WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Семантико-синтаксична валентність віддієслівних дериватів - Реферат

Семантико-синтаксична валентність віддієслівних дериватів - Реферат

семантико-синтаксична валентність репрезентує тип проміжної міжрівневої граматичної категорії.За своїми властивостями вона співвідноситься з морфологічними, словотвірними, семантичними і синтаксичними особливостями мовної системи. Найбільш поширеним є погляд на валентність як "вміщену в лексичному значенні слова синтаксичну потенцію, тобто здатність приєднувати до себе інше категоріальне цілком визначене повнозначне слово"
Т. Є. Масицька, розвиваючи концептуальний погляд І. Р. Вихованця на семантико - синтаксичну валентність, відзначає, що оскільки основним носієм валентності у реченнєвій структурі виступає дієслово, то інші носії валентності (наприклад, прикметники, віддієслівні та відприкметникові іменники) набувають валентних властивостей у зв'язку з дієсловом. Прикметники - в результаті переміщення у предикативну позицію, іменники - як похідні від дієслів і предикативних прикметників елементи синтагми"
Валентний потенціал дієслова є складовим компонентом його семної структури, в комплексі витворюючи особливу синтагматичну площину, що взаємодіє і перетинається з відповідною прагматичною площиною власне іменників. Завдяки цій спрямованості й утворюються реченнєві структури
Здатність дієслова відкривати чи не відкривати функціональні позиції для заповнення їх субстанціальними синтаксемами має для семантико-синтаксичного моделювання речення вирішальне значення,оскільки від дієслова повністю залежить, яким може бути конструктивний склад речення, які іменники будуть дієслово супроводжувати, який стосунок до нього матимуть ці іменники і як їх можна охарактеризувати у семантичному плані.
У традиційній граматиці закріпилося трактування зв'язку між опорним словом і відмінковою чи прийменниково-відмінковою формою залежного іменника як керування. Відносно цього І.Р. Вихованець зауважує, що традиційний погляд на це явище "не відбиває синтаксичної специфіки керування, оскільки він орієнтований лише на морфологічні показники. Більшу пояснювальну силу має кваліфікація керування як форми (способу) підрядного зв'язку, що стосується значеннєво передбачуваної опорним словом сполучуваності непрямих відмінків іменників без прийменників і з прийменниками. У такому разі керованими формами слід вважати тільки ті форми, які зумовлюються валентністю слів із значенням власне-ознаки"
Предикатний знак, відповідно до своєї семантичної валентності, формує кількість предметних компонентів і їх значення. Ці предметні компоненти у мовознавстві позначені різними термінами: актанти ( Л. Теньєр); предметні місця (Т.Ломтєв); предикандуми (С.Кацнельсон); глибинні відмінки (Ч. Філлмор), іменники або аргументи (У.Чейф); субстанціальні синтаксеми (І.Вихованець).
Зокрема, С.Д.Кацнельсон зазначає, що "валентні властивості предиката, які реалізуються в реченні, у самому предикаті подано у вигляді "місць", "прогалин", що підлягають заповненню. Кожен предикат немовби відкриває "вакансії" для предикандумів, що заступають ці вакансії" .
У традиційній граматиці керування визначається не на синтаксичній, а на морфологічній основі і виступає як спосіб підрядного зв'язку, за якого опорне слово вимагає від залежного слова відповідної відмінкової або прийменниково-відмінкової форми. І. Р. Вихованець, відзначаючи недостатність такого підходу, помічає, що, оскільки підкреслюється, що кожна відмінкова, або прийменниково-відмінкова форма, підпорядковуючись опорному слову, є керованою, то межі керування значно розширюються і входять у сферу прилягання. Вчений вважає, що питання про особливості керування слід розв'язувати на основі синтаксичних критеріїв. "Вихідним поняттям при розгляді кваліфікації явищ керування стає поняття синтаксичної позиції. Якщо синтаксична позиція якихось компонентів тотожна, то ця тотожність не зникає за різної морфологічної якості даних компонентів, тобто компонентів, якими керує те саме опорне слово. Пор.: Люблю читання і люблю читати, де маємо типову позицію керованого знахідного відмінка, яка у другому випадку заступається керованим інфінітивом .
За синтаксичний критерій для розмежування керованих і некерованих членів речення І.Р.Вихованець пропонує брати синтаксичну позицію, зумовлену тільки семантико-синтаксичною валентністю предикатного слова. "Валентність точно окреслює межі керування, зараховуючи до нього тільки ті залежні синтаксичні компоненти, які вимагаються лексико-граматичною природою керуючого слова" . Таким чином, автор фактично ототожнює поняття керування і валентність і робить закономірний висновок, що у позиції керованого слова передбачаються не тільки іменникові словоформи, а й прислівники, інфінітиви тощо.
Таке трактування понять валентності і керування породжує певні незручності у визначенні інших видів семантико-синтаксичного зв'язку - узгодження і прилягання. Адже первинно в основу їх протиставлення були покладені саме морфологічні критерії.
На наш погляд, найбільш продуктивним є таке розуміння понять валентність і керування, за яким останнє - це конкретний вияв першого, а саме - особливий спосіб поєднання словоформ для вираження певних семантико-синтаксичних відношень, який полягає у підпорядкуванні морфологічної форми відмінюваної частини мови будь-якому слову, що перебуває в позиції організуючого елемента синтагми. Керування може диференціюватися за силою, відповідно до того, є воно виявом облігаторної чи факультативної валентності. Валентність же - це потреба слова в певному синтаксичному оточенні, мотивована його синсемантичністю (смисловою недостатністю для самостійної реалізації свого змісту).
Loading...

 
 

Цікаве