WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Семантико-синтаксична валентність віддієслівних дериватів - Реферат

Семантико-синтаксична валентність віддієслівних дериватів - Реферат


Реферат на тему:
Семантико-синтаксична валентність віддієслівних дериватів
Категоріальна система мови являє собою набір узагальнених граматичних понять, інтегральних категорій, що об'єднують ряд співвідносних граматичних значень, взаємопротиставлених і формально виражених визначеною сукупністю мовних засобів. Однією із ключових в аналізі структурної і семантичної організації речення є категорія семантико-синтаксичної сполучуваності його елементів, адже зрозуміти речення, як зауважував один із основоположників формального синтаксису Люсьєн Теньєр, означає зрозуміти сукупність зв'язків, які об'єднують слова, що входять до його складу . Вивчення цього питання, як і проблеми формального і семантичного структурування речення в цілому, залишається актуальним у сучасній синтаксичній теорії. Дослідження категорії сполучуваності в сучасному мовознавстві зумовлене потребою вивчати мову як органічне ціле, ієрархічно організоване, що включає в себе інші, підпорядковані цьому цілому підсистеми. Оскільки функціонування слів у мовленні відбувається не ізольовано, а, як правило, у певному контекстному оточенні відповідно до тих норм, які існують у мові, то значення конкретно вжитого слова завжди залежить від його семантико-граматичної позиції. Отже, пізнати семантико-синтаксичну природу слова означає встановити сукупність різних його контекстних реалізацій. У сучасній мовознавчій науці потенційна і реалізована сполучуваність окремих компонентів цілого часто позначається терміном "валентність". Але, як поняття багатомірне і різнорівневе, вона розглядається в різних площинах. О.Ф. Лосєв визначав мовну валентність як "здатність мовного елемента отримувати певне значення (функцію) у зв'язку зі своїм контекстом, чи це окремий звук, чи об'єднання звуків у єдину морфему; чи то об'єднання морфем у цілісну лексему, чи в окреме слово; чи то об'єднання слів у ціле словосполучення, в граматичне речення, чи одиниці ще складніших зв'язків" . Не вводити в сучасне мовознавство моменту валентності,- зазначав учений,- це все одно, якби у природознавстві ігнорувати ядерну фізику і розуміти атом у світі тих статичних уявлень, які існували в науці півтори сотні років тому.
Вважається, що вперше стосовно граматики термін "валентність" ввів у науковий обіг Люсьєн Теньєр (Tesniere L. Comment construire une syntaxe? - Bulletin de la Faculte de Lettres de Strasbourg, 1934.) , маючи під ним на увазі сукупність зв'язків у дієслова, якими воно утримує при собі актанти (залежні іменники або їх еквіваленти з предметним значенням) . Одночасно з ним Карл Бюлер оприлюднив свою теорію конотації, згідно з якою вживання в тексті того чи іншого слова "відкриває" поруч нього "порожні місця" (Leerstellen) для інших слів, що належать до певних граматичних і семантичних класів . Того ж самого року Гюнтер Порціг представив свою концепцію синтаксичних полів. Суть її зводиться до того, що слово, особливо дієслово або прикметник, являє собою своєрідний центр гравітаційного поля, "притягує" інші слова, які доповнюють його зміст. Дієслово чи прикметник з відкритими біля себе позиціями для слів певних семантичних категорій створює так зване елементарне синтаксичне поле . Неважко помітити концептуальну близькість усіх трьох теорій, що є дивовижним з огляду на те, що вчені різних країн оприлюднили їх в одному році, очевидно, незалежно один від інших. Стимулом для аналізу в нових образно-термінологічних системах синтаксичних властивостей слів (які, безперечно, осмислювалися і раніше), поза сумнівом, стали тодішні досягнення фізики (теорія поля, модель атома, тощо), а також де Сосюрівські положення синхронічної лінгвістики, зокрема його теорія асоціативних і синтагматичних відношень між словами. Пізніше вчення про закономірності поєднання слів розвивали і продовжували Ж.Фурке, Г.Брінкман, Й. Ербен, Г. Гельбіг, Л. Вейсгерберг, В. Шмідт, П.Гребе та інші вчені. Сфера валентного аналізу поширюється на інші частини мови, звертається увага на ті ознаки слів, які зумовлюють можливість граматично сполучатися з іншими словами, розрізняються формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні позиції речення.
У радянському мовознавстві термін "валентність" вперше застосував С.Д. Кацнельсон, надавши йому значно ширшого, ніж у Теньєра, значення: "Повнозначне речове слово має конкретні синтаксичні потенції, які зумовлюють вживання його лише строго визначеним чином, зумовленим рівнем розвитку граматичних відношень у мові. Цю властивість слова певним чином реалізуватися в реченні і вступати в певні комбінації з іншими словами можна було б назвати с и н т а к с и ч н о ю в а л е н т н і с т ю" . У ході дальшого розвитку теорії сполучуваності слів терміни "валентність" і "сполучуваність" дістали різне тлумачення.
Серед українських синтаксистів теорію сполучуваності слів розробляли М.П.Кочерган, І.Р. Вихованець, А.П.Загнітко, А.П.Грищенко, І.І.Слинько, М.Я.Плющ, Г.М.Удовиченко, К.Г.Городенська, Й.Ф.Андерш, З.М. Терлак, М.І.Степаненко та інші.
М.П. Кочерган розрізняє валентність, сполучуваність і дистрибуцію слова так: дистрибуція - це безпосереднє оточення слова в тексті; валентність - це наявність при слові певного числа "вакансій", які повинні бути заповнені певними актантами, щоб висловлювання набуло граматичної і комунікативної повноцінності; а сполучуваність - це здатність слова вступати у зв'язки з іншими словами в тексті взагалі.
Первинно поняття семантико-синтаксичної валентності виникло у вузькому стосунку до дієслова, але майже відразу його почали переносити й на інші частини мови.
Дієслівна
Loading...

 
 

Цікаве