WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

Проблема мовної стійкості та її джерела (пошукова робота) - Реферат

іспанська, 11) португальська, 12) італійська, 13) латинська (Папська область - Ватикан); у 1919 р. додались - 14) норвезька, 15) фінська, 16) литовська, 17) латинська, 18) естонська, 19) білоруська, 20) українська, 21) чеська, 22) румунська, 23) угорська, 24) сербохорватська (нині її розглядають як дві окремі мови - сербську і хорватську), 25) болгарська, 26) албанська, 27) грецька; у 1945 р. додались - 28) ісландська, 29) фарерська, 30) ірландська, 31) словацька, 32) словенська, 33) македонська, 34) ретороманська, 35) мальтійська. Цей список зростає й далі, бо після 1945 р. додалися ще мови: 36) фризька, 37) каталанська, 38) галісійська, 39) баскійська. У поданому тут списку єдина зміна стосується польської мови: на час Віденського конгресу (хоч пізніше цю функцію було скасовано) польська мова визнавалася як офіційна, - а по суті державна, - мова Польського королівства (1815 - 1830 рр.).
10 Филин Ф.П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков // Историко-диалектологический очерк. - Л., 1972. - С. 637.
11 Пор., наприклад: "... поки середньоазіатські народи будуть з'ясо-вувати свої стосунки один з одним і з пожадливими південними сусідами - ми, росіяни (не тільки великороси, а й малоросіяни й білоруси) повинні будемо тримати "на замку" наші південно-східні кордони й будувати, відновлювати нашу власну могутність..." (Фоменко А. Ось Москва - Берлін? // Литературная Россия. - 1990. - № 33. - С. 19); "Та наш народ і поділився на три гілки лише по грізній біді монгольської навали та польської колонізації" (Солженицын А.И. Как нам обустроить Россию? (Посильные соображения) // Литературная газета. - 1990. - 1990. - № 33. - С. 3). Слід гадати, що однією з причин важкості й повільності вироблення української національної свідомості певною мірою спричинилася й близькість староукраїнської (православно-церковно-слов'янської) національно-мовної традиції до відповідних традицій суміжних, переважно східнослов'янських, народів. Там, де цього не було, у західних і південних слов'ян, усвідомлення самобутності своєї національної традиції з'явилося раніше.
12 Серед найважливіших публікацій, де порушено цю тему, не можна не згадати дві статті, в основу яких були покладені відповідні доповіді на І конгресі Міжнародної асоціації україністів: Русанівський В.М. Задача про три труби (міжнародне співробітництво в галузі української культури: стан і перспективи) // Літературна Україна. - 1990. - № 37. - С. 3; Дашкевич Я. Політичне ошуканство чи провокація? (Крах українізації 20 - 30-х рр.) // Там само. - 1990. - № 40. - С. 4.
13 Мабуть, саме через це у нас (колишньому СРСР. - О.Т.) такою великою популярністю користувалися різні футурологічні прогнози, причому на близьке майбутнє, за якими передрікалося неминуче злиття всіх націй і мов не лише СРСР, а й усьогосвіту, що мало психологічно примирити людей з мовною асиміляцією (русифіка-цією). Тій же меті, напевне, служила концепція "нової історичної спільності - радянського народу", що ще зовсім недавно активно пропагувалася й обгрунтовувалася радянською наукою.
14 До війни звинувачення в націоналізмі, супроводжувані репресіями, крім українців, стосувалися переважно польського і німецького населення України, після війни - єврейського, що виявлялося, зок-рема, у боротьбі проти так званих "безрідних космополітів".
15 З огляду на це, зміст поняття "націоналізм" (особливо, коли йдеться про негативне значення, набуте цим поняттям у колишньому Радянському Союзі) варто взагалі переглянути, тим більше, що його занадто довільне вживання (до виявів "українського націоналізму" в широких російськомовних колах, наприклад, схильні й досі відносити постійне користування українською мовою, співання українських пісень, невдоволення катастрофічним станом української мови тощо) у минулому стало причиною загибелі великої кількості нині "посмертно реабілітованих" осіб.
1 Дуже активно, як відомо, використовував старослов'янські елементи Т.Шевченко, який щодо цього йшов ще за староукраїнською мовностилістичною традицією XVIII ст. Шевченко включав старослов'янські елементи як готовий матеріал для надання мові своїх творів стилістичного відтінку урочистості (іноді, навпаки, іронії та сарказму). Проте в подальшому українська мова цим шляхом не пішла.
17 Важливо відзначити, що реально національна традиція кожного слов'янського (та й неслов'янського) народу щільно пов'язана з його мовою. Через це з відмиранням давнішої мови кожен народ мусить часто свою національну традицію, історичну пам'ять "перевдягати" в новіші форми. Через це, скажімо, безпосередня національна традиція українців пов'язана з "Кобзарем" Шевченка та історичними думами, а не зі "Словом о полку Ігоревім", так само, як, наприклад, найглибша національна традиція для сучасного англійця пов'язана не стільки з давньоанглійським епосом "Беовульф", скільки з творами В.Шекспіра, як для сучасного німця національна традиція в'яжеться не стільки з давньонімецькою "Піснею про Гільдебранта" і навіть не з пізнішою "Піснею про Нібелунгів", скільки головно з творчістю Й.-В.Гете. Одним із засобів поглиблення історичної пам'яті є переклад або, точніше кажучи, переспів творів давньої літератури сучасною мовою, іншим - поширення норм сучасної фонетики на давню мову. Проте ці засоби лише деякою мірою наближають застарілу з мовного боку спадщину, безпосереднє її наближення до сучасників неможливе, бо навіть твори віддаленіших класиків, пов'язаних із сучасною мовною традицією (Шевченка для українців, Пушкіна для росіян, Міцкевича для поляків), як відомо, уже потребують коментарів.
18 Більш уповільненим і проблематичним стосовно перспектив цей процес є у кельтських народів і басків. Очевидно, і тут його кінцевим наслідком має стати мовне й національне відродження. Проте оскільки йдеться про народи, включені до складу відносно невеликих і тому вельми централізованих держав (Англії, Франції, Іспанії або розколотої Англією Ірландії) і тому дуже мовно асимільовані, поки що важко прогнозувати тривалість і конкретний перебіг цього процесу.
19 Незважаючи на всі заходи, спрямовані на підтримку розвитку серболужицьких мов (особливо значні в період існування НДР), поки що важко передбачити їхню подальшу долю (особливо стосовно нижньолужицької мови). Для носіїв цих мов, принаймні виходячи з їхнього нинішнього соціолінгвістичного стану, не можна цілком виключити у більш чи менш віддаленій перспективі і їхньої повної германізації. Утім, випадки рекреації у нашому столітті навіть вимерлих мов лишають деяку надію, що поки що живі слов'янські мови збережуться й надалі (звичайно, за умови зацікавленості в цьому їхніх носіїв).
Loading...

 
 

Цікаве