WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сучасні проблеми загальної фонетики - Реферат

Сучасні проблеми загальної фонетики - Реферат


Реферат на тему:
Сучасні проблеми загальної фонетики
"Однією з найважливіших передумов ефективності досліджень у галузі мовознавства, як і в інших науках, є їх методологічна забезпеченість", - наголошував академік О.С.Мельничук. Методологія дослідження мови як системи сформувалася внаслідок усвідомлення мовних явищ як об'єктивних результатів мовної діяльності. Уявлення про фонетичний рівень цієї системи мають глибоке коріння в історії мовної рефлексії. Вони стали чинниками формування графічних принципів алфавітних та складових систем письма. Критерії наукового визначення результатів мовної діяльності як одиниць мовної системи пов'язані з їх мовними функціями і структурними координатами. У фонології виділені таким чином ознаки служать встановленню фонемного складу мови, визначенню її функціонально навантажених елементів.
На сучасному етапі вивчення мови в результаті розвитку практичних потреб суспільства увагу зосереджено на процесах мовної діяльності, на аспекті реалізації мовних одиниць. Методологічний підхід до визначення фонетичних явищ в аспекті процесуальної природи мовленнєвого акту потребує інших аксіологічних оцінок. Таке перенесення точки відліку з результату на процес відкриває інші сфери свідомості мовця: тепер важливо те, що він є виконавцем мовленнєвих дій, а не носієм чогось здійсненого або потенційно здійсненого. Адже традиційна модель породження і сприйняття довгий час враховувала дистинктивні ознаки фонем, тобто узагальнено відбивала уявлення про результати мовної діяльності, що корелюють з відповідними реалізаціями.
В галузі фонетики як поєднання, так і надання переваги одному з цих методологічно важливих, але принципово різних підходів завжди викликало протиріччя. Результати мовної діяльності вважалися предметом лінгвістичного аналізу, а процеси мовної діяльності (у різноманітних фізичних параметрах) виносилися за межі мови, їх приєднували до розвідок природничої галузі. Однак створені протиріччя варто проаналізувати з урахуванням в характеристиці об'єкту різних способів його пізнання: як результату і як процесу, а також показати міру відображення в об'єкті його внутрішніх онтологічних рис та зовнішніх епістемологічних процедур. Дві останні проблеми не нові. Їх розв'язував Аристотель /"Метафізика", (IV)/. Ними займався В.фон Гумбольдт, а в сучасному мовознавстві - Е.Кошеріу. Румунський мовознавець теж дійшов висновку, що "мова - це не Ergon, а Energeia... мова насправді... є діяльність, а не продукт" і "ця діяльність здійснюється постійним і однорідним способом". Німецький філософ бачив необхідність вивчення функціонального аспекту мови, в тому числі у відношенні мовлення до його безпосередніх продуктів. Румунський мовознавець проаналізував вплив позиції лінгвіста на визначення суттєвих рис продукта мовної діяльності і тому застерігав: "Не можна ні в якому разі плутати об'єкти як дане з тим, як ми їх розглядаємо". Оскільки результати мовної діяльності стали основним об'єктом вивчення в лінгвістиці, саме при їх визначенні мало місце ототожнення пізнавальних схем і процедур з досліджуваною реальністю. Це стосується в першу чергу схеми протиставлення фонем, а фактично - когнітивної процедури їх виділення. І хоча процесам мовної діяльності не притаманне протиставлення елементів, цю схему було покладено в основу теорії породження і сприйняття. Як видно, проблема об'єктивації внутрішнього змісту діяльності суб'єкта в процесі дослідження є актуальною і для загальної фонетики. Поряд з нею причиною неподоланих фонетичних проблем є нерозрізнення у визначенні мовних явищ сфери продукування, яку природніше досліджувати через процеси, і сфери функціонування, яка природно представлена результатами. До них належать проблеми виділення "психічно реальної одиниці" фонетичного рівня7, встановлення її фізичних меж, пошук інваріантних ознак фонеми за акустичними або артикуляційними параметрами. Опис мовленнєвих явищ, який не виходить або за межі системно-фонологічного, або за межі інструментального спостереження, також не сприяє вирішенню цих проблем. Крайній вияв системного підходу характеризується тим, що його адепти відмовляються бачити в процесі реалізації мовленнєвих явищ регулярні риси і функціональну значущість. Натомість при дослідженні процесу мовлення фонетисти нерідко при встановленні загальних мовних закономірностей користуються невеликим фактичним матеріалом і суб'єктивним тлумаченням даних експерименту. У тому випадку, якщо мовне чуття і достатній досвід експериментатора враховують обидві сфери існування мови, він шукає шляхи подолання цієї проблеми.
У цьому плані цінним є досвід українського мовознавця Олекси Синявського, що сформувався на широкому фактичному матеріалі вивчення різних варіантів української нормативної і діалектної вимови. Ще у 1929 році він поставив під сумнів розуміння функції фонеми, як таке, що не відповідає об'єктивно існуючим фактам. Вчений пропонує: "Щоб констатувати наявність у мові якоїсь фонеми чи фонематичного значіння звука, ми часто можемо спиратися на інші фонеми з аналогії. Так, фонему ть (життя...) ми можемо визнати на тій тільки підставі, що цей звук артикуляційно-акустично відрізняється від ть тим самим, чим відрізняється фізіологічно споріднений дь супроти дь (довгістю), тобто коли можна встановити пропорцію дь : дь = ть :
Loading...

 
 

Цікаве