WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фонетика. Артикуляційне визначення сонантів у фонетичній літературі - Реферат

Фонетика. Артикуляційне визначення сонантів у фонетичній літературі - Реферат

або консонантний, в яких напруженість артикуляції характеризується різною природою".
Оперування у дослідженнях різними критеріями визначення артикуляційної напруженості є причиною суперечливих висновків щодо артикуляційної напруженості сонантів. За даними фонетичної літератури, вважається, що за ступенем м'язового напруження артикуляторів сонанти займають проміжне положення між слабкими дзвінкими та сильними глухими приголосними. Експериментально-фонетичні дослідження або підтверджують це твердження, або спростовують його. Так, вказане положення стверджуються результатами експериментально-фонетичних досліджень на матеріалі палатографування, рентгенографування, кіноретгенографування, кінозйомки губних артикуляцій. Проте, за даними аналізу механічної активності нижньої щелепи на матеріалі плетизмографування, склади з початковими сонантами визначаються більшою напруженістю, ніж склади з початковими глухими.
Особливу увагу було приділено вивченню артикуляційної напруженості у київській фонетичній школі. Дослідження артикуляційної напруженості за локалізацією у місці перешкоди або щілини при творенні приголосних характеризує якісний аспект цього явища. За результатами досліджень артикуляційної динаміки для визначення характеру артикуляційної напруженості обрано два основні параметри: концентрація м'язової маси, частота ісинхронність/несинхронність імпульсацій язика і преларингальної зони надгортанного резонатора. За цими параметрами було отримано різні результати щодо особливостей якісного прояву артикуляційної напруженості сонантів: ці приголосні одночасно характеризуються "поєднанням консонантної та вокалічної активності у рівноцінному співвідношенні" і "відносною однорідністю за реалізацією модальних ознак з голосними" та "вокалічною природою артикуляційної напруженості".
У цілому результати дослідження артикуляційної напруженості окремих артикуляторів (нижньої щелепи; язика, преларингальної зони) не можна вважати надійними для з'ясування природи сонантів за ознакою артикуляційної напруженості. Досліджуючи явище артикуляційної напруженості доцільно виходити з позиції носія мови, мовної діяльності. Суттєвою рисою процесу породження є творення цілісних з фізіологічно-артикуляційного погляду сегментів. Фонетичні уявлення про звуки мовлення також формуються в результаті відображення в психічному образі об'єднаних зусиль органів - цілісної артикуляції, а не внаслідок фонологічного аналізу їх окремих ознак. Саме тому аналіз артикуляційної напруженості має спиратися на таку істотну фізіологічну особливість породження мовлення, як координація рухів артикуляторів.
Дослідженню акустичних особливостей сонантів було присвячено чимало робіт, у тому числі із застосуванням експериментальних прийомів осцилографування, пневмо-осцилографування, спектрографування, кімографування. За акустичною ознакою інтенсивності основного тону, сонанти ближчі до голосних. На противагу іншим приголосним сонанти характеризуються незначною силою вибуху та шуму, що дає можливість класифікувати їх як "малошумні". Як зазначалося вище, на сучасному етапі бракує таких фонетичних даних, які б узгодили артикуляційно-динамічні та акустичні ознаки сонантів та уточнили їх класифікаційну приналежність. Це, в першу чергу, стосується визначення сонантів за ознакою напруженості, яка пов'язується в акустиці з інтенсивністю та тривалістю акустичного сигналу. Тлумачення акустичних параметрів часто ускладнюється картиною маскування в акустичному сигналі комплексу артикуляційних ознак, що реалізуються одночасно. Пояснити фізіологічні, а на їх підставі як результат артикуляційних зусиль - акустичні ознаки, також можна через виявлення характерних для творення сонантів координованих робіт мовних органів.
Визначення напруженості сонантів за акустичними характеристиками тривалості пов'язане з даними про структуру акустичного сигналу: "чим менший декремент затухання (кут спаду інтенсивності) у резонансних порожнинах, тим чіткіше, напруженіше звучання". За Н.О. Любимовою, сонорність як основна характеристика сонантів також визначається через інтенсивність.
Отже, в акустичному аспекті фізична ознака інтенсивності є основним параметром для визначення напруженості, зокрема, напруженості сонантів. В артикуляційному аспекті не знайдено безпосередніх відповідників інтенсивності. Якщо скористатися ознаками "сильні"(fortis)/ "слабкі"(lenis), то сила артикуляції має протилежні визначення: з одного боку, ступінь м'язового напруження визначається через силу звуку або гучність, з іншого, - через тиск видихуваного повітря. За першою ознакою сонанти можна визначити як сильні, а за другою - як слабкі.
Таким чином, в артикуляційному аспекті ознака напруженості обирається лише за одним параметром, у той час як навіть основна фаза творення звука реально характеризується кількома складниками і комплексом параметрів. Тому як загальну умову творення звуків мовлення артикуляційну напруженість необхідно вивчати як явище, що характеризує функціонуючу артикуляційну систему з розподіленими параметрами, тобто через їх співвідношення. Подібна методика ще не створена, хоча мали місце декілька спроб, внаслідок яких було зроблено висновки про необхідність "вивчення податливості стінок мовленнєвого тракту, змінних граничних умов з боку як губів, так і голосових зв'язок, зміни площі поперечного перетину мовленнєвого тракту, взаємодії голосового джерела з мовленнєвим трактом і т. ін.". Опосередкованим способом вказані параметри мовного тракту можна аналізувати за допомогою кінорентгенографування, тому що всі вони є наслідком зміни напруженості м'язів.
Loading...

 
 

Цікаве