WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Засоби милозвучності української мови - Реферат

Засоби милозвучності української мови - Реферат

терміни майже тотожні, але тільки майже. Більшою чи меншою сонорністю (що залежить від участі голосу в творенні звуків) наділені і голосні, і приголосні. А вокалічність мови визначається кількістю голосних порівняно з приголосними в мовному потоці (не в системі!). За даними В.Г.Ветвицького[7], на кожні 100 звуків у фінській мові 51 голосний і 49 приголосних; в італійській - 48 голосних і 52 приголосні; у російській - 42 голосних і 58 приголосних; у німецькій - 36 голосних і 64 приголосних.
За нашими підрахунками, у системі української мови голосні становлять 15,8%, приголосні - 84,2%. У мовленні (народнопоетичному, яке найбільш зберігає національні основи української мови) голосних - 45-46%. Добре видно, що українське народнопоетичне мовлення насичене голосними й справді близьке до італійського, мало перед ним поступаючись. Щоправда, в літературному мовленні українська мова під різними впливами багато в чому втратила свою вокалічність: кількість голосних у ній знижується до 42%, а кількість приголосних відповідно зростає - 58%.
Вокалічність української мови (власне її гучність) посилюють сонорні приголосні (разом з голосними вони складають 70%) та дзвінкі приголосні (особливо враховуючи незначне в цілому оглушення дзвінких у кінці слова та в середині перед наступними глухими). Ці звуки в літературі прийнято називати голосовими.
Посилюють вокалічність мовлення (правильніше - регулюють її) розвинені в українській мові паралельні лексичні й граматичні форми типу: у - в, і - й, у - в - уві - вві, від - віді - од - оді, з - із - зі, ся - сь, мо - м, ти - ть, би - б, же - ж. Пор.: був у тебе була в тебе; був удома - буду вдома; Василь і Петро - Петро й Василь; у полі - в обід - уві сні; відняти - відібрати - одібрати - одбігти; з обідом - із сиром - зі мною; спізнився Микола - спізнилась Олена; ходімо разом - ходімо утрьох; перемагати й жити - перемагать і жить; був би сьогодні- було б учора, беріть же - бери ж. А також: щоб - щоби, хоч - хоча, лиш - лише, більш - більше, знов - знову, звідкіль - звідкіля та інші. Такі форми дозволяють чергувати голосні й приголосні в мовному потоці, що, в свою чергу, дає можливість уникати зайвого збігу як приголосних, так і голосних, що однаковою мірою небажано.
Особливо зростає кількість таких паралельних форм, якщо звернутися до тих слів, які можуть починатися на і або й, у або в. Вони досить численні і також розширюють можливості урівноваження вокалізму з консонантизмом. Пор.: Іван - до Йвана, іти - йти, імення - ймення, імовірно - ймовірно, убогий - вбогий, убрання - вбрання, удень - вдень, вгнути - угнути, уволю - вволю і багато інших подібних слів.
Уперше спеціально приділив увагу цьому аспектові милозвучності української мови В. Самійленко. У статті "Дбаймо про фонетичну красу української мови" він писав, що "жива народна мова має кілька дуже простих способів до уникнення збігу багатьох шелестівок (приголосних. - Н.Т.), і через те слова єднаються плавно, легко до вимови, мова бринить повноголосне й музикальне"[8]. І трохи нижче: "... паралельні форми ... дають змогу рівноважити вокалізм із консонантизмом і надають живій українській мові звучності і плавності"[9]. Як стверджує автор, аналогічними засобами послуговується й італійська мова. І коли українська мова "не займає першого місця по евфонічності", то це головним чином через те, що "порушує фонетичну рівновагу в бік консонантизму трохи частіше, ніж мови італійська й іспанська"[10] .
Посилює гучність (сонорність) загалом відкритий характер усіх українських голосних (особливо ж а та е) і тяжіння до відкритого складу. Як справедливо відзначив М.Михайлов: "Роль відкритих складів у створенні милозвучності мовлення очевидна: побудовані за законом висхідної гучності, вони не тільки посилюють загальне звучання мовлення, надають йому плавності, музикальності, але й усувають неприємний для слуху відтінок, який мають шиплячі або свистячі приголосні"[11].
Гучності української мови сприяє відсутність редукції, яка взагалі властива мовам з більшою консонантністю. Про значення відсутності редукції для посилення вокалічності мови пише грузинський мовознавець Г.М. Гогічадзе. "Позитивні ознаки голосних грузинської мови, - на його думку, - полягають у яскравості їх звучання, а також у тому, що вони не зазнають більш чи менш помітних змін ні від впливу наголосу, ні від сусідства з приголосними звуками, бо стійкість голосних у мові є ознакою вокальності мови"[12]. Щоправда, в літературі є й інші трактування ролі редукції для естетичної оцінки звучання мовлення. Так, М.Михайлов у згаданій статті пише: "Звуки російського мовлення зазнають великих комбінаторних змін. Наприклад, голосні змінюються не тільки залежно від місця щодо наголосу, але й залежно від якості сусідніх приголосних. Ця фонетична особливість запобігає однозвучності, створює в мовленні своєрідні переливи відтінків"[13]. Неоднакова оцінка того самого явища, очевидно, пов'язана з індивідуальними особливостями естетичних оцінок звучання носіями окремої мови.
Отже, українські голосні, зазнаючи дуже помітної редукції, вимовляються чітко й виразно в усіх позиціях, зберігаючи свою основну якість. Так, М.Ф.Наконечний підкреслював, що ненаголошені голосні в українській літературній мові, "як правило, різко, гостро не різняться своєю вимовою від наголошених: усі складові голосні... в усіх позиціях нормально є звуками повного творення, що зберігають голос, повнозвучну вимову, а також (за нечисленними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах (різке скорочення, ослаблення, "напівглуха" вимова їх - рідке й нетипове для української мови явище)"[14].
Власне милозвучність (приємне звучання) забезпечує також вокальна гармонія (або гармонійна асиміляція, або дистантна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше чи менше уподібнюється до наступного голосного. Гармонійна асиміляція властива передусім ненаголошеним голосним е, и, о. Так, ненаголошений е перед наступним складом з голосним високого підняття і, и або у більше наближається до й, ніж у позиції перед обниженими голосними. У свою чергу, ненаголошений и перед голосними нижчого творення, особливо перед а, е, - більше наближається до е. Ненаголошений о перед складом з наголошеним у також набуває відтінку у. Гармонійна асиміляція тісно переплітається з редукцією голосних (хоч вона й слабо виражена), накладаючись на неї й посилюючи її або послаблюючи, коли напрям дії обох явищ виявляється протилежним. Вокальна гармонія голосних робить переходи між звуками більш плавними. Вказівки про вплив дистантної асиміляції голосних в українській мові знаходимо у О.Брока, О.Синявського, М.Наконечного, М. Жовтобрюха та інших. Детально про це явище див. у праці Н. Тоцької[15].
Рівномірний розподіл вокальної енергії в українській мові тісно пов'язаний з неконцентрованим словесним наголосом, що виявляється в помірно розподіленому (через 1-2 склади) посиленні й послабленні звуків. Це формує характерну для української мови акцентно-ритмічну структуру слова, яка (для
Loading...

 
 

Цікаве