WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгво-психологічна проблематика мовленнєвого ритму - Реферат

Лінгво-психологічна проблематика мовленнєвого ритму - Реферат

формують комунікативну поведінку учасників спілкування [2; 117].
О. Е. Войскунський бачить у змінах періодів говоріння й слухання чергування сильних (говоріння) і слабких (мовчання) тактів діалогу. Паузи усередині монологічних відрізків висловлення зміни тактів не утворять і називаються нульовими, а такт, відповідно, незавершеним. Обов'язковість чергувань тактів чи періодів говоріння/слухання, універсальний характер їхнього прояву в комунікативних процесах, їхня стійкість у відтворенні діалогу дозволяє говорити про наявність ритму комунікації, ритму спілкування, розуміючи під цимитермінами періодичне чергування в діалозі періодів передачі/прийому повідомлення. Приймаючи в увагу досвід закордонних досліджень в області психології спілкування, О. Е. Войскунський вважає за можливе припустити, що не тільки невербальні компоненти діалогу (як це часто визнається), але і ритм комунікації являє собою окремий текст, що супроводжує вербальному повідомленню [2; 121].
Будучи одним із стійких уроджених властивостей, почуття ритму зв'язане в людині із загальною моторикою. Це дає всі підстави припускати наявність тісного взаємозв'язку між ритмічною організацією вербальних і невербальних компонентів висловлення. По-перше, як міміко-кинесичні, так і власне мовні засоби комунікації являють собою рухові координації різного ступеня складності, що підкоряються, крім інших, також і психофізіологічним законам забезпечення життєдіяльності. По-друге, результати експерименту М. І. Жинкіна показали кореляцію мовної моторики й ритміки рухів руки, про що свідчила неможливість одночасного читання тексту й виконання навіть нескладного ритмічного завдання [8; 52].
Є. Д. Поливанов одним із перших звернув увагу на необхідність наукового опису невербальних компонентів. Передбачаючи напрямки розвитку паралінгвістики і риторики мінімум на півстоліття, він вважав, що розгляд таких фактів, як мелодізація, жести, інші аксесуари мовлення являє собою самостійний відділ лінгвістики; це саме той відділ, що стикається з теорією драматичного мистецтва [9; 296].
У театральній постановці ритм комунікації виступає складовою частиною загального ритму спектаклю. Учення К. С. Станиславського про "темпо-ритм" є свідченням того, яке важливе місце займає ритм комунікації у сценічній практиці. Відстоюючи тезу "безперервного спілкування" на сцені, К. С. Станіславський застерігав акторів не бути мовчазними свідками спілкування інших [10; 387-398]. Це може стати причиною мимовільного ослаблення сценічного образа в періоди мовчання, може зробити діалоги на сцені штучними. Крім того, заучуючи не тільки свої слова, але і закінчення реплік своїх партнерів для вступу в діалог, актор мимоволі створює зони мовчання, активна поведінка в яких доступна лише майстрам сценічного мовлення.
Театральна постановка припускає певну переробку літературного тексту відповідно до ритму діалогів і розвитку сюжетної лінії у цілому. Нерідко ця переробка вимагає і спеціальних засобів графічного диригування сценічним мовленням. Визнаючи цей факт, пошук спеціальних символів вели Л. Андрєєв і Ф. Дюрренматт. За вказівкою останнього, для дотримання ритмічності проголошення тексту довга пауза позначалася пробілом між рядками, а коротка пауза - рискою [2; 128]. Якщо для відправника повідомлення знаки пунктуації трохи обмежують його можливості в передачі різних відтінків, що передаються мовним ритмом, то з позиції адресата мовні засоби виділення сегментів тексту є цілком достатнім засобом збагнення авторських інтенцій. У лінгвістиці добре відома думка О. М. Пєшковського про "читаність" у російських письмових текстах майже всіх пунктуаційних знаків. У зв'язку з ритмо-мелодічними характеристиками мовлення цю же думку висловлював і Л. В. Щерба.
Роль пунктуації у членуванні як декламаційно-психологічного, так і синтактико-смислового характеру визначається необхідністю відображення процесу розгортання думки відправника усного повідомлення чи автора тексту, що, у свою чергу, на думку О. В. Долгової, дозволяє позбавити одержувача від важкого тягаря власних інтерпретацій. Виділення сегментів (розміщення пауз), на її думку, відбиває те, що в дійсності відбувається у свідомості того, хто говорить [11; 71]. Це відбувається завдяки тому, що один із засобів вираження предикативності, предикативна пауза, встановлює зв'язок між головними в комунікативному плані частинами речення - темою й ремою [11; 49].
Чи використовує автор графічні символи в побудові ритму, чи спирається на досить великий арсенал лексико-стилістичних засобів, питання об'єктивної тривалості пауз розглядається в тієї чи іншої комунікативної ситуації самим суб'єктом мовлення. У конкретної лінгвокультурної спільності ритм комунікації відноситься до кола важко вербалізуемих носіями мови явищ, яки регулюються нормами національного мовного етикету. Порівняльні дослідження в області мовної поведінки показують, що в темпо-ритмах емоційних проявів знаходить своє вираження національний темперамент і особливості психічного складу того чи іншого народу [12; 247]. Звертаючи увагу на проблему ритму комунікації, Л. П. Якубинський указував на мимовільний, що вислизає від спостереження, характер чергування періодів мовчання й говоріння в усній діалогічній мові [13]. Це ж пояснює, на наш погляд, і ймовірність невірного сценічного "читання" інокультурного тексту, що містить поведінкові лакуни.
Різні соціальні ролі знаходять свою відповідність у певних ритмах спілкування. Отже, освоєння нової ролі неминуче повинне супроводжуватися освоєнням "закріпленого" за цією роллю ритму комунікації. Дослідження в області соціальної психології дозволяють говорити про участь ритму у формуванні рольової структури діалогу і полілогу. Так, вчителі мають звичай монополізувати право довготривалої мови. Багато хто, якщо не більшість із них були б здивовані, якби довідалися про ту кількість часу, що вони говорили в порівнянні з будь-яким учнем. Розмова дітей часто зводиться до відповідей на запитання короткими фразами чи окремими незв'язними реченнями. Звичка випадкової уривчастої мови неминуче має негарний вплив на школяра [2 121].
Так можуть виглядати деякі лінгво-психологічні особливості зачепленої проблематики. Концептуальне осмислення розрізнених сьогодні фактів як лінгвістичного, так і психологічного характеру могло б стати основою психолінгвістичної теорії ритму.
Loading...

 
 

Цікаве