WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Графічно-стилістична мова стародруків XVI – XVIII ст. - Реферат

Графічно-стилістична мова стародруків XVI – XVIII ст. - Реферат

вроздріб.
Українські майстри повною мірою скористалися новою технікою гравюри. Перші мідьорити на Україні з"явилися ще на початку 17 ст. в книжках, друкованих українською, латинською і польською мовами, а також у вигляді окремих відбитків - "паперових іконок" та інших естампів. Але справжнього розквіту гравюра на міді досягає на Україні між 70-80-ми роками 17ст., коли на батьківщину з-за кордону повернулися Олександр і Леонтій Тарасевичі та їхні учні. Очоливши лаврську художню майстерню в Києві, О. Тарасевич незрівнянно високо підніс професіоналізм граверської справи, підготував цілу плеяду талановитих художників, тому його слід вважати справжнім фундатором української гравюри на міді.
Якщо в попередню добу найбільшого поширення дістала книжкова гравюра, а естампна - менше, то з кінця 17 ст. і впродовж усього 18 ст. поряд з нею набуває популярності естампна гравюра. Значне місце посідають панегіричні за тематикою твори, привітальні адреси, об"яви, геральдика. Улюбленими стають символічна й гербова емблематика, тези (оголошення до наукових диспутів у Київській академії і в колегіумах, епітафії та різні алегоричні композиції). Особливого розквіту досягає графічний портрет. Пишність,декоративна краса й урочистість цих творів покликані були підносити престиж науки на Україні, визначних діячів культури, представників церкви та гетьмансько-старшинської верхівки. З утвердженням мідьориту жанровий корпус в українській гравюрі набуває явних реалістичних рис.
В українському граверстві другої половини 17 - початку 18 ст. панували численні напрями, велика розмаїтість творчих особистостей, серед яких виділялися яскраві індивідуальності, з властивими кожному з них своєрідними манерами, улюбленим жанровим репертуаром сюжетів, композиційними знахідками. Якщо окремі майстри на вимогу замовника або на власний розсуд і зверталися до творів своїх попередників чи іноземних взірців, то вони не копіювали, а творчо перетлумачували їх. Скоріше в них можна побачити іконографічне наслідування.
До таких майстрів належить анонімний гравер, який оздобив гравюрами "Мінею общу" (Київ, 1680) і Требник (Київ, 1681). Заставки до "Мінеї общої" мають прямокутний формат, утворений енергійно гравірованим рослинним орнаментом. У центрі кожної заставки на взірець картуша вміщено маленькі сценки на євангельські сюжети. В інших вони компонуються у вигляді малесенького триптиха, як, наприклад, "Представлення святого рівноапостольного великого князя Володимира, самодержця рускія землі". В середнику - Володимир, а по боках його сини, великомученики й заступники Русі - Борис і Гліб.
Штрих у цього митця прямий, ритмічний і негустий, тому рівномірно розподілене світло надає їм красивого вигляду мережива чи плетива. Лише в ілюстрації "Богоявлення" у зображенні ріки він застосовує хвилясті лінії.
Не менш оригінальні також його заставки - орнаментальні та сюжетні, він залюбки вплітає або зайчиків, або пташок. В окремих з них ще прозирають навіть стародавні мотиви різьбярства та оздоблення рукописів тератологічними орнаментами (з пащі дракона виростає стилізована квітка). Проте у гравюрах вони виконані в стилі Ренесансу, тоді як у рукописах і в стародавніх різьбярстві й архітектурі - у візантійському.
Майстри гравюри другої половини 17 - початку 18 ст. дбайливо берегли і далі розвивали мистецькі традиції своїх попередників. Це стосується і львів"ян Василя Ушакевича, Івана Глинського, Афанасія Клирика, Никодима Зубрицького та Діонісія Сінкевича. В цю добу найбільше нового внесли у мистецтво гравюри київські, новгород-сіверські, чернігівські та почаївські майстри, і не так у техніку, як у стиль, в ідейно-образний зміст.
Львівські майстри і далі продовжували працювати в техніці деревориту, вправно використовуючи всі його можливості.
Серед львівських майстрів цього періоду чи не перше місце належить талановитому граверові на дереві, міді та офорту Никодиму Зубрицькому, який залишив дуже багату творчу спадщину. Не було на той час жодної друкарні на Україні, де б не виходили книги з його ілюстраціями. Зубрицькому притаманний лаконізм, образність, впевнений малюнок, оригінальні композиції, яким він надає величності й монументальності або документальної вірогідності архітектури та ландшафту. Його "Облога Почаєва турками" - один з найкращих зразків батального жанру в тогочасній гравюрі.
Гравери першої половини 18 ст., і в першу чергу Козачковський, любили зображати пейзажі, кохалися в пластичній виразній формі, вишуканих динамічних композиціях. Цим вони справили значний вплив на одного з найобдарованіших майстрів української гравюри - Григорія Левицького.
Григорій Кирилович Левицький народився близько 1697 р. в с. Маячка на Полтавщині, помер там же 1769 р. Граверського мистецтва навчався у Вроцлаві. Здобув високу освіту, оволодів грецькою, латинською,польською та німецькою мовами.
Вправний рисувальник, майстер композиції, Г. Левицький мав бездоганний смак. Продовжуючи справу Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Щирського, А. Козачковського, він блискуче поєднав у своїй творчості досягнення західноєвропейського та українського мистецтва.
Один з кращих його творів - теза на честь Рафаїла Заборовського, київського метрополита, мецената і знавця мистецтва. Цей величезний мідьорит поділено по вертикалі на дві бічні вузькі й середню широку смугу. На бічних зображено чотирнадцять сюжетів у клеймах з київськими краєвидами - Подолу, горішнього Києва, Києво-Печерської лаври, будинку Академії - та різні алегорії наук. У середнику внизу навколо картуша награвірувано чотири алегоричні жіночі постаті, що персоніфікують окремі галузі знання. Над картушем - герб Заборовського, ще вище - його портрет. У завершенні вміщено скрижаль, від якої розходяться промені. Краєвиди Києва, його архітектурні пам"ятки зображені документально точно, а постаті навколо картушів - з винятковою різноманітністю й пластичністю, з гармонійним і декоративним світлотіньовим візерунком. Уся композиці перейнята пафосом звеличення людської діяльності, розуму. В яскравих образах Левицький прославляє мудрість, освіту й науку як найвищий прояв гуманізму своєї доби.
Впливу творчості Г. Левицького зазнало чимало майстрів середини 18 ст. Серед них слід назвати Макарія, який разом з Левицьким виконував гравюри до "Діяній і посланій апостолів" (Київ, 1738, 1752).
Вплив Г. Левицького відчутний і в оздобленні Євангелія (Київ, 1759) та "Діяній апостолів" (Київ, 1784), над гравюрами до яких працювало кілька майстрів. Серед них близькі між собою за манерою виконання Філалет та Іриней.
У київських виданнях 1740-1760-х років з"являється багато нових оригінальних ілюстрацій та сюжетних заставок в Тріодіоні (Київ, 1761) або в Псалтирі (Київ, 1742). Форма заставок
Loading...

 
 

Цікаве