже часто національна економіка й техніка прокладають шлях мові у світ. Тим важливіша роль матеріальної культури, національної економіки в зміцненні мовної стійкості народу в своїй країні, бо зрозуміло, коли національ-на мова стає мовою представників усіх професій, швидко й природ-но внаслідок потреби в ній починає розвиватися національною мовою і термінологія всіх галузей науки й техніки, а це робить мову ще більш розвиненою. Тепер, на порозі ХХІ століття, жоден народ не може жити в повній ізоляції від інших і майже неможливим є існування абсолютно однорідних в етнічному відношенні держав. Навіть у порівняно невеликих, в основному однонаціональних країнах Західної й Північної Європи, крім основного народу,обов'язково проживає одна або кілька меншин: у Нідерландах - фризи, у Данії - фарерці, шведи і норвежці, у Швеції - саами, у Фінляндії - шведи і саами і т. ін. Стійкості мови сприяє мир і співробітництво між основним народом певної країни та її національними меншинами. Без цього виникають конфлікти, які розхитують (і часто дуже серйозно) міжлюдські, соціальні, економічні й етнічні стосунки, а це негативно відбивається на становищі мов, у тому числі й основного народу. Щоб уникнути цього, поряд з тим, що мова основного народу країни має стати загальнодержавною на всій його території, мають бути забезпечені культурно-мовні права всіх меншостей, забезпечена рівність усіх етносів. Це не тільки морально й гуманно, а й практично корисно. Адже національні меншини, як правило, представники народів суміжних країн, які становлять їхнє основне населення, і вони ніби містки пов'язують ту чи іншу національну територію із суміжними народами. Так, в Угорщині проживають, крім угорців, румуни, серби, хорвати, словенці, німці, словаки. Усі ці народи становлять основне населення суміжних країн. На відміну від довоєнних урядів, які будь-що намагалися більшість цих етносів асимілювати, у сучасній Угорщині, навпаки, протидіють асиміляцій-ним тенденціям, що часом серед них виникають, бо, між іншим, якби всі вони змадяризувалися, Угорщині було б значно важче, ніж тепер, налагоджувати контакти з навколишнім світом.
В Україні фактично поки що цілком забезпечено тільки становище російської мови. Що ж до української, то сьогодні ні в кого не викликає сумніву її кризовий стан, особливо на сході України. Не можна визнати нормальним і стан мов інших народів, що населяють Україну. Адже в Україні живуть, крім українців і росіян, ще білоруси, поляки, болгари, чехи, євреї, греки, молдовани, угорці, гагаузи, уруми, караїми і чимало представників інших народів. Для забезпечення їхніх мовно-культурних потреб знадобляться значні зусилля. Поширення знання української мови серед них і, що найсумніше, серед значної частини українців, також є складним завданням. А як же може викликати повагу до своєї мови народ, який часто сам її не поважає? Отже, насамперед треба було б докласти зусиль для популяризації й поширення української мови серед самих українців. І тут знову слід наголосити на ролі письменників у цій важливій справі. Доки кожен з них не відчуватиме всієї відповідальності за свою працю, не сприйматиме її як національну місію, а ту халтуру й сірятину, що подекуди ще виходить з-під його пера, не оцінюватиме як дискредитацію свого народу, годі нам дивуватися з падіння інтересу до української книжки, слова, мови. Звичайно, українську книжку можуть не читати й через незнання мови, її "непопулярність", "непрестижність". Але не тільки в цьому причина. Так, роман О.Гончара "Собор" у той час, коли він зазнав найбільших нападок, які, до речі, створили йому своєрідну рекламу, читали й люди зовсім далекі і від української мови, і від української літератури. Ті самі люди залюбки читали в оригіналі, доки не з'явився його російський переклад, гостросюжетний український роман Ю.Дольд-Михайлика "І один у полі воїн". А книжки для дітей М.Трублаїні свого часу читали всі юні читачі, не чекаючи на переклади. Ще раніше такою ж популярністю користувалися романи В.Винниченка. Отже, велика відповідальність лягає на письменника, що пише українською мовою, мовою, якою творили Шевченко, Франко, Леся Українка, Коцюбинський, Стефаник, Винниченко й інші наші класики. Однак заради об`єктивності слід зазначити, що є тут і зворотній зв'язок: що чисельнішим і вимогливішим ставатиме український читач, то більше стимулів буде для українського письменника писати дедалі краще.
Національна традиція, національна свідомість і солідарність, націо-нальна культура, національний мир і співробітництво з усіма народами, а насамперед з тими, з ким живемо разом на одній території, - ось ті джерела, що живлять мовну стійкість, поступово підводячи народ до мовної стабільності. Для того, щоб повністю її забезпечити, залишається тільки оформити юридично те, що цілком готове до економічного й політичного суверенітету.
Проте залишається ще одна умова, що, як можна було переконатися з понад шістьох останніх десятиріч історії Радянського Союзу, здатна серйозно загальмувати дію тих чинників, про які йшлося. Найлегше і найкраще і соціальні, і національно-мовні проблеми розв'язуються в умовах правової, демократичної держави. Однак на порозі двадцять першого століття несприятливі умови можуть тільки загальмувати, але аж ніяк не зупинити розвиток народів, а разом з ним і зміцнення мовної стійкості. Про це свідчить хоч би приклад Європи, де кількість визнаних офіційних мов неухильно зростає. Якщо в 1815 р. (під час Віденського конгресу) їх було лише 13, то в 1919 році (під час підписання Версальської мирної угоди) - уже 27, а в 1945 р. (під час Потсдамської конференції) - 35 [9]. Отже, поява дедалі нових офіційних мов - закономірність загальносвітова. І на цьому тлі піднесення статусу української мови до рівня державної мови України виглядає не як виняток, а як закономірність. Можна дивуватися лише з того, що це не сталося раніше, що мову доведено до передкризового, якщо не просто кризового, стану. Проте не слід гадати, що зміцнення позицій мови відбудеться саме собою або, що нам би вибачили нащадки, якби через недалекоглядність і недбальство ми втратили свою мову, і що це можна було б "списати" на "несприятливі обставини". Мовна стійкість народу, як свідчать наведені приклади, залежить не стільки від обставин, скільки від його бажання і волі. При бажанні можна воскресити навіть мертву або напівмертву мову, при небажанні - можна і з цілком живої мови зробити мертву.
До проблеми мовної стійкості українців
(питання внутрішніх перешкод)
Мовна стійкість народу, як ми встановили, залежить від дієвості чотирьох джерел - національної
Loading...

 
 

Цікаве