WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Внутрішня форма слова у семантичній структурі слова - Реферат

Внутрішня форма слова у семантичній структурі слова - Реферат


Реферат на тему:
Внутрішня форма слова у семантичній структурі слова
Теза про необов'язковість мотивування слова через його внутрішню форму поширена у мовознавстві. Пояснення процесів втрати внутрішньої форми слова (ВФ) (а отже, його мотивації) пов'язується з такими причинами, як негативна роль мотивуючої ознаки для розвитку логічного мислення (Потебня О.О., Богородицький В.А., Докуліл М., Мовсеян А.І. та ін.), для більш ефективної сполучуваності з іншими словами (Блінова О.І.), для розширення асоціативності слова (Баллі Ш.). У деяких роботах відзначається позитивність втрати внутрішньої форми слова, що зумовлює більшу інтенсивність таких процесів, як "прогрес розумової діяльності", "економію духовних сил" (Богородицький В.А.).
Проблеми еволюції внутрішньої форми слова цікавили багатьох мовознавців, починаючи з В.Гумбольдта, А.Марті, О.О.Потебні, що розглядали її в онтологічному і філогенетичному аспектах. О.О.Потебня, зокрема, вважав, що через внутрішню форму слова лежить шлях до його понятійності і одночасно до символічності: розвиток внутрішньої форми слова - це рух від чуттєво-безпосереднього до умовно-символічного, від трьохелементної структури слова: зовнішній знак, внутрішній знак (або уявлення) і значення - до двохелементного: зовнішнього знака і значення. Втрата внутрішньої форми слова розглядалась як еволюційна необхідність. Оскільки ця втрата ніяк не впливала на повноцінність мовного знака, який, за термінологією О.О.Потебні, із трьохелементного стає двохелементним, то, природньо, виникає питання про місце внутрішньої форми у семантичній структурі слова.
Позиція внутрішньої форми у структурі слова визначається мовознавцями по-різному. За думкою Е.М.Галкіною-Федорук, внутрішня форма не пов'язана ні із значенням, ні з його поняттям. Подібний погляд на внутрішню форму слова у В.А.Звєгінцева, який писав, що образний характер внутрішньої форми слова не визначає ні функціонування, ні смисловий розвиток слів.
У сучасній мовознавчій літературі все ж частіше всього внутрішню форму слів розглядають як компонент лексичного значення. Наприклад, Л.А.Новіков вважає, що внутрішня форма слова - це мотивуюча особлива ознака назви (імені). Ю.С.Маслов зауважував, що мотивування недоцільно називати формою, хоча б і внутрішньою, а включати його до складу зміста слова як необов'язкового, але можливого компонента, пов'язаного так чи інакше з концептуальним ядром лексичного значення, а також з емоційним забарвленням. І.А.Стернін відзначав, що внутрішня форма слова повинна бути віднесена до денотативного компоненту значення слова тому, що вона характеризує денотат.
Визначення компонентів значення у нашому дослідженні грунтується на визнаній у сучасній концепції ієрархічнсті розподілу семантичних компонентів у семантичній структурі слова: на поняттях "інтенсіонал" і "імплікаціонал", відомих у сучасному мовознавстві (ці терміни використовуються у працях І.В.Арнольд, М.В.Кацнельсон, М.В.Нікітевич та ін.). Кожний компонент концептуальної структури співвідноситься з ієрархічно упорядкованою великою кількістю компонентів у багатошаровому семантичному угрупуванні, у центрі якого знаходяться ядерні семи (інтенсіонал), що утримують імплікаційні (периферійні) семи. Розгляд багатошарової семантичної структури мовних одиниць, зумовлений дослідницькими намірами, оскільки ВФ слова у процесі свого виникнення і функціонування базується на ієрархічно організованих семантичних структурах вихідного і похідного ЛСВ.
ВФ слова, як першообраз, перенесений у слово, базується на складниках слова як виразниках якісно своєрідної семантики, що створюють "семантичний моноліт - слово". Зміст ВФ слова - це вербалізована інформація про наявність спільних ознак у порівнюваних предметів, проте подається така інформація "не прямо, а ніби натякаючи на них (на ці ознаки - Н.А.), вказуючи на певний предмет або дію, що мають відношення саме до цієї ознаки". Проілюструємо утворення ВФ слова конкретними прикладами. Українське діалектне латура "рідка страва" базується на первинному ЛСВ латура "їжа для собак", який походить з східнороманських мов: молдавського лэтурь "помиї" чи румунського laturi "те саме", які у свою чергу пов'язані з латинським lavaturae "те саме". У даному випадку ВФ слова виникла з урахуванням ступеню густоти, "неякісності" порівнюваних явищ, а також з урахуванням того, що дані реалії мають відношення до харчових продуктів. Перелічені семи на правах гіперсем входили у склад інтенсіоналів первинного і вторинного ЛСВ. Наведемо інший приклад. У російських смоленських говорах відоме слово архалук "недалека людина", яке утворене за допомогою ВФ слова архалук "погано сшитий чи забруднений одяг", що у свою чергу розвинулось від архалук "короткий домашній одяг", похідного від азербайджанського архалік "короткий нижній одяг у чоловіків і жінок" з протюркським коренем-основою - ар - "спина" з турецького arkalik "рід безрукавки". Семантичне перенесення у смоленських говорах відбулось за негативною оціночною ознакою "будь-що низького гатунку, погане, негодяще". Оціночна сема складала гіпосемну структуру інтенсіоналів первинного і вторинного ЛСВ.
Ознаки денотативного характеру, що визначаються за допомогою ВФ слова, "зберігають знання про об'єкти фізичного світу, їх диспозиційно-просторову і речову характеристик". Ці ознаки, формуючи спільний для первинного і вторинного ЛСВ семантичний компонент, який виступає в якості базового у складі семантичної структури вторинного ЛСВ, сприймаються як актуальні. Дана актуалізація підтримана матеріальною формою вираження: у процесі співставлення двох онтологічно неоднорідних об'єктів використовувався для їх визначення тотожній звуковий комплекс. Закріплення цих ознак у лексико-семантичній структурі слова через їх відображення в актуалізованому семантичному компоненті, а також через матеріальну (звукову) форму вираження цього компонента відіграє важливу роль у процесі сприйняття даних ознак як невід'ємних, обов'язкових характеристик відповідного явища.
ВФ слова актуалізує перш за все денотативну ознаку, на базі якої формується спільний для твірного і похідного ЛСВ семантичний компонент, що входить у якості актуального складника для інтенсіональної структури вторинного ЛСВ. У таких випадках можна говорити про номінативні властивості ВФ слова. Наприклад, у буковинських говірках назва капа "коронка зуба" утворена на базі ВФ капа "покривало". Слово походить через польське посередництво від пізньолатинського cappa "вид чоловічого убору". Сформований вторинний ЛСВ шляхом метафоричного перенесення, у процесі якого актуалізовувалась спільна для твірного і похідного ЛСВ семантична структура - "те, чим можна що-небудь накрити". Вторинний ЛСВ має власний, якщо порівнювати його з назвою-джерелом, номінативний зміст. У процесі його утворення із інтенсіоналу первинного ЛСВ була вилучена гіперсемна структура і замінена іншою. Спільність між семантичними структурами первинного і вторинного ЛСВ продовжує зберігатись нагіпо-гіпосемному рівні і представляє собою згадану вище актуалізовану у даних ЛСВ структуру. Завдяки семантичній спільності між первинного і вторинного ЛСВ, наявності у них тотожньої фонетичної структури, усвідомлення їх як явищ генетично пов'язаних між собою, можливість визначити напрям лексико-семантичного розвитку, а тоже, можливість кваліфікувати одину із них як твірний, а інший - як похідний від нього дозволяє згадані ЛСВ розглядати як складники такої лексико-семантичної єдності, якою є полісемантичне слово.
У зв'язку з тим, що ВФ слова здатна виконувати, нарівні з номінативною, ще й кваліфікативну (характеризуючу) функції, вона представляє собою також інформацію про співставлення явищ на основі цієї функції. Для ВФ вище згаданих ЛСВ латура і архалук, утворених шляхом метафоричного перенесення на основі реалізації принципа фіктивності "як ніби

 
 

Цікаве

Загрузка...