WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Лінгво-психологічна проблематика мовленнєвого ритму - Реферат

Лінгво-психологічна проблематика мовленнєвого ритму - Реферат


Реферат на тему:
Лінгво-психологічна проблематика мовленнєвого ритму
З класичних робіт И. М. Сєченова, И. П. Павлова, Н. Е. Введенського й інших вітчизняних фізіологів науці добре відомий той факт, що імпульси, що йдуть від кору головного мозку людини до різних систем організму, носять ритмічний характер. Будучи властивістю всієї нервової системи не тільки людини, але і тварин, дана фізіологічна характеристика знаходить своє втілення й в одиницях мовлення.
Універсальність розглянутої характеристики в міжособистісній комунікації робить виправданим звертання до етологічної моделі комунікативної поведінки в пошуках коренів формування цього явища. У більшості досліджень цієї орієнтації відзначається тісний взаємозв'язок між станом тварини й структурою його звукового сигналу. Саме зміна стану приводить до утворення звукових реакцій, що змінюються по таких параметрах, як частота, тривалість, ритмічна організація [1; 398]. Виявляється, що у птахів Laniarius, що живуть в Африці, ритм виконує функцію встановлення контакту. Дозволяючи птахам цього виду дізнаватися один одного, пауза між тактами комунікативних сигналів носить строго витриманий характер. Указівки на цю же властивість комунікації знаходимо й у дослідників поведінки морських ссавців [2; 119-120].
Почуття ритму, будучи однієї з найважливіших психофізіологічних складових життєдіяльності, у людини зв'язано із загальною моторикою і відноситься до найбільш стійких уроджених властивостей. Спеціальні дослідження показали, що рухи здорової новонародженої дитини виявляють багато спільного з ритмічною організацією її майбутньої мови [3; 127].
У стані спокою лише деякі відділи головного мозку характеризуються синхронною (організованою в часі) роботою. Мовне спілкування в тій мірі, у якій воно активізує діяльність мозку, не тільки ритмічно організує роботу його ділянок, але, видимо, впливає на ритмічну організацію всіх складових мовленевої активності: синхронізації роботи відділів головного мозку, ритмічної організації мовлення, включаючи власне вербальні й невербальні засоби, що беруть участь у процесі взаємодії комунікантів.
Універсальною характеристикою будь-якої не опосередкованої мовної взаємодії є зміна періодів передачі й прийому повідомлення. Більш того, зазначена властивість розглядається в якості однієї з важливих мовних універсалі й [4].
Аналізуючи функціонування розглянутого явища, дослідники вказують на відсутність будь-яких видимих причин, що забороняли б одночасне (хорове) говоріння всіх учасників мовного спілкування. Це дозволяє їм висловити припущення про існування механізмів, що регулюють можливу тривалість періодів говоріння, слухання, спільного обмірковування, можливість чи неможливість переривання мовлення співрозмовника й одночасного говоріння [2; 117].
По Р. Якобсону, ритм співвідноситься з контактом, одним із структурних компонентів висунутої їм моделі комунікативного акта. Думаючи, що неритмічність діалогічного спілкування руйнує контакт, було б вірним припустити, що ритм є чинником організуючим і має ефект соціалізації учасників мовленевої діяльності. Це не суперечить більш загальним закономірностям, відповідно до яких єдиний ритм характеризує деяку функціональну єдність, тобто існування системи, фактором цілісності якої він є [5; 73]. Відчуття ритму як фактора цілісності твору характерно для О. С. Пушкіна: "Что есть строфы в "Евгении Онегине", которые я не мог или не хотел напечатать, этому дивиться нечего. Но, будучи выпущены, они прерывают связь рассказа, и поэтому означается место, где быть им надлежало. Лучше было бы заменять эти строфы другими или переправлять и сплавливать мною сохранённые. Но виноват, на это я слишком ленив. Смиренно сознаюсь также, что в "Дон Жуане" есть 2 выпущенные строфы" [6; 470].
У процесі спілкування між його учасниками на основі емоційно-оцінних механізмів сприйняття не усвідомлено встановлюється (або не встановлюється) певний ритм спільної комунікативної діяльності, що дозволяє говорити про його фасцінативний вплив. "Ритмічний барабан" паралізує волю, як справедливо зауважував С. М. Єйзенштейн. Ритм "забиває" фільтри, змушує прислухатися. І він же маскує, як помітив Ю. М. Тинянов, беззмістовність: "Адже якщо написати позбавлену змісту фразу в бездоганному ямбі, вона буде майже зрозуміла" [7; 125].
Своєрідна синхронізація ритму відбувається й у ході прийому/передачі повідомлення при опосередкованих формах спілкування. По Л. С. Виготському, кожен текст має свою систему подиху, що пристосовується до мови. Письменник створює не тільки ритм слів, але і подиху. А кожній системі подиху й ритму відповідає лад певних емоцій, і цей емоційний лад подібний тому, що переживає автор [2; 127]. Треба думати, синхронно організована робота нейроансамблів головного мозку людини під час виразного читання й читання взагалі може і повинна нести в собі деякі риси, що характеризували активність відповідних структур головного мозку автора/відправника тексту/повідомлення. Оскільки мова йде про специфічну діяльність мозку, засоби її об'єктивації можна розглядати як інваріантні складові моделі комунікації у цілому. Отже, як читання, так і прослуховування музичного твору або контакт із твором живопису являють собою переміщуваний у часі і просторі, соціально обумовлений психофізіологічний контакт адресата й автора. З іншого боку, хорове виконання, групові танці, колективні обрядові і ритуальні дії поєднують їхніх учасників не тільки з боку виконання єдиних функціональних задач, але і ступенем спільності в організації активності головного мозку, що корелює з визначеними психічними й емоційними станами.
Представляється зовсім природним зв'язок даної характеристики усного спілкування саме з діалогічною мовою. З огляду на актуальність проблеми мовного діалогу, особливий інтерес викликають у лінгвістів зауваження класиків вітчизняного мовознавства. У 1915 році Л.В. Щерба вказував на відсутність у деяких мовних колективах монологічної форми мовної взаємодії. Тоді ж їм було зроблене припущення про первинність діалогу в мовному розвитку. Указівкою на те, що саме монолог є історично більш пізнім утворенням, можна вважати діалогічну форму, що було зафіксовано найдавнішими в людській історії текстами. Пояснення цьому факту В. В. Іванов знаходить у синкретичності найдавніших ритуалів, із яких пізніше виділилися семіотичні системи, що
Loading...

 
 

Цікаве