WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Основа дієслова як інваріантна одиниця - Реферат

Основа дієслова як інваріантна одиниця - Реферат

парадигматична одиниця є класом основоформ, напр.: [с іс-, с і#-, с ад-, с ад -], [ходи-, ходж#-, ход#-, ход #-], а форматив є класом флексійних морфів, напр.: [-еш, -иш, -іш, -ес , -ис , -іс ], [-е, -ит , -іт , -ец , -иц , -іц ]. Синтагматично основи поєднуються не одна з одною, а з флексією (формативом, за Ю.С. Масловим).
Крім того, їм притаманні свої власні властивості: одиниці проміжного рівня - основа і флексія (форматив) - є певним чином співвідносними, вони взаємно доповнюють, передбачають і вимагають один одного. В цих одиницях своєрідно реалізуються інтегративні й конститутивні відношення між рівнями мовної структури. У слові основа і флексія (форматив) виступають як функціональні інтегранти, які виконують різні, певною мірою протилежні функції: основа як відносно постійна частина слова покликана зберігати тотожність слова у різних мовленнєвних виявах, а флексія як комплексно змінна частина слова (термінологія Г.О. Винокура) призначена забезпечувати варіювання слова. Ця "єдність протилежностей" є внутрішньопарадигматичною.
Фр. Данеш та К. Гаузенблас вважають, що функціонально основа й морфема не розрізняються: обидві вони конституюють слово як одиницю вищого рівня, але віддаючи все ж таки належне певній самостійності основ порівняно з морфемами, вчені розглядають їх як елементи другого (перший - власне морфеми), вищого ярусу морфематичного рівня.
Дослідження останніх років переконливо показують, що не лише у процесах словозміни, але й при творенні нових слів основну роль відіграють не морфеми, а основи слів. Слово членується на морфеми, і морфеми є будівельним матеріалом для слова, але поєднання морфем у слові, з одного боку, не має суто адитивного характеру, а з іншого - організація будь-якого відмінюваного слова не морфемна, а бінарна: основа + флексія, які, у свою чергу, становлять єдність певним чином організованих морфем: [роз-бир-а-+{-ти-м-ес -}-с а], [пере-роз-по-д іл -а-+{-л-и-}-с а].
Ієрархічні відношення між проміжним - оснoвним - рівнем і основнuми мовними рівнями виявляється в тому, що морфеми є будівельним матеріалом для основи і флексії (форматива), оскільки не лише основа може бути морфематично неелементарною, але й флексія (флексія, як і основа, може конституюватися лише однією морфемою: брат-а, -у, -ові, але, як зазначає Ю.С. Маслов30, далеко не завжди, і в такому разі це лише частковий випадок її реалізації). Основа (одна або комплекс морфем) і флексія (одна або комплекс морфем) є структурною ознакою слова: [чит-ай-]+[-у], [чит-а-]+[-в- ], [чит-а-]+[-ти-м-у], [про-чит-ай-]+[-у], [про-чит-а-]+[-л-а], тобто з погляду їх формальної структури, як і одиниці основних ярусів, "всі вони реалізуються у "блоках" одиниць нижчих рівнів".
Таким чином, між морфемою як мінімальною одиницею і словом як максимальною одиницею основа об'єктивно займає своє належне їй місце в ряду одиниць мови. Основа - немінімальна другорядна одиниця не морфемного, а морфологічного рівня, яка є основною при з'ясуванні морфологічної структури слова, а також може бути і є предметом аналізу морфемної і словотвірної структур слова.
Основа, як і морфема чи слово, існує у двох формах - абстрактній і конкретній. Основа - немінімальна, нелінійна, значуща частина слова без флексії (форматива). Основоформа - немінімальна, лінійна, значуща частина словоформи без флексії (форматива). Основа й основоформи займають своє, хай і "проміжне", місце в системі мови, існуючи у двох вимірах - як одиниці емічна та етична:
фонема
морфема
основа
слово
алофони
морфи/аломорфи
Основоформи
(варіанти основи)
словоформи.
Дихотомія основа-основоформа - це дві характеристики одного явища: основа як інваріантна одиниця є абстрактно онтологічною сутністю, вона репрезентує всю множинність основоформ, узагальнюючи те спільне, що в них є - константність інваріантного значення, що цементує слово як єдність словоформ; виражає категоріальну семантику і віднесеність слова до певної частини мови: тепл-ий, теплот-а, теплі-ти, тепло. Основоформа як варіантна одиниця є відтворенням конкретно онтологічної сутності, вона містить те особливе, індивідуальне, що є лише в ній, порівняно з іншими основоформами, з якими вона пов'язана через свої інваріантні властивості. Основоформи зберігають інваріантне лексичне значення, категоріальну семантику і віднесеність до певної частини мови, але при цьому кожна основоформа містить конкретну інформацію, власне інформацію про граматичну позицію в парадигмі слова - часо-способову і/або родо-особову:
мес -ти
мі -в-
ме -л-а, -л-о, -л-и
мет -у... -ут , -и
мет -імо, -іт .
Основа не існує як щось предметно реальне. Вона існує лише через кожну конкретно реалізовану основоформу, демонструючи діалектичну єдність абстрактного (загального) й конкретного. Основа не дана в досвіді безпосередньо. Її не можна ні побачити, ні почути: вона не має конкретної субстанції і конкретного звучання. Основа-інваріант - це певна абстракція, вона є результатом осмислення, узагальнення та об'єднання об'єктивних загальних властивостей конкретних основоформ-варіантів. Однак основа не є абстракція витворена дослідником-лінгвістом, це реально здійснена абстракція в самій системі мови (термінологія В.З. Панфілова). Основа та основоформа репрезентують різні вияви тієї самої сутності: основа - абстрактної, а основоформа - конкретної.
Основа : Основоформа :
- абстрактно онтологічна сутність; - конкретно онтологічна сутність;
- конструкт, реально здійснена абстракція в системі мови, яка реально (предметно) не існує; - існує незалежно від нашої свідомості, оскільки існують слово-форми, у яких вона виділяється;
- узагальнення конкретних основоформ; - актуалізація абстрактної сутності - основи;
- те спільне, що є в усіх основоформах, які входять до однієї основи; - те особливе, що властиве лише окремій, конкретно реалізованій основоформі;
- має певне значення і деяке звучання; - має певне значення і конкретне звучання.
Відповідно до сучасного розуміння мовної системи, мовної структури, одиниць мови як таких, що характеризуються двосторонністю інваріантності-варіантності, більш переконливою та аргументованою видається точка зору тих лінгвістів, які обстоюють одноосновність будь-якого слова взагалі, дієслівного зокрема. У слові може бути тільки одна основа, яка, точно кажучи,не існує як дещо предметно реальне. Реальними є її основоформи, яких, справді, може бути дві і значно більше.
Виділення основи як самостійної, хоча і другорядної, одиниці є відтворенням тих системно-структурних відношень, які існують у самій мові. Як і морфеми, основи синтаксично несамостійні, як і слова, вони наділені певним значенням, "основа ніби заступає слово в його граматичній характеристиці", і з цим значенням уживаються в різних словах. Основи мають інше, порівняно з морфемою і словом, призначення в мові. І поняття слова, і поняття морфеми, з одного боку, і поняття основи - з іншого, необхідні для лінгвістичного аналізу системи мови. Кожна з цих одиниць перебуває в певній залежності від іншої: слово - максимальна одиниця, структура якої бінарна: основа + флексія; основи членовані - немінімальні одиниці, послідовність певним чином організованих морфем; морфема - мінімальна, далі не подільна одиниця мови. З іншого боку: морфеми входять як структурний компонент в основу чи флексію (форматив), а основа + флексія (форматив) організуються в слово. Кожна з цих одиниць має свою сферу застосування, виявляючи при цьому як спільні, так і відмінні ознаки.
Loading...

 
 

Цікаве