WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сучасні проблеми загальної фонетики - Реферат

Сучасні проблеми загальної фонетики - Реферат

ть, отже й дь : ть = дь : ть". Пропонований для плану реалізації принцип аналогії пояснює усталене співіснування форм (артикуляційно-акустичних типів) як системну рису артикуляційної бази українського мовлення; встановлена пропорція має аксіологічну перевагу для виконавця типізованих артикуляційних дій, а поняття фізіологічна спорідненість розкриває онтологічний механізм формування артикуляційного типу і виділення його з-поміж інших типів. На прикладах сполучення приголосних у словах повіс(ь)те, с(ь)тягати, с(ь)під, с(ь)тріха та ін., де фонема /с/ може реалізуватися як звук з більшою або меншою м'якістю, він показує залежність характеристик фізичного вияву цієї системної одиниці від комбінаторно-позиційних умов реалізації, з чим і пов'язана складність у визначенні її статусу і виконуваної функції. Тому Олекса Синявський поряд з поняттям "фонема з значення" та "з походження" пропонує вживати поняття "фонема з становища". Він постійно враховує фактор взаємодії компонентів цілісно вимовленого слова чи складу. Це, наприклад, стосується пропонованої норми вимови ненаголошених и, е, аналізу явища пом'якшеності в групі приголосних. О.Синявський приділяє багато уваги тим відтінкам приголосних, які вважаються дуже рідкісними або зовсім відсутні у системі фонем, але широко представлені у мовленні. Надзвичайно важливим є визнання автономності фонематичного значення м'якості у зв'язку з її фонетичним виявом. Адже зараз статус м'якої фонеми пов'язують з її дистрибутивними властивостями, які начебто завжди корелюють з відповідною фонетичною реалізацією. Інтерпретація частотних характеристик звуків за особливостями їх продукування дозволила Синявськомувизначити 59 приголосних і 12 голосних. Отже, навіть на матеріалах палатограм, які відбивають результати артикуляції, мовне чуття вченого дозволило побачити важливі риси процесу продукування та його зв'язок з функціонуванням і таким чином визначити головні, актуальні й до сьогодні орієнтири фонетичного аналізу. Так само почав розвивати свою теорію реалізації як метод аналізу "переходу системного в мовленнєве" Р.Р.Каспранський: "...теорія реалізації покликана займатися дослідженням процесу та закономірностей кодування... абстрактних системних одиниць та їх послідовностей у вигляді матеріальних звукових одиниць мовленнєвого потоку". Тим самим цей науковий підхід сприяє розширенню кола досліджуваних явищ від "суто синхронічної структури, застиглого, мертвого конструкта" до комунікативно-прагматичних координат мовленнєвого акту, а також спрямовує увагу на встановлення кореляцій між реальними і абстрактними одиницями. Планомірне вивчення сегментних та супрасегментних характеристик у спонтанному мовленні є значним кроком у подоланні суб'єктивних уявлень про мовні норми на функціональному рівні реалізації: "З цього погляду в систему включається і дистрибуція елементів, їх сполучуваність і функціональне навантаження".
Досліджувати природу реалізації мовлення в аспекті породження стало можливим спочатку завдяки осцилографуванню та динамічному спектрометруванню. У вивченні сегментних явищ особливих успіхів досягли фонетичні лабораторії Москви, Санкт-Петербурга. Артикуляційну динаміку мовлення вперше почали аналізувати в Києві на матеріалах кінорентгенографування, на багатьох мовах артикуляторно-акустичну динаміку творення вивчає угорський вчений К. Болла.
Як акустичні, так і кінорентгенографічні дані показали, що реальною одиницею процесу мовлення є склад. З позиції реалізації потребують уваги фактори творення складу як цілісної одиниці. Аналізуючи склад через його онтологічні кореляти (рухи, напруження, форми мовних органів), можна, наприклад, побачити, що внаслідок типізації артикуляційних зусиль в межах його автосегментації один з трьох уніфікованих укладів язика27 - дорсальна форма і передня локалізація - встановлюється не тільки для артикуляції [i], а й з самого початку для всіх приголосних, що стоять безпосередньо перед цим голосним, в тому числі для задньоязикових і губних. Розпізнавання приголосного звука як "твердого" чи "м'якого" залежить від сприйняття міри відкритості/закритості передньої частини ротової порожнини. Всі приголосні у складі з [i] мають закритий передній ротовий резонатор за рахунок дорсальної передньої форми язика. Можливо, з погляду дистрибутивної обмеженості дві останні групи та декілька передньоязикових приголосних і не варто визначати як "м'які" фонеми, однак з погляду реалізації артикуляційної звички, з позицій нормативної вимови їх якість є необхідною умовою творення гоморганного складу за ознакою передньої дорсальності.
З позицій реалізації складу як мінімальної вимовної цілісності, важливим є також дослідження явища уніфікації артикуляційних форм, їх взаємовплив, а також інтеграція артикуляційних дій. Закономірності організації продукованого мовлення свідчать про необхідність враховувати онтологічні чинники організації мовленнєвого континууму, розкривають великі можливості для подальшого дослідження. Започатковане Олексою Синявським вивчення процесуальної (власне онтологічної) природи мовних явищ у співвідношенні з функціональними рисами їх існування має сприяти на сучасному технічному рівні фіксації та обробки інформації подоланню теоретичної проблеми протиставлення мовного і мовленнєвого аспектів.
Loading...

 
 

Цікаве