WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

причину цього лінгвістичного дива має бути цілком однозначною. Його уможливило те, що євреї, хоч і втратили майже все, що потрібно для існування народу - передусім свою національну терито-рію, не втратили своєї національної традиції, збереженої в пам'ятках, писаних івритом. Цейнаціональний скарб вони зробили основою своєї глибоко національної релігії, у якій відбито історію народу, його релігійні догмати, най-кращі твори фольклору й літератури, звичаї, закони судочинства, ритуальні настанови (аж до основних приписів щодо способу життя і в тім числі характеру національних страв). Як складники віровизнаннєвої релігії - усе це стало протягом багатьох століть предметом старанного вивчення, а разом з цим таким предметом став іврит, мова, якою відтворено цю важливу національну традицію. Іврит вийшов з ужитку як розмовна мова, але залишився важливою частиною національного життя, бо ця мова пов'язувала народ зі своїм найдавнішим минулим, своєю історією впродовж віків і водночас єднала євреїв усього світу, - де б вони не жили, якою б мовою не користувалися як розмовною, в єдину цілість. Ним користувалися як мовою національних релігійних настанов, вели листування між громадянами, що жили в різних країнах, писали й нові твори - релігійні, наукові, мистецькі [5]. Через це, коли виникла в цьому потреба і склалися сприятливі обставини, стало можливим відродити його в усіх сферах сучасного життя.
Історія івриту по-своєму унікальна, але принцип, що лежить в основі його відновлення, аж ніяк не виняток, радше - правило. Усі народи, що відроджуються, відроджують свою мову або зміцнюють її позиції, спираючись насамперед на національну традицію, свою найглибшу історичну пам'ять.
Показовий і такий приклад. У 1777 р. помер останній носій кельтської корнської мови, поширеної колись у Корнвалії (Корнуеллі у Великобританії), жінка на ймення Дороті Пентрет. Коли патріоти Корнвалії почали відроджувати наприкінці ХІХ ст. корнську мову, виходячи з того, що вона має свої писемні пам'ятки, а в англійських говірках Корнуеллу виступає багато корнських слів, то надихала їх насамперед давня корнська традиція. Адже саме корнською мовою створено свого часу оригінали уславлених переказів про короля Артура й лицарів Круглого Столу, а також прекрасну легенду про Трістана та Ізольду, які справили великий вплив чи не на всі літератури Європи (зокрема на українську літературу, про що свідчить поема Лесі Українки "Ізольда Білорука") [6].
Шведська адміністрація і шведська наука у ХVІІІ ст. констатували неперспективність фінської мови та прогнозували швидке її зникнення. Пропонувалося витіснити фінську мову в Фінляндії, замінивши її шведською, а для потреб лінгвістичної науки влаштувати своєрідний музей просто неба, зберігши кілька фінськомовних повітів десь біля полярного кола, на кордоні з Лапландією. З виданням Е.Ленротом у 1835 р. "Калевали" розпочинається небачений розквіт фінської мови і культури. "Калевала" стала невичерпним джерелом для фінської літератури, образотворчого мистецтва, музики. ЇЇ впливу відразу зазнали й інші літератури світу. Як відомо, класик американської літератури Г.Лонгфелло спеціально вивчав фінську мову, оскільки віршовий розмір "Калевали", система прийомів її написання, зокрема уживання паралельних синонімів, на його думку, були найприйнятнішими для реалізації його задуму - написання поеми "Пісня про Гайявату", де він їх з успіхом і застосував.
Народження нових літературних мов не обов'язково починалося з пошуків витоків національної традиції. Але завжди саме з них починався їхній розквіт, їхнє змужніння: у естонців - це епос "Кале-віпоег", у латишів - "Лачплесіс", у сербів - героїчні пісні, видані Вуком Караджичем, у чехів - "Зеленогірський" і "Краледвірський" рукописи. Литовців могли надихати вже сама їхня старовинна мова, усвідомлення того, що литовський селянин ще й досі на порозі ХХІ ст. говорить мовою, яка своєю старожитністю не поступається давньоіндійській мові священних гімнів Ріг-Веди або давньогрецькій мові гомерівських поем. Надихали їх і славні часи Великого князів-ства Литовського, землі якого в часи Вітаутаса сягали від хвиль Балтики до берегів Чорного моря. Саме завдяки унії з Литвою Польща стала державою "від моря до моря". У натхненних поезіях Майроніса, у геніальних картинах Чюрльоніса оживала перед ними ця славетна старовина, і саме вона, коли, здавалося б, литовська мова ось-ось мала загинути, відродила і зробила її настільки міцною, що тепер навіть смішно і дивно згадувати ті часи, коли вчені били на сполох: "Записуйте скоріше литовську мову. Адже її чути тільки під селянською стріхою. Литовці всі скоро полонізуються або понімечаться". Тим часом литовська мова зміцніла, як ніколи.
Не становлять винятку й українці, бо "Кобзар" Тараса Шевченка, що начебто підсумував усе найвизначніше в українській національній традиції, відбив сучасне і накреслив шлях до майбутнього, тим самим заклавши основи нової української літературної мови, а разом з нею і літератури. Без цієї великої національної Книги чи існували б українці і досі як народ?
Ці приклади переконують у слушності думки: "Народ, що має минуле, має й майбутнє". І що глибше сягають корені національної традиції, то міцніше стоїть дерево національної культури, а тим самим і мови.
Знання національної традиції, своєї історії сприяє розвиткові національної свідомості, основним носієм якої є національна інтелігенція. Проте доки ця свідомість зосереджена тільки в ній, не стала, хай не в такій концентрованій формі, набутком усього народу, не пов'язалася із своїм зовнішнім практичним дійовим виявом -національною солідарністю, національна свідомість мало що важить. Там, де є національна релігія, національна свідомість розвивається завдяки їй. Утім, цю роль відіграли й різновиди світових релігій, зокрема християнства, оскільки належність до певних конфесій часто пов'язується з належністю до певних національностей. Крім того, поширенню національної свідомості дуже сприяє література, особливо історична проза, романи, сучасний епос. Так, в історії польської літератури давно усталилася думка, що класик польської літератури Ю.Крашевський вирвав із рук польських жінок французьку книжку і вклав у них польську [7]. Ці жінки, майбутні матері, виховали потім цілі покоління польських патріотів. Величезне значення для виховання національної свідомості в поляків мала відома трилогія Г.Сенкевича, якою зачитувалися всі в Польщі - від найубогішого наймита до найбагатшого аристократа.
Національна свідомість і національна солідарність нерозривно пов`язані. По суті, це два вияви того самого почуття, що можна б назвати патріотизмом, повагою, любов'ю до свого народу. Тільки свідомість - це думка, а солідарність - дія.
Loading...

 
 

Цікаве