WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Граматика: синтаксична спеціалізація прислівника - Реферат

Граматика: синтаксична спеціалізація прислівника - Реферат


Реферат на тему:
Граматика: синтаксична спеціалізація прислівника
Нормативна граматика, визначаючи синтаксичну природу прислівника, до цього часу перебуває під впливом давньої традиції, за якою прислівник вважається виключно морфологічним еталоном обставини.
Метод дослідження, за яким при суцільній вибірці фактів мови враховуються кількісні характеристики об'єкта, дозволяє виявити ті закономірності співвідношення частин мови і членів речення, що залишилися непоміченими при застосуванні так званого традиційного методу (коли назване співвідношення вивчається у напрямку від частин мови до їхніх функціональних можливостей). Зокрема, було встановлено, що прислівник взагалі не вживається для вираження обставин умови й допусту, досить рідко використовується для вираження граматичних значень причини і мети, натомість прийменниково-іменникові конструкції та іменникові форми виступають універсальним засобом вираження обставинних компонентів простого речення. О.Б. Колиханова в одній зі своїх праць наводить такі дані про частоту вживання прислівників у функції обставин: прислівники становлять 74,2 % усіх засобів вираження значення способу дії; 44,82% - значення часу; 25 % - значення причини (з приміткою, що прислівники причини переважно вживаються у питальних реченнях); 5,75 % - значення мети. Стверджуючи, що при вираженні більшості обставин прийменниково-іменникові засоби є узуальними, і, очевидно, не бажаючи заперечувати традиційне розуміння прислівника як морфологізованого засобу вираження обставин, вона пропонує "говорити не про морфологізовані й неморфологізовані засоби вираження, а про частотні, малочастотні й поодинокі випадки вираження". На відсутність будь-яких суперечностей між обставинною спеціалізацією і непродуктивним уживанням прислівників у функції обставин указує П.О. Лекант. Він вважає, що "поділ на морфологізовані і неморфологізовані обставини не збігається з поділом на продуктивні і непродуктивні", цим самим заперечуючи своє твердження про використання "обмеженого кола словоформ" для вираження неморфологізованих другорядних членів речення.
Сутність синтаксичних явищ зводиться не лише до їхнього морфологічного вираження. Вона, насамперед, визначається відношеннями у структурі речення і тісно пов'язана з семантикою слів. Ці відношення дістали назву семантико-синтаксичних, об'єктивних, логічних відношень. Семантико-синтаксичні відношення лежать в основі виділення членів речення (формально-граматичний аспект), є їх граматичним значенням, і поряд із речовим (реальним, лексичним) значенням є складовим елементом синтаксичного значення члена речення.
Спеціалізовані/неспеціалізовані форми членів речення (інакше кажучи - морфологізовані/неморфологізовані члени речення) характеризуються за семантичним критерієм, тобто за речовим значенням члена речення і частини мови: якщо речове значення члена речення адекватне речовому (ще кажуть - категоріальному) значенню частини мови, то ця частина мови (словоформа) є спеціалізованою формою цього члена речення, якщо такої адекватності немає, то аналізований компонент речення є неспеціалізованою формою члена речення. Наприклад, іменник позначає предмет, отже, його спеціалізація - бути "предметним" членом речення, тобто підметом або додатком; дієслово і прикметник називають ознаки, отже, їхня спеціалізація - бути "ознаковими" членами речення, тобто присудком для дієслова та означенням чи присудком для прикметника.
Отже, установлення синтаксичної спеціалізації будь-якої частини мови починається з визначення її реального значення.
Сучасна граматична література реальне значення прислівника тлумачить здебільшого як значення ознаки іншої ознаки: "Прислівники вживаються для вираження ознаки іншої ознаки - динамічної дієслівної або статичної прикметникової"6. Поза семантичною кваліфікацією залишається хоч кількісно і менша, але реально існуюча група прислівникових слів, що, власне, стала підставою функціональної кваліфікації всіх прислівників, - група прислівників із обставинною семантикою.
В українському мовознавстві детальну характеристику узагальненої семантики та синтаксичних функцій прислівника дає І.К. Кучеренко. У його працях знаходимо теоретичне обґрунтування означальних прислівників у функціональному плані, обставинних прислівників - у плані семантичному. Реальне значення прислівників, на думку І.К. Кучеренка, полягає, по-перше, у позначенні ознаки іншої ознаки і, по-друге, у позначенні обставини. Поняття ознаки учений дефінує як "те, що належить предметові чи явищу, чим предмет або явище уподібнюється до інших чи відрізняється від них", "…кожна ознака … має свої якісні, кількісні чи інші особливості, тобто існують також і ознаки ознак". Поняття обставини визначається вченим як "ті об'єктивно існуючі поза предметом різні фактори, які зумовлюють наявність (існування) предмета з усіма його ознаками - предикативними чи непредикативними, - місце, час, різні стимули вияву ознак предметів - причина, мета та ін.".
Таким чином, прислівник як частина мови вирізняється серед інших частин мови здатністю виражати або внутрішню ознаку ознаки, завдяки якій первинна ознака предмета набирає іншої якості (означальні прислівники), або зовнішні обставини, за яких існують предмети з їхніми ознаками. Причому обставини самим ознакам не належать і не змінюють їхньої природної якості (обставинні прислівники). Ще О.М. Пєшковський відзначив: "…Такі слова, як: тут, там, учора і т.под. тільки непрямо відносяться до дії, вказують на щось побічне, щось таке, що в самій дії не міститься". О.О. Шахматов серед обставин виділив групу так званих означальних обставин, у ролі яких виступають прислівники способу, дієприслівники, в тому числі дієприслівникові звороти. Відома і думка В.О. Богородицького, який виділяв "власне означення, або атрибути, які вказують на ознаки, що існують у предметних уявленнях і в уявленнях дії, напр.: Эта большая лошадь быстро бежит" (означенням він вважає слова большая і быстро). Л.В. Щерба неодноразово наводив у своїх доповідях речення "Быстрая лань быстро бежит", у якому слова быстрая і быстро завжди розглядав як означення. Про доцільність визначення означення при дієслівному слові і сумнівність щодо обставинного значення ступеня вияву дії чи ознаки говорив В.Н. Мігірін.
Отже, різні семантичні групи прислівників мають відмінну синтаксичну спеціалізацію.
Означальні прислівники відповідно до свого речового значення є ознаковими членами речення:
1. Означеннями - придієслівними і рідше вживаними приад'єктивними та приадвербіальними, наприклад: швидко йду, дуже гарний, напрочуд добре. І.К. Кучеренко вважає, що загальною назвою членів речення, виражених означальними прислівниками, може бути "опосередковане означення", оскільки прислівники уточнюють безпосередні ознаки предметів, наприклад: Спокійно, розважливо тече розмова (О. Гончар). Отже, ознака ознаки - це теж ознака предмета, але опосередкована іншою, присубстантивною, ознакою, з виразником якої прислівникизв'язуються безпосередньо16. Виходячи з адекватності граматичного значення прислівників-означень їх загальному (категоріальному) значенню, означальні прислівники слід вважати спеціалізованими засобами вираження означень. Типи означальних прислівників - якісні, способу дії і кількісні - детально схарактеризовані в описовій морфології. Відповідно опосередковані прислівникові означення можна поділити за значенням на три різновиди: 1) якісні означення: Несміливо і дражливо жовтіють верби… (П. Вольвач). Звісно, книгу зустрічають тріумфально (О. Яровий); 2) означення способу дії: Он розсунув обаполи місто Мій Дніпро, заломивши брову (П. Вольвач). Колосовський несамохіть зітхнув (О. Гончар); 3) кількісні означення (означення міри і ступеня): "Незалежні" і "вільні", ми ледве дишем (П. Вольвач). Він [Віктор] почував себе занадто гарно (В. Підмогильний).
Таким чином, означення слід дефінувати як такий другорядний член речення, що називає безпосередню чи опосередковану ознаку предмета. Спеціалізованими засобами вираження означень виступають прикметникові форми та прислівники. При називанні безпосередньої ознаки
Loading...

 
 

Цікаве