WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мова як джерело відомостей про історію слов’ян - Реферат

Мова як джерело відомостей про історію слов’ян - Реферат

у дохристиянські часи відомостей не збереглося. Проте, враховуючи потреби державних інститутів, можна висловити припущення, що навчання грамоти якоюсь мірою існувало і до реформи 988 р. Адже, згідно з договорами Русі з греками, хтось повинен був читати і писати князівські грамоти та заповіти вояків, які від'їжджали на службу до Візантії, вести записи податків тощо. Початково це могли бути вихідці з південнослов'янських країн. У середині X ст. у Києві вже функціонувала церковна община, яка мала свої церкви: Св. Іллі та Св. Миколая на Аскольдовій могилі. В них були церковні книги та люди, які вміли їх читати під час відправ. При храмах, вірогідно, існувало й індивідуальне навчання грамоти.
Після церковної реформи Володимира виникла потреба у навчанні та вихованні грамотних людей, для чого були запроваджені державні школи. Літопис повідомляє про відкриття шкіл у Києві, Новгороді. До школи у Києві приймали дітей замолених верств населення - "нарочитої чаді", а у Новгороді брали дітей старост та попів. Це, можливо, вказує на існування шкіл двох ступенів: для виховання вищих та нижчих служителів церкви. В школі навчали насамперед читання, а потім вже писання та рахування. У початкових школах елементарною наукою було читання. Навчання починалося з вивчення абетки, складів та читання по книгах Апостола та Псалтиря, які виконували роль підручників. Подібне навчання по складах підтверджується археологічними знахідками, зокрема шкільними вправами хлопчика Онфима, знайденими серед новгородських берестяних грамот. Більшість вихованців парафіяльних початкових шкіл навчалися лише читати, а подальші знання вони (попи, дяки) набували в своїй практичній діяльності перед висвяченням.
Щодо вищої освіти, то з цього приводу тривалий час точилися дискусії, хоч у літопису й згадується "книжне навчання". Церковний історик Є. Голубинський категорично заперечував думку, що в Київській Русі нібито існувала проста грамотність. Він гостро критикував В. Татищева, який у своїй "Історії" описував різні навчальні заклади при єпископіях, княжому дворі, князівмеценатів тощо. Татищев, наприклад, повідомляє, що у 1086 р. Ганна (Янка) Всеволодівна, ставши черницею Андріївського монастиря у Києві, заснувала при ньому школу для дівчат, де навчали грамоти, співів, шиття тощо. З твердженням Голубинського не згоден відомий український вчений М. С. Грушевський. На підставі аналізу Послання Климента Смолятича до пресвітера Фоми він переконливо довів, що на Русі дійсно існувала вища освіта. Климент Смолятич - дуже освічена, видатна людина, яку літопис називає "книжником" та "філософом", яких раніше не було в Русі. У своєму Посланні до Фоми він переконує того, що вища освіта для вищих ієрархів церкви є необхідною, посилаючись на духовних діячів Київської митрополії. Він спирається на авторитет античних філософів та письменників "от Омира, от Арістотеля і от Платона", а не на відомих отців християнської церкви. Люди, яких називає Климент, це ті, що здобули вищу освіту. Під останньою малися на увазі богословсько-філософські дисципліни: богослов'я, філософія, риторика, граматика, співи та вивчення іноземних мов. Таку освіту можна було отримати в XI ст. у київській писемній школі при Софійському соборі, а у XII ст. при Печерському або Бидубицькому монастирях, в Чернігові, Переяславі, Галичі - у школах при єпископіях. Особливого значення у вищих школах надавалося вивченню іноземних мов. Серед них на першому місці, безсумнівно, була грецька мова, якою написані канонічні книги православної релігії і якого за тих часів та й значно пізніше нерідко велися церковні відправи. Саме тому володіння грецькою мовою було вкрай необхідне для вищих ієрархів церкви. Крім того, київські митрополити були переважно греками, більшість яких мали вищу візантійську освіту. В оточенні київського митрополита чимало людей мали добру освіту, про що й пише Климент. Деякі з них, можливо, були перекладачами та писарями тих "книг многи", про які згадує літопис 1037 р.
Друге місце за значенням, найімовірніше, посідала латинська або, як дехто гадає, варязька мова. Вивчення іноземних мов було необхідне не тільки духовним особам, а й світським, що добре усвідомлювалося за тих часів, про що свідчить вислів Володимира Мономаха в його "Повчанні дітям". Про свого батька Всеволода Ярославича він писав: "яко бо отець мой, дома сЂдя, изумЂяше 5 язык, в томъ бо честь от инЂх земль". Вірогідно, це були грецька, латинська, німецька, угорська та половецька мови.
У Київській Русі дуже рано з'явилася іноземна перекладна література. Вже в XI ст. у скрипторії при Софійському соборі, а пізніше й інших місцях, слов'янською мовою перекладено відомі у всьому світі твори: "Хроніка" Георгія Амартола, "Історія іудейської війни" Иосифа Флавія, Хроніка Сінкела, "Житіє Василія Нового", "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, "Житія Стефана Сурозького", "Александрія", "Пчела", "Повість про Акіра премудрого", "Шестоднев" Іоанна, екзарха болгарського, "Деівгенієве діяніє", "Фізіолог", Пандекти Никона та ін, Ці твори мали виключне значення для поширення освіти та тогочасних наукових знань.
Як бачимо, в Київській Русі існувала вища освіта, яку отримали такі видатні діячі тих часів, як Іларіон, Феодосій Печерський, Нестор, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Мойсей Видубицький, автор "Слова о полку Ігоревім", Ярослав Мудрий, його сини - Ізяслав, Святослав, Всеволод, онуки - Святополк та Володимир Мономах, Володимир Василькович та ін.
Крім початкових шкіл, утворених з ініціативи держави, існувало й приватне, індивідуальне, навчання. Ним займалися головним чином дяки при церквах та, можливо, ченці монастирів, при яких могли бути школи для дітей. Один з авторів давніх графіті на ім'я Піщан написав, наприклад, на стіні Софійського собору у Києві:"Піщан писав, ходивши до дяків учеником". Поступове поширення грамотності на Русі засвідчується й написами на різних ремісничих виробах, знайдених в Україні. Привертають увагу: напис на мечі "Коваль Людота", знайденому в с. Хвощоватому, на корчагах з Києва - "Мстиславова корчага", "Благодатніша повна корчага сія" та на згаданому пряслиці "Янка вдала пряслень Жирці" та ін. Однак, безперечно, більш масовим матеріалом, що свідчить про проникнення грамотності у всі сфери життя, в тому числі й у побут, є берестяні грамоти та написи-графіті, знахідки яких вже налічуються сотнями.
У період феодальної роздрібненості Русі продовжувався подальший розвиток писемної культури: виникали нові провінційні центри, але всі вони, аж до татаро-монгольської навали, були під великим впливом блискучих досягнень київської писемної школи.
Використана література:
1. Селищев А. М. Старославян. язык, ч. 1 - 2. М., 1981 - 52;
2. Мейе А. Общеславян. язык. М., 1981;
3. Вайан А. Руководство по старославян. языку. М., 1992;
4. Беседина-Невзорова В. П. Старославян. язык. X., 1982;
5. Вступ до порівн.-істор. вивчення слов'ян, мов. К., 1996;
6. Цейтлин P. M. Лексика старославян. языка. М., 1977;
7. Станівський М. Ф. Старослов'ян. мова. К., 1983;
8. Бирнбаум X. Праславян. язык: достижения и проблеми в его реконструкции. М., 1987;
9. Толстой Н. И. Старославян. язык. - Касаткин Л. Л. Церковнославян. язык. В кн.: Лингв. знциклопед. словарь. М., 1990.
Loading...

 
 

Цікаве