WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Кодифікація синтаксичних норм у словнику - Реферат

Кодифікація синтаксичних норм у словнику - Реферат


Реферат на тему:
Кодифікація синтаксичних норм у словнику
Синтаксичні норми залишаються однією із найменш досліджених ділянок граматичної системи української мови. Це почасти зумовлено тим, що для вивірених і обґрунтованих рекомендацій дослідник повинен мати в своєму розпорядженні значний фактичний матеріал, який би репрезентував синтаксичну структуру текстів різної функціональної спрямованості, різних авторів і на різних синхронних зрізах. Процес нормування синтаксичної сполучуваності ускладнюється й тим, що у сфері синтаксичних зв'язків між словами надзвичайно розвинена варіантність. Надати перевагу одній структурі над іншою або ж виявити її нормативний чи ненормативний характер можна лише на основі комплексного аналізу значного фактичного матеріалу. Це допоможе об'єктивізувати характер синтаксичної норми і вбереже дослідника від поспішних висновків та рекомендацій.
Розвиток синтаксичної варіантності зумовлений як внутріш-ньосистемними чинниками (дія структурно-семантичної аналогії), так і зовнішніми (вплив граматичної системи іншої мови). Для тих мов, що розвиваються природно, без нав'язливого диктату чужої граматичної структури, основні причини змін і хитань у виборі керованого слова кореняться всередині самої системи мови. Тому все, що є в мові, має свої об'єктивні причини, і завдання лінгвіста відібрати ті факти мовної реалізації, які на даному етапі свого розвитку суспільство вважає правильними і зразковими. Зовнішні чинники, що можуть розхитувати усталені норми, є "тимчасовими, минущими", що "лише активізують можливості, запрограмовані системою мови"1. Інакше виглядає справа в українській мові, яка в умовах бездержавності була насильницьки приречена функціонувати упродовж віків у силовому полі чужої граматичної системи. Саме тривалий вплив російської мови спричинив помітну деформацію української синтаксичної системи.
В українській лексикографії відсутні поки що спеціальні видання, які б кодифікували синтаксичну сполучуваність лексем, тому найважливішим джерелом синтаксичних норм виступають тлумачні та перекладні словники. Наприклад, у передмові до "Словника української мови" зазначено, що він залишається тлумачно-нормативним виданням, і це досягнуто ілюстраціями, які "дають живі приклади правильного вживання слів та підтверджують їх стилістичну характеристику" . Очевидно, це стосується і синтаксичних характеристик, що супроводжують ту чи іншу лексему.
Дослідники неодноразово вже вказували на те, що в словниках синтаксичні норми відображені лише принагідно. Наприклад, особливості керування вказано здебільшого при дієсловах, а синтаксичні властивості іменних частин мови відображені слабо, синтаксичні позначки часто є неповними, подані непослідовно, внаслідок чого слова з однаковими синтаксичними властивостями часто мають різні синтаксичні характеристики. Але найважливіше, що вимагає з'ясування, ? наскільки об'єктивними є відображені в словнику синтаксичні норми.
Як засвідчує "Список скорочень літературних джерел словника", його укладачі при доборі ілюстративного матеріалу керувалися передовсім ідеологічними міркуваннями. Маємо тут чимало перекладної літератури праці класиків марксизму-ленінізму, різного роду партійні документи, домінантною рисою яких було "максимальне використання спільних з російською мовою мовних засобів, в тому числі й спільних синтаксичних конструкцій" , твори О. Грибоєдова, О. Пушкіна, В. Бєлінського, М. Чернишевського, М. Горького, В. Маяковського, М. Шолохова, перекладені з російської мови підручники, посібники і науково-популярні видання. Українську джерельну базу засвідчують твори, мовно-стильова якість яких не завжди висока. Ілюстративний матеріал насичений конструкціями, які копіюють керування співвідносних російських дієслів і нівелюють синтаксичну специфіку української мови. Порівняй: День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю (треба: ту премудрість) (В. Речмедін V, 702) . Він звик здавна радіти кожному слову Гоголька і не зраджував цій звичці (треба: цю звичку); уважно вслухався в зміст написаного, милувався своїм молодим другом (О. Полторацький ? ІІІ, 696). Магда зрозуміла, що над нею (треба: з неї) покепкували (Ю.Збанацький). Над Шмалієнком (треба: зі Шмалієнка) Цимбал завжди глузує (І. Багмут ІІ, 87) та ін.
Свого часу Б. Антоненко-Давидович, порушивши питання про потребу спільної боротьби письменників і лінгвістів за високу культуру української мови, не без підстав критикував тих мовознавців, які виправдовувалися, що "письменники пишуть твори, а укладачі словників беруть із цих творів слова, записують їх у картотеку, потім переносять у словники" . "Тут само собою виникає питання, писав він, а хто й коли змушував чи змушує укладачів безоглядно тягти до словників усякий непотріб? Та працівники, що записують до картотеки слова, не збирачі утилю, яким байдуже, що збирати й як, аби збирати, а науковці, яким рекомендується не тільки добре знати основні лексичні, синтаксичні й фразеологічні норми тої мови, над якою вони працюють, а й визначатися чуттям мови, вміти елементарно розрізняти, що в тому чи іншому тексті є природне, органічне для мови, а що штучне або скальковане. Не можна-бо приглухуватому або й зовсім глухому доручати перевіряти нотний запис щойно проспіваної пісні!" .
Низька мовна якість літературного джерела спотворює наші уявленя про характер синтаксичного ладу української мови. Влучно про це писав М. Рильський у своїй "Розмові про мову": "Синтакса наших письменників збивається раз у раз на просте калькування, механічне відтворення слово по слову російських зворотів. Ми глибоко шануємо мову Пушкіна і Толстого, […] але ж хіба це дає нам підставу заперечувати, що мова Шевченка і Лесі Українки має свій запах, свій колорит і що секрет того запаху й колориту полягає передовсім у синтаксі, у своєрідному комбінуванні, розкладі, керуванні, погодженні слів" . І наводив серед інших і такий приклад: "Сміятися над ким" теж звило собі тепленьке кубельце в нашім письменстві, і хоча тут хтось би міг послатись на приклад Шевченка ("а над нею, молодою, поганець сміється"), але ж уся мовна і літературна практика промовляють за конструкцію "сміятися з кого" .
Тлумачний словник української мови подає при дієсловах сміятися, насміятися, посміятися, насміхатися, глумитися, знущатися, кепкувати, кпити паралельні керовані форми з кого і над ким, причому в одних випадках зазначено, що форма над ким уживається рідше або рідко, а в інших обидві форми подано як
Loading...

 
 

Цікаве